Неправильно правильно

Ми, на нашому підприємстві, можемо Підприємству доводиться розра­хо- розраховувати лише на свої особисті ву­вати лише на власні сили.

сили.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Типова ознака ділового стилю – використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію. Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 2003 р.; подати звіт до 29 серпня 2003 р.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і на­дають документам певної офіційності. У ділових документах вживають роз­щеп­лені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні від­повідники. Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом; Рекомендуємо надавати перевагу одягу з натуральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які ба­га­то разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-вироб­ничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов’язок; зобов’язання тощо.

2. Порядок слів як стилістичний засіб

Порядок слів - послідовне розміщення слів у реченні з урахуванням ліній-ного правостороннього характеру тексту. Українській мові властивий вільний П.с., тобто слова переважно не мають постійно закріпленої за ними граматичної чи синтаксичної позиції (пор. у нім. мові - рамкова конструкція, що вимагає по-становки інфінітива в кінці речення; місця артикля завжди перед іменником і т.п.). Це дає змогу варіювати послідовність розміщення слів. Зміни П.с. зумов-люються стилістичними вимогами, тим чи іншим комунікативним спряму-ванням мовного тексту. Вільний П.с. не заперечує існування сталого порядку розміщення окремих мовних елементів. Так, в українській мові прийменник стоїть у препозиції до іменника, прикметник - до іменникового слова (у столі, ранній сніг), що належать до іменникової групи, групуються навколо іменника, у дієслівній групі додаток з прийменником чи без нього стоїть після дієслова (безмежне блакитне небо з білими хмарками, співати пісню про кохання). Зміна П.с. може вплинути на зміст речення (його семантику). Так, у реченні “ Ти знаєш багато! ” міститься позитивне твердження. У реченні “ Багато ти знаєш! ” внаслідок зміни порядку слів та інтонації змінюється і його зміст – во-но стає експресивним запереченням.

Залежно від позиції у реченні підмета і присудка розрізняють прямий і зво-ротний п.с. Поширенішим є прямий порядок слів, коли підмет передує при-судкові: “ День згасав”. “Сонце сіло за лісом ”. При зворотному порядку слів присудок передує підметові: “ Наближався поїзд”. “Біля дороги росли великі дерева ”. Як прямий, так і зворотний П.с. є нормою українською мови. На відміну від прямого і зворотного П.с., інверсія є стилістично маркованою формою. Незвична позиція слова в реченні акцентує на ньому увагу, надаючи тексту в цілому особливого звучання, певних стилістичних відтінків: “ Ось і сьогодні вечір чорногривий, неначе кінь басує вороний, а я іду, волоссям сивий, сивий, і тільки серцем, серцем молодий” (В.Сосюра).

За П.с. визначається його проективність/непроективність з огляду на лі-нійну послідовність слів. Це поняття розглядає П.с. і синтаксичний зв’язок між членами речення як систему можливих варіювань, притаманних мові з вільним П.с. Проективність/непроективність речення встановлюється за схемою син-таксичних залежностей. У непроективних реченнях внаслідок дистантного роз-міщення членів речення (здебільшого, головних) відбувається перехрещення т.зв. дерева залежностей. Смислорозрізнювальна функція П.с. пов’язана з йо-го виражально-експресивною функцією. П.с. у сполученні з інтонацією дає змо-гу мовцеві широко передавати різні логічні відтінки думки, її експресивно-емо-ційне забарвлення та актуальне членування речення.

Постпозиція (від лат. після і позиція) - порядок слів у реченні чи слово-сполученні, при якому дане слово стоїть після іншого, тобто займає кінцеву (наступну) лінійно-динамічну позицію. Так, у П. щодо керуючого слова звичай-но перебуває непрямий прийменниковий додаток (дбати про здоров’я, говори-ти з матір’ю), інфінітив у складеному дієслівному присудку (почали співати, не міг встати, мусила терпіти), іменники в усталених словосполуках типу: мати право/намір/змогу/можливість тощо. Перенесення у П. слова, для якого звичайною є препозиція, надає йому додаткових семантично-експресивних ознак: порівн.: звичайний очерет - очерет звичайний; всюди неозорий степ, незаймана природа - всюди степ неозорий, природа незаймана. У складно-підрядних реченнях також існує позиційне розмежування головних і підрядних речень, підрядних речень між собою. Підрядні означальні речення здебільшого перебувають у П. до означуваного; у речення з мобільною структурою підрядне з П. може переходити у препозицію: Кожний бачить, що правда перемагає неправду – Що правда перемагає неправду - кожний бачить. У комуніка-тивному аспекті П. у реченні визначають як сильну, її займає рема: пор.: приїхав Сашко - Сашко приїхав. Обидва речення розрізняються за своїм ін-формативним значенням: перше повідомляє про те, хто приїхав, друге - що зро-бив Сашко. Відповідно до теорії актуального членування речення в емоційно нейтральному мовленні рема у П. має фразовий наголос.

Препозиція (від лат. постановка спереду) - порядок слів у реченні чи слово-сполученні, при якому дане слово стоїть перед іншим, тобто займає у реченні чи словосполученні першу (попередню) лінійно-динамічну позицію. Так, у П. до іменників (або іменникової групи) стоять прийменники: до батька, з-за рогу. Для іменникових словосполучень з прикметником звичною є П. прикметника: яскраве світло, прогресивна технологія. Зміна позиції прикметника веде до семантично-синтаксичної зміни - прикметник набуває специфічних ознак: огірки консервовані, лампа настільна, змінюється його синтаксично-комуніка-тивна функція та експресивне значення: Він людина чудова! Поняття П. належить також до комунікативного синтаксису - при нейтральному характері мовлення тема висловлення перебуває у П. до реми: море (тема) сміялося (рема). У школярів (тема) почалися канікули (рема). Така позиція теми і реми дістала назву об’єктивного порядку, на відміну від такого, коли у препозиції стоїть рема (суб’єктивний порядок): Син народився! Препозиція реми пов’язана з інтонаційним виділенням її, і збільшення емоційно-експресивного забарвлення висловлення. У комунікативно нерозчленованих висловленнях (тобто у тих, що містять тільки рему), підмет перебуває у П. до присудка і має на собі фразовий наголос: Дощ іде. Зима настала. У складному реченні також визначається позиційне розташування його частин, зокрема переважно П. головної частини щодо підрядної.

Інтерпозиція (від лат. між і положення) - порядок слів у реченні або його частин, при якому дане слово чи частина речення розташовані всередині сло-восполучення або речення, тобто займають серединну лінійно-динамічну пози-цію. Так, у формах заперечних та неозначених займенників з частками де-, аби-, ні- при сполучення з прийменниками останній стає в І. (де в кого, ні до чого, ні про що, аби з ким). Складнопідрядні речення з мобільною структурою можуть змінювати позиції своїх частин. Так, підрядна частина речення з препозиції або постпозиції переходить в І.: Не було потреби нагадувати, що завтра приїде батько - Нагадувати, що завтра приїде батько, не було потреби. У розмовній та експресивно забарвленій мові елементи речення можуть розміщуватися дис-тантно, коли розриваються атрибутивні чи інші словосполучення. При цьому в І. може потрапити будь-який член речення: “ Ні, не солодка випала хліб-сіль ” (А.Малишко); “ Чудесна царювала над світом ніч ” (В.Бабляк).

Інверсія (від лат. приставляння, перевертання) - зміна звичайного прямого чи зворотного порядку слів у реченні на стилістично маркований. Метою І. є логічне чи експресивне виділення певного слова або групи слів, напр.: “І золотої, й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої ”. Речення з І. набуває емфатичного характеру, посилюється його експресивність, інтонаційна вираз-ність. Інверсовані речення здебільшого притаманні мові поезії. І. у розмовній мові має переважно комунікативну мету - звернути увагу співрозмовника на певний елемент висловлення, що становить для мовця найбільше значення (інформативно-семантичний центр). Оскільки початкова позиція фрази є силь-ною семантично й акустично, інформативний центр може переноситися мовцем саме на початок фрази і відокремлюватися інтонаційно (на письмі – пункту-аційно): “ Львівська площа, як до неї проїхати? ”.

Типові порушення як писемної, так і усної синтаксичної норми в побудові словосполучень є результатом низького мовно-культурного рівня, недостат­нього знання української мови або впливу іншої мови тощо:

згідно з (чим), але відповідно до (чого), ім’я Леся, але звуть Лесею

командувач (чого) я маю, а не у мене є

наслідувати (кого, що) постачати (кому, що)

оснований на … ( чому ), а заснований (ким) радіти (радий) (з чого)

повідомляти (кого) запобігати ласки (у кого)

зраджувати (кого) дивуватися (з кого, з чого)

глузувати (з кого) знущатися (з кого)

навчатися (чого) опанувати (що)

спонукувати (на що) стосуватися ( до кого )

ужити заходів, а не заходи

3. Відокремлювані слова і конструкції у професійному мовленні

Відокремлені додатки і уточнюючі прикладки

Додатки, на відміну від означень і обставин, відокремлюються рідко:

1. Це словосполучення з частками аж, навіть:

Боявся всього на світі, навіть і тіні своєї.

2. Словосполучення з прислівниками часом, завжди, часто, зокрема, особливо:

Від квітів, особливо пальм й аспарагусів,

одразу повіяло життям.

3. Словосполучення з прийменниками замість, крім (окрім, опріч), за винятком:

У мене нічого нема, окрім тебе.

4. Прикладки, що приєднані до пояснювальних іменників чи особових за-йменників уточнювальними словами зокрема, в тому числі, наприклад, особливо, як-от, так званий, навіть, на ім’я, родом, або (прямий тобто):

Гомеопатія, тобто спосіб лікування, - це такий метод, в основі якого лежить застосування мінімальних доз тих ліків, що у здорової людини явища, подібні до симптомів цього захворювання.

При вживанні слів як-от, а саме кома ставиться перед ними, а після них – двокрапка.

На нараду зібралися вчені, а саме: Литвиненко, Захаренко, Симонов.

5. Якщо прикладка має уточнююче значення і перед нею можна поставити а саме:

Ці письменники – Павло Глазовий, Олесь Чорногуз, Євген Дудар – автори видань сатири й гумору.

6. У кінці речення навіть непоширена прикладка виділяється за допомогою тире:

Над кресленням схилився Іванчук-інженер

Відокремлені означення

Означення бувають узгоджені і неузгоджені.

Узгоджені – це такі означення, які вживаються у тому ж роді, числі та від-мінку, що й означуване слово (малиновий сік, соняшникова олія).

Неузгоджені – це такі означення, які не узгоджуються з означуваним словом у роді, числі та відмінку (сік з малини, олія з соняшника).

Означення відокремлюються комами у таких випадках:

1. Коли означення стоїть після пояснюваного слова та виражені приймен-никовими і дієприкметниковими зворотами:

Обличчя, освітлене щирою посмішкою, завжди чутливе.

2. Коли означення, виражені зворотами, стоять перед означуваним словом і мають обставинний відтінок у значенні (можна додати слова бувши, будучи):

Охоплений полум’ям, ліс стогнав болем усього живого…

( але: Посаджена тобою яблунька уже зацвіла першим цвітом.)

3. Відокремлюються означення, вжиті після означуваного слова, перед яким уже є означення:

Материна відданість, незабутня і дорога, завжди супроводжувала мене в житті.

4. Незалежно від позиції відокремлюються означення, коли вони пояснюють особовий займенник:

Він, щирий і щедрий, завжди може розраховувати на взаємність.

Струнка та чарівна, вона стояла перед своїм нареченим.

ПРИМІТКА. Якщо означення пояснюють вказівні (той, цей, такий, стільки), означальні (весь, всякий, жодний, інший, самий, сам) та присвійні (мій, твій, свій, наш, ваш, їхній) займенники, то вони не відокремлюються:

Глянь, кволі листочки…

Усе затінене росте повільніше.

