Сучасне звучання головної мети виховання

Мета виховання в сучасному суспільстві відображена в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національній стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, «Основних орієнтирах виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» та ін. документах.

Діяльність педагога має бути спрямована на формуванні творчої особистості громадянина Української держави – з багатим духовним світом, активною настановою, який вміє орієнтуватися в складних умовах сьогодні та оптимально спроможний самоактуалізувати в суспільному й особистому житті.

Мають творчо поєднувати загальнолюдське і національне виховання. Цілі виховання конкретизуються через систему виховних завдань, які об’єднуються в пріоритетні напрями: національне (громадське), розумове, трудове (професійне), правове, моральне, фізичне, економічне виховання тощо. Ці напрями взаємопов’язані, доповнюють один одного, мають самостійне методологічне значення і в сукупності утворюють систему виховання в нашому суспільстві.

Основною метою виховання в українському суспільстві є формування у вихованців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки, професійної діяльності.

З Закону України «Про освіту»

З Преамбули:

Освіта – основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави.

Мета – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення суспільства кваліфікованими працівниками, спеціалістами.

З розділу ІІ:

Завдання школи: забезпечити всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

З Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад

Головні завдання:

- иховання морально і фізично здорового покоління;

- створення умов для здобуття загальної середньої освіти на рівні державних стандартів;

- розвиток природних позитивних нахилів, здібностей і обдарованості, творчого мислення, потреби і вміння самовдосконалюватися;

- формування громадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії.

Робота з першоджерелом:

Визначити мету і завдання виховання за Основними орієнтирами виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів.

«І. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

… мета сучасного освітнього процесу - не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти асоціальним впливам, вправлятися з особистими проблемами, творити себе і оточуючий світ.

Виховання учнів у сучасній школі здійснюється в контексті громадянської і загальнолюдської культури, охоплює весь навчально-виховний процес, ґрунтується на свободі вибору мети життєдіяльності та поєднує інтереси особистості, суспільства і держави.

ІІ.ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність. Провідною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе. Набирає сили тенденція гармонійного поєднання інтересів учасників виховного процесу: вихованця, котрий прагне до вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовуються на всебічний розвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами-патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.

ІІІ. МЕТА, ЧИННИКИ,ПРОЕКТНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД, СТРУКТУРА МОДЕЛІ,ПРИНЦИПИ, ТА ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

Мета виховання

Метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.

У процесі привласнення особистістю вироблених людством морально-духовних цінностей коригується її потребнісна, когнітивна та діяльнісна сфери. Сучасна психолого-педагогічна наука вважає джерелом мотивації вчинків людини, її поведінки систему та ієрархію внутрішніх цінностей. У психічно здорової людини ця система має три рівні: на нижчому рівні — особисті та матеріальні цінності (власні потреби, задоволення); на середньому — культурні цінності (мистецтво, наука, загальнонародні надбання, правопорядок); на вищому — духовні цінності (ідеали, ціннісні настанови, обов'язок перед суспільством). Загальній меті виховання підпорядковується спеціально спроектована система супідрядних, поетапно конкретизованих цілей за напрямами виховання, сконцентрованих на вихованні цінностей природи, культури, соціальних цінностей та особистісних цінностей.»

Висновок: Мета виховання в сучасному суспільстві відображена в державних документах. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.

Досвід має національні особливості (традиції, погляди, звичаї, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в території, ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини. А характер і є саме той ґрунт, вважав

К.Д. Ушинський, в якому корениться народність А.В.Духнович, котрий разом з К.Д.Ушинським вперше ввів поняття «народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуття патріотизму.

Вся система педагогічних ідей Г.С.Сковороди була пройнята ідеєю народності. У притчі «Благодатний Еродій» він писав: «… Главизна воспитания єсть: благородить; сохранить птенцеви моладое здравие; научить благодарности».

Національне виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь. Національне виховання також передбачає широкі знання конституційних і правових норм, патріотичних думок.

Національне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу – любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім’я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю.

Національне виховання використовує такі засоби: рідну мову, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди. Наприклад. Твори К.Д.Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки «Рідне слово» вміщено понад 75 відсотків фольклорного матеріалу, а в другій – половину від загальної його кількості. У «Рідному слові» він використав 366 прислів’їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, 22 народної пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних.

Але суттєвою відмінністю національного виховання має бути його опора на загальнолюдські цінності. За визначенням К.Д.Ушинського, - це народність, класицизм, наука, християнство.

Поняття «національне виховання» рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу та передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гідності й через пізнання власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Мета національного виховання – формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають у себе її національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту; досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріоритетними напрямами реформування виховання є формування національної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажання працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на­роду; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які проживають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц­нення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь між особистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Провідна мета виховання: ідеал всебічно розвиненої особистості, що іде з глибини віків. Він орієнтує на широкий особистісний підхід, застерігає від зведення виховання до однобокої і пасивної адаптації молоді в конкретних умовах суспільства.

Всебічний розвиток передбачає органічну єдність інтелектуальних, фізичних, моральних, естетичних, трудових сторін чи якостей особистості, цілісність буття, свідомості і самосвідомості, запитів і поведінки людини.

Мета виховання в нашому суспільстві з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається відповідно до нових цілій і цінностей. Водночас є гостра потреба уточнення її змісту.

