Централізовані форми державно-територіального устрою

До централізованих форм державно-територіального устрою слід віднести імперію.

Імперія (від. лат. влада, панування) — це створена у результаті насильницького об'єднання певних територій держава, структурно-територіальна організація якої заснована на безроздільному пануванні центральної влади над владою і населенням нижчестоящих її територіальних частин (захоплених племен, народів, державних утворень).

Імперія справедливо вважається першою історичною формою державно-територіального устрою. Будучи притаманною станово-кастовому суспільству, вона водночас завуалювавши своє «істинне» обличчя, продовжило певний час державне життя і в умовах громадянського суспільства. З огляду на наявність певних зовнішніх відмінностей імперіальні форми державно-територіального устрою доцільно поділити на: «класичні» та «колоніальні».

Класичні імперії є першими формами державно-територіального устрою, які певні держави набували, захоплюючи на «правах сильного» інші, більш слабкі племена, народи, держави. Починаючи з самих давніх часів і до 1918 р. історія дає безліч прикладів безроздільного панування такої форми державно-територіального устрою серед інших форм. Це такі імперії найдавніших часів, як єгипетська, вавілонська, індійська, китайська, Олександра Македонського, Римська імперія та ін.; середньовіччя — Візантійська імперія, імперія Карла Великого, Арабський халіфат, Священна римська імперія Германської нації (і такі, що виникли в XIX ст. на її базі Германська, Аветро-Угорська імперії), а також Османська, Російська та інші, які проіснували до початку XX еч?»

Процес становлення колоніальних імперій почався на при кінці XV— початку XVI от. Першопроходцями у створенні таких форм були такі могутні морські держави Португалія, які, встановивши свою владу над місцевим населенням більш як на три століття, перетворили на колонії величезні території Латинської Америки. Визвольна війна 1810-1826 рр. призвела до втрати португальської й іспанської метрополій майже всіх своїх колишніх колоній і створення 10 незалежних держав: Аргентини, Бразилії, Болівії, Великій Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Центрально-Американської федерації, Чилі, Уругваю. Зі здобуттям незалежності іспанських та португальських колоній верховенство в колоніальному світі перейшло до Великої Британії та Франції, які до середини XX ст. були наймогутнішими колоніальними імперіями¹.

Класична та колоніальна імперії одна від одної не відрізнялись, оскільки обидві вони є формами державно-територіального устрою, що утворилися в результаті насильницького об'єднання територій і народів під владою більш могутніх держав. Така форма державно-територіального устрою, де завойоване населення не користувалося рівними з жителями метрополії правами та свободами, не могла не суперечити основним принципам громадянського суспільства. У XX ст. процес розпаду імперій стає незворотним. Своєрідним каталізатором цього руху були дві світові війни. Після Першої світової війни розпалися чотири європейські класичні імперії: Австро-Угорська, Німецька, Османська і Російська, а після Другої — в 50-60-х рр. відбувся крах колоніальної системи, коли СІЛА, Франція і Велика Британія, які мали величезні колоніальні володіння в Азії й Африці, змушені були скинути з себе «зовнішню» імперську форму, яка вже не відповідала демократичній «внутрішній» формі цих держав та дати колишнім колоніям свободу у виборі майбутніх форм свого державного життя. Багато з цих новостворених країн, будучи перехідними державами зі сегментарними формами, обрали для себе такі перехідні форми державно-територіального устрою.