5. Незалежно від значення та позиції, якщо означення не стоїть поруч з пояс-нюючим словом, воно відокремлюється:

То, спіймана в дебелі лабети, билась і звивалась морська риба.

6. Неузгоджені означення відокремлюються лише при особливому наван-таженні та відповідній паузі.

7. Кома не ставиться між двома означеннями (вираженими дієприкметниковими зворотами), що з’єднані сполучником і (й):

Оксані не давали спокою його слова,

вимовлені ще тоді й повторені трохи згодом

Відокремлені прикладки

Прикладка – це різновид означення, виражений іменником, який дає пред-метові іншу назву.

Прикладки можуть бути відокремленими і виділятися комами або тире.

Комами відокремлюються:

1. Прикладки, що стоять перед означуваним іменником (зі сполучником як або без нього) і мають причиновий відтінок у значенні (якщо такого відтінку немає, то прикладка не відокремлюється).

Як представник хірургічного відділення, Остапенко узяв слово.

2. Поширені прикладки, що стоять після означуваного слова, виділяються ко-мами або тире:

Уже зацвіли сади буйним квітом – тим розмаєм весни.

У її руках були білі ромашки, оте чудове створіння природи.

3. Прикладки, що стосуються особового займенника, завжди відокремлю-ються:

Отакі вони, малинові сурми світанків.

Талановитий хірург, він знав собі ціну.

Відокремлені обставини

При відокремлених обставинах кома ставиться у таких випадках:

1. Коли вони виражені одиничним дієприслівником, який означає умову, час, причину, спосіб дії:

Стежка, звиваючись, біжить до Мар’янівки.

ПРИМІТКА. Якщо одиничний дієприслівник стоїть після дієслова-присудка і виражає обставину способу дії та за значенням близький до прислівника, він не виділяється комами:

Співають ідучи дівчата

Вони люблять читати лежачи..

2. Якщо обставина виражена дієприслівниковим зворотом:

Він заночував у Юрка, переспавши на пахучому сіні.

3. Коли обставина виражена дієприслівником чи дієприслівниковим зворо-том, які стоять після сполучників а, і, що не відносяться до цих зворотів:

Володимир Васильович подивився на редактора і, не відповівши на запитання, подався з кабінету.

ПРИМІТКА. Якщо сполучник виступає підсилювальною часткою відокремленої обставини, то обставина відокремлюється разом з часткою:

Він вийшов у коридор, пробуркотів щось собі під ніс, а оглянувшись, розреготався.

4. Відокремлюються обставини, у складі яких є прийменники згідно з, на відміну від, унаслідок, наперекір, всупереч:

На відміну від російської мови, в українській у слові одинадцять зберігається одне “н”.

5. Найчастіше відокремлюються допустові обставини з прийменниками наперекір, незважаючи на, всупереч, а решта – за бажанням автора:

Я опанував математику завдяки наполегливості.

Не відокремлюються обставини:

1. Виражені дієприслівниковим зворотом фразеологічного типу: бігти не чу-ючи ніг, сидіти склавши руки, тікати не пам’ятаючи себе, працювати не по-кладаючи рук, говорити не переводячи духу

2. Виражені дієприслівниковим зворотом, який за змістом тісно пов’язаний з дієсловом-присудком:

Бажаних гостей зустрічають міцно обіймаючи.

Ходив він трохи ніби присідаючи, як на сіні (О.Довженко).

3. Дієприслівниковий зворот, на початку якого вжита підсилювальна частка і (й):

Песиміст і співаючи власну пісню сумнівається, що пісня його.

Можна переказати зміст параграфа і не перечитуючи його вдруге.

Складні випадки узгодження і керування

Узгодження присудка з підметом.

Іноді в ОДС присудок не узгодження із підметом за ознаками роду, числа або особи й це ускладнює сприйняття інформації, призводить до її спотворення. Розглянемо деякі складні моменти узгодження.

1. Підмет, до складу якого входить числівник один (сорок один, дев’ятсот шістдесят один), потребує присудка у формі однини, бажано в описовій конструкції: