Видатні педагоги про мету виховання

Наголошуючи на важливості визначення мети і завдань виховання, К.Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю­чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності...».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо­би, до якої ми повинні прагнути».

Визначення мети і завдань виховання має теоретичне і практичне значення:

1) Дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати. Надає роботі свідомість і цілеспрямованості.

2) Відповідно меті визначаємо зміст і методику виховної роботи. Мета виховання надає діяльності перспективного, творчого характеру → ефективність виховання

3) Визначає характер навчально-виховних закладів.

Визначаємо мету виховання суспільства, школи, вчителя, учня. Відповідно виділяємо загальну, індивідуальну, оперативну, конкретну.

Цікаво знати:

Платон (427 – 347 р. до н.е.) про навчання в музичній школі: Коли навчають грати на кіфарі, навчають віршам гарних поетів – піснетворців, і цим змушують душі дітей звикатися з правильним чергуванням і ладами, щоб ставали вони лагіднішими, поважними і врівноваженими, щоб були здатними і до промов, і для діяльності. Адже все життя людини потребує поважності і доброчесності.

Арістотель (384-322 р. до н.е.) про гармонію виховання: Природа прагне до протилежностей і саме з них, а не з подібних речей утворює співзвуччя. Так вона поєднала чоловічу стать з жіночою. Отже перший зв'язок вона утворила через поєднання протилежностей, а не за подібністю. Так і мистецтво, наслідуючи природу, діє таким самим чином. А саме: живопис створює зображення оригіналів, змінюючи білі, чорні, жовті і червоні фарби. Музика створює єдину гармонію, змішуючи (у спільному співі) звуки різних голосів: високі і низькі, протяжні і короткі. Граматика з суміші голосних і приголосних звуків створила ціле мистецтво (писання). Подібно і у людини утворена єдність двох засад – тілесної і духовної, і виховання повинно спрямовуватись на їх гармонійний розвиток.

Піфагор (VI – V ст. до н.е.) розглядав гармонію розвитку всього світу від Космосу і до ритмів серцебиття і дихання людини – згідно з єдиним, математично обґрунтованим законом. Уся гармонія світу побудована на числових співвідношеннях і пропорціях. Отже, музика як система ритмічного руху, є уособленням всесвітньої універсальності – і рух зірок та планет, і зміна часу і пір року на Землі, і розквіт на весні та в’янення восени, і порухи душі людської – все підпорядковане єдиним законам музично-числового ритму. Сприймаючи зоряний світ за аналогією з гамою музичних спів звуків, вважав, що саме музичність є засадою і метою виховання.

Платон і Арістотель: естетичне і моральне виховання є виявом гармонії світу. А реальні вияви насамперед видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Рим: Слово замінило музику. Виховання оратора, політика.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство, історія, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478-1535), Т. Кампанелли (1568-1639), Р. Оуена (1771-1858), К.-А. Сен-Сімона (1760-1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є (1772-1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєднання навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільства.

Своєрідне бачення всебічного розвитку особистості у Й.-Ф. Гербарта. Метою виховання він проголошував розвиток різнобічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За Гербартом, створювана у процесі виховання гармонія здібностей особистості підпорядкована вищому ідеалу — підготовці «доброчесної» людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом «доброчесного» німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — писав академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі».