Самовиховання і перевиховання

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається у складний процес власної соціологізації, перебуваючи під впливом соціального успадкування. Але коли дитина оволодіває певною сумою соціального досвіду, починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значної кількості потреб виникає прагнення до самовдосконалення.

Ось тоді і починає діяти соціально-исихологічний механізм самовиховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. В.О. Су-хомлинський розмірковував, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню". І далі: "Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на "сильне" слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості. Педагогічне керівництво самовихованням — це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри".

Провідна роль у процесі самовиховання належить учителю-вихователю. Та тут потрібна висока педагогічна культура і професіоналізм, копітка робота з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.

Виховання — процес надзвичайно складний, багатогранний і не завжди результативний, тобто, у вихованні іноді трапляється педагогічний брак, що виявляється у невихованості.

Причин появи такого браку багато. Та головна — низький рівень психолого-педагогічної культури батьків, учителів-вихо-вателів. Тому педагогам на різних рівнях доводиться займатися перевихованням, тобто своєрідною психолого-педагогічною корекцією (від лат. соггесііо — виправлення, поліпшення).

Перевиховання — система виховних виливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у поведінці. Це досить складний процес, який вимагає від вихователя глибоких знані, в галузі психології, соціології, педагогіки, високої професійної культури. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного і соціального оточення та ін. У цій сфері діяльності педагога щонайменше можна говорити про опору на норми. Та все ж варто вказати на шляхи і напрямки діяльності у процесі перевиховання: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може впливати на вихованця (учителів-вихователін, батьків, родичів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина і які негативно виливають на її формування; створення позитивних умов життя і діяльності вихованця; залучення вихованця до активної діяльності, яка задовольняла б його інтереси; виокремлення і піднесення позитивних якостей особистості, їх розбудову з метою усунення негативізму в поведінці.

Особливості процесу виховання:

процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихо­вателя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкрет­ної мети), багатогранним за завданнями і змістом, склад­ним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити­ни, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). В

Отже, виховання, з погляду суспільного розвитку, є провідного сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку. К

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі­нки. Це перший етап входження в систему виховного впли­ву, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль­ної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні прави­ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відно­шень людини до явищ дійсності). Вони сприяють транс­формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стій­кими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».

4, Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю осо­бистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Виховання є складним, багатогранним процесом, у яко­му тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихован­ця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) супе­речності.ю що є його рушійними силами.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

— між необмеженими можливостями розвитку люди­ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед­бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло­гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз­витку, життєдіяльності дитини;

— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна­чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;

— між зовнішніми впливами і завданнями вихован­ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.

Зовнішні суперечності:

— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу­нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин­ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си­туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

— між набутим негативним досвідом поведінки і но­вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу­вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає­мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо­жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу­ненні, профілактиці. Щоб рушійна сила справді виступала дієвим фактором, вихователь має створювати специфічні ситуації, залучаючи вихованців до сфери їх впливу. Та при цьому педагог має займати позицію лише обережного помічника вихованця у процесі подолання певних труднощів і ні в якому разі не робити це за нього.

Виховні ситуації необхідно поступово ускладнювати, розширювати, враховуючи вікові й індивідуальні особливості вихованців. При цьому варто озброювати вихованців ефективними методами долання бар'єрів і дбати про збереження їх здоров'я.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опо­середковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, на­ціональна самобутність, природне середовище) та суб'єк­тивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники (фактори).

1. Категорія «мети виховання» в педагогіці та базові поняття і терміни, пов’язані з нею.

Мета – це те, до чого прагнемо, що треба здійснити; це усвідомлення уявного кінцевого результату певної діяльності.

Проблема М.В. розробляється здавна.

В Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети її виховання.

Виховання гармонійно розвиненої, творчої людини, яка була б духовно багатою, морально чистою і фізично доскональною

Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Під гармонійністю (від гр. harmonia — злагодженість, співзвуччя, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення в духовному й фізичному єстві людини. Поняття всебічного гармонійного виховання діалектично взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Однією з найважливіших проблем теорії виховання є проблема мети виховання в історії розвитку освіти і педагогіки.

Проблема педагогіки – розробка і визначення цілей виховання.

В.М.Бєхтерєв вважав, що розв’язання питання про мету виховання – це безпосередня справа педагогічної науки. «Выяснить цель воспитания и доказать способы достижения этой цели есть во всяком случаи дело науки.»

Мета виховання – це заздалегідь визначені (ті, що прогнозуються) результати у підготовці підростаючого покоління до життя, в їх особистому розвитку і формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і відображає ідеал людини в узагальненій формі. Ідеал – це уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що формуються під впливом мети життя.

Будь-яке виховання – від найменших заходів до державних програм – завжди має цілеспрямований характер. Виховання без мети не існує. Меті підпорядковуються всі компоненти: зміст, організаційні форми, методи виховання. Мета – це та характеристика, що визначає виховну систему в цілому. Саме цілі і засоби їх досягнення відрізняють одні виховні системи від інших. Цілі виховання визначаються потребами розвитку суспільства, залежать від способу виробництва, темпів прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства.

Загальною метою виховання у сучасному суспільстві є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Отже, від соціального, духовного і матеріального рівнів розвитку суспільства залежить формулювання мети виховання, яка визначає систему виховної роботи, а значить і майбутнє держави. Саме тому ідеал і мета виховання змінювались упродовж історичного розвитку людства, що можна проілюструвати за допомогою таблиці.

Таблиця 1.1

Мета виховання: історичний аспект

Суспільно – економічна формація	Класи	Ідеал виховання особистості	Мета виховання
Первісна община	Відсутні	Сильний, спритний, хитрий, мужній мисливець і воїн, сильна здорова господиня («берегиня вогнища»)	Озброєна людина досвідом виживання.
Рабовласницька (на прикладі Давньої Греції)	Рабовласник	Фізично і морально досконала, гармонійна людина.	Гармонійна єдність внутрішнього і зовнішнього, духовного і фізичного («калокагатія»)
Раби	Сильний, здоровий, покірливий працівник	Підготовка до виконання наказів, підкорення, фізичної праці.
Феодальна: а) епоха середньовіччя	Феодали	Аскетичний, фізично – досконалий воїн.	Оволодіння сімома лицарськими чеснотами
Феодально залежні селяни	Працьовитий, фізично здоровий працівник.	Оволодіння навичками і знаннями ведення сільського господарства.
Мешканці міст	Спритний, розумний майстер своєї справи	Оволодіння трудовими навичками і знаннями, розумовими операціями.
б) Епоха Відродження	Ті ж самі	Відродження античного ідеалу гармонійної людини, збагачення його ідеєю «всебічності» розвитку. Виникнення цілісної концепції ідеалу всебічно і гармонійно розвиненої особистості.	Всебічний і гармонійний розвиток особистості.
Капіталістична	Буржуазія	Прагматичний, освічений, моральний фізично розвинений «господар життя»	Формування тих якостей, які потрібні у суспільному житті, оволодіння необхідною базою знань у привілейованих закладах освіти.
Робітники	Здоровий, сильний, морально підготовлений кваліфікований робітник.	Одержання робітничої кваліфікації і необхідного мінімуму знань у спеціалізованих закладах освіти.

Мета виховання об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання.

Висновок: Мета виховання визначається соціально-економічними потребами суспільства і політикою правлячих кіл. Має суспільний, історичний, класовий характер.