Мета виховання - це сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне наше суспільство, а їх знання педагогам дає чітке уявлення про те, яку особистість він повинен формувати і, природно, надає його діяльності конкретної спрямованості, гуманності, осмисленості й науковості.

Тому діяльність педагога має бути спрямована на формуванні творчої особистості громадянина Української держави – з багатим духовним світом, активною настановою, який вміє орієнтуватися в складних умовах сьогодні та оптимально спроможний само актуалізувати в суспільному й особистому житті.

Отже, тут мають творчо поєднувати загальнолюдське і національне виховання. Необхідно відродити національну систему виховання, спираючись на виховні традиції українського народу і враховуючи його національні риси, ментальність, цінності, життєві орієнтири, самобутність та основні якості.

«Джерелом створення справжньої національної школи повинні бути не «кабінетні витвори» вчених – теоретиків, а сам народ – його історія, дух і традиції, тобто те, що сьогодні приблизно визначається як менталітет, ментальність. Неодмінною умовою успішного національного виховання є загальне політичне, економічне і культурне піднесення країни. У цьому сприятливу середовищі міцніє самосвідомість народу, розквітає його творчість, актуалізується багата культурна спадщина, а все це разом і створює фундамент творення національної школи».

Обґрунтовуючи цілі виховання, слід віднайти загальну рису, що об’єднує всіх українців.

Стрижневою національною ідеєю стає конкретна, реальна, притаманна переважній більшості населення, спільна ознака. Такою стрижневою ознакою – вартістю в американців є свобода особистості, в англійців – аристократизм, джентльменство, шляхетність, у німців – упорядкованість, добробут, у японців – досконалість, філігранна довершеність у всьому. Всі ці ознаки споріднені, а наповнення національного ідеалу загальнолюдськими вартостями, виховання твердої волі втілювати їх в реальні відносини – необхідна і першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів».

На думку І.П. Підласого, визначальною українською вартістю є працьовитість: «Людина працьовита – найвище творіння Бога. Гріх нам сьогодні не спробувати через цей стрижень відродитися як велика нація».

Тому особливий акцент необхідно робити на виховання громадського духу, формуванні почуття любові до Батьківщини, вірність Українській державі, працьовитості.

Відповідно можна визначити основні цілі виховання в українському суспільстві. Вони розподіляються на дві групи:

Перша – формування комплексу якостей особистості вихованця, необхідне для самоусвідомлення, самореалізації, самоствердження і самоактуалізації.

Друга – формування сукупності соціально-психічних і професійних якостей особистості вихованця, необхідних йому для професійної діяльності.

Отже, виникає система цілей виховання в умовах освітньо-виховної системи, які становлять таксономію цілей виховання. Вона передбачає виокремлення конкретних категорій та ієрархізацію виховних дій. У сучасній педагогіці є багато цілей виховання. Їхній діапазон надзвичайно широкий: від незначних змін деяких якостей людини до кардинальних змін особистості.

Цілі виховання конкретизуються через систему виховних завдань, які об’єднуються в пріоритетні напрями: національне (громадське), розумове, трудове (професійне), правове, моральне, фізичне, економічне виховання тощо. Ці напрями взаємопов’язані, доповнюють один одного, мають самостійне методологічне значення і в сукупності утворюють систему виховання в нашому суспільстві. «Реально метою виховання в умовах екологічної, економічної і духовної кризи нашого суспільства… має стати виховання життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався культурно-національними і вселюдськими принципами». Настанова на виховання активного в діях та вчинках громадянина сприятиме розвиткові духовного, соціального, психічного і фізичного потенціалів вихованця, а самоактуалізація в основних видах людської діяльності – всебічному формуванню його особистості.

Таким чином, основна мета виховання має максимально віддзеркалювати запити нашого суспільства й відповідати перспективам його розвитку.

Висновок:

Отже, виникає система цілей виховання в умовах освітньо-виховної системи, які становлять таксономію цілей виховання. Вона передбачає виокремлення конкретних категорій та ієрархізацію виховних дій. У сучасній педагогіці є багато цілей виховання. Їхній діапазон надзвичайно широкий: від незначних змін деяких якостей людини до кардинальних змін особистості.

Цілі виховання конкретизуються через систему виховних завдань, які об’єднуються в пріоритетні напрями: національне (громадське), розумове, трудове (професійне), правове, моральне, фізичне, економічне виховання тощо. Ці напрями взаємопов’язані, доповнюють один одного, мають самостійне методологічне значення і в сукупності утворюють систему виховання в нашому суспільстві. «Реально метою виховання в умовах екологічної, економічної і духовної кризи нашого суспільства має стати виховання життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався культурно-національними і вселюдськими принципами». Настанова на виховання активного в діях та вчинках громадянина сприятиме розвиткові духовного, соціального, психічного і фізичного потенціалів вихованця, а самоактуалізація в основних видах людської діяльності – всебічному формуванню його особистості.

Таким чином, основна мета виховання має максимально віддзеркалювати запити нашого суспільства й відповідати перспективам його розвитку.

Закріплення

- Дайте визначення меті виховання.

- Яке значення для вчителя має усвідомлення мети виховання?

- Що ми розуміємо під національним вихованням?

- Хто з педагогів працював над проблемою мети виховання?

- Назвіть державні документи, в яких відображено мету виховання.