Поняття та історичні типи політичних режимів

Питання, пов'язані з пізнанням такого явища як «режим» щодо держави, є одні 9 ключових у теоретичному осмисленні форми держави. Хоча цій проблемі в останній час було приділено більше уваги, ніж іншим елементам форми держави, питань щодо сутності цього явища, його понятійного позначення та класифікації залишаються більш ніж достатньо.

Поняття та ознаки форми політичного режиму Якщо керуватись філософським розумінням режиму як системи способів і методів, спрямованих на досягнення певної мети, то режим як елемент форм держави слід було би сприймати як систему способів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво державою. Враховуючи те, що державна влада за своїм характером є політичним явищем, переважна більшість науковців саме через це називає такий режим політичним.

У системі елементів форми держави політичний режим, як зазначалося, виконує роль «внутрішньої форми» і саме таке його призначення зумовлює специфіку його структури і змісту. Справа у тім, що форма політичного режиму як певна система способів і методів здійснення політичної влади виходить за межі держави як ядра політичної системи суспільства і охоплює інші елементи останньої. Саме цей «вихід» політичного режиму за межі форми держави є тим джерелом, що породжує суперечливі уявлення про нього. Ще в радянські часи І. Самощенко стверджував, що політичний режим е основним показником політичного устрою країни, Б. Стародубський вважав його синонімом державного ладу, а В. Чиркін та Л. Рожкова наполегливо відстоювали думку про політичний режим як самостійне державознавче поняття, що «не вписується в елементному понятті форми держави».

Не погоджуючись з останнім поглядом, слід однак визнати, що у системі елементів форми держави (порівняно з формою правління та державного устрою) політичний режим дійсно займає особливе і більш значуще місце. І це не випадково, оскільки саме через формалізовані ознаки політичного режиму, в яких утілюються основні характеристики політичного володарювання, пізнається сутність держави, її природа.

Про зміст політичного режиму, що існує в певній країні, можуть свідчити різні ознаки, але найбільш важливі з них такі:

—способи і порядок формування органів державної влади;

—порядок розподілу між різними державними органами компетенції і характер їх взаємин;

—місце і роль у державному механізмі армії, поліції та інших силових структур;

—роль права в житті суспільства й у вирішенні державних справ;

—ступінь незалежності судової влади від інших гілок влади та характер здійснюваного її органами правосуддя;

—ступінь реальності і гарантованості прав і свобод громадян;

—ступінь реальної участі громадян та їхніх об'єднань у державному і суспільно-політичному житті, в управлінні державою;

—ступінь впливу недержавних і неполітичних соціальних сил на здійснення політичної влади;

—основні способи вирішення виникаючих у суспільстві соціальних і політичних конфліктів.

Отже, форма політичного режиму — це система способів і методів здійснення політичної влади, яка є результатом прояву у конкретній соціальній практиці спільних вольових дій державних, суспільно-політичних та інших соціальних сил.

Історичні типи політичних режимів

Залежно від того який зміст набувають ці способи і методи здійснення політичної влади в соціально-політичній практиці певної країни, політичні режими поділяють на певні тили, види, різновиди.

Політичній і юридичній наукам відомі кілька варіантів класифікації політичних режимів. Іноді класифікацію «прив'язують», наприклад, до різних типів держави і права і, відповідно, в кожному типі виокремлюють «свої» режими. Так, при рабовласницькому ладі виокремлюють деспотичний, теократично-монархічний, аристократичний (олігархічний) режим і режим рабовласницької демократії. Під час феодального ладу — абсолютистський, феодально-демократичний (для дворянства), клерикально-феодальний (у теократичних монархіях), мілітаристсько-поліцейский і режим «освіченого» абсолютизму. При капіталізмі — буржуазно-демократичний (конституційний), бонапартистський, військово-поліцейський і фашистський режими. В умовах соціалізму виокремлювався лише «послідовно-демократичний» режим.

Багато дослідників, не «прив'язуючи» державні режими до окремих типів держави і права, дають лише загальну їхню класифікацію. У цьому випадку виокремлюються такі види і підвиди державних режимів, як тоталітарний; жорстко-авторитарний; авторитарно-демократичний; демократично-авторитарний; розгорнуто-демократичний; і анархо-демократичний.

Найпоширенішою є класифікація політичних режимів на два види — демократичний і недемократичний (антидемократичний) режими, які залежно від певного етапу розвитку суспільства, сутнісних і змістовних характеристик держави, і права, історичних, національних та інших звичаїв і традицій, а також багатьох інших обставин поділяються на певні види і різновиди. [4, с. 216]

Ближчими до істини є автори першої й останньої теорії, позиції яких можуть служити певним фундаментом для створення іншої, більш досконалої класифікаційної схеми політичних режимів. У її основі дійсно повинен лежати типовий критерій. Але на відміну від тих дослідників, що вбачають певний зумовлений зв'язок між змістом політичного режиму та типом держави є ширша сфера цього впливу, оскільки вона визначена політичною системою певного суспільства.

Політичний режим складається і розвивається під впливом цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. Його зміст визначається певним якісним станом суспільства, який зумовлений відповідним рівнем його соціального й економічного розвитку; загальної, політичної і правової культури; співвідношенням соціально-класових сил; історичними, національними, культурними, ментальними й іншими традиціями, що у сукупності визначають історичний тип суспільства — суспільну формацію. Спираючись на положення про наявність двох історичних типів державно-організованого суспільства — станово-кастового і громадянського, та беручи за основу такий критерій, як стан політичної свободи особи, який забезпечувався політичною владою у цих суспільствах, можна дійти висновку, що їм має відповідати певний, історично зумовлений тип політичного режиму: у першому випадку — антидемократичний політичний режим, в іншому — демократичний. Тобто наша позиція загалом збігається з позицією прихильників останньої класифікації, але з тією різницею, що якщо вони антидемократичні і демократичні політичні режими визначають як їхні види, то ми як — історичні типи. Отже, політичний режим — це не просто система, а історично зумовлена система методів і способів здійснення політичної влади.

Найпоширенішою є класифікація політичних режимів на два види — демократичний і недемократичний (антидемократичний) режими, які залежно від певного етапу розвитку суспільства, сутнісних і змістовних характеристик держави і права, історичних, національних та інших звичаїв і традицій, а також багатьох інших обставин поділяються на певні види і різновиди.

Ближчими до істини є автори першої й останньої теорії, позиції яких можуть служити певним фундаментом для створення іншої, більш досконалої класифікаційної схеми політичних режимів. У її основі дійсно повинен лежати типовий критерій. Але на відміну від тих дослідників, що вбачають певний зумовлений зв'язок між змістом політичного режиму та типом держави є ширша сфера цього впливу, оскільки вона визначена політичною системою певного суспільства. [1, с. 126]

Політичний режим складається і розвивається під впливом цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. Його зміст визначається певним якісним станом суспільства, який зумовлений відповідним рівнем його соціального й економічного розвитку; загальної, політичної і правової культури; співвідношенням соціально-класових сил; історичними, національними, культурними, ментальними й іншими традиціями, що у сукупності визначають історичний тип суспільства — суспільну формацію. Спираючись на положення про наявність двох історичних типів державно-організованого суспільства — станово-кастового і громадянського, та беручи за основу такий критерій, як стан політичної свободи особи, який забезпечувався політичною владою у цих суспільствах, можна дійти висновку, що їм має відповідати певний, історично зумовлений тип політичного режиму: у першому випадку — антидемократичний політичний режим, в іншому — демократичний. Тобто наша позиція загалом збігається з позицією прихильників останньої класифікації, але з тією різницею, що якщо вони антидемократичні і демократичні політичні режими визначають як їхні види, то ми як — історичні типи. Отже, політичний режим — це не просто система, а історично зумовлена система методів і способів здійснення політичної влади.

Історичний тип антидемократичного режиму характеризується тим, що:

— органи державної влади формуються без участі народу, але якщо він допущений до процесу формування державних органів за допомогою виборів, то це відбувається під жорстким контролем влади;

— величезні владні повноваження зосереджені в руках виконавчої влади, як правило, глави держави або уряду;

— представницькі органи влади або відсутні, або їх роль зведена до положення суто формальних інститутів;

— судова влада не відокремлена від виконавчої (якщо формально відокремлена) залежна від неї;

— відсутні права і свободи громадян у випадках, коли вони декларовані, немає конкретного механізму їх реалізації;

— роль права в житті суспільства й у вирішенні державних справ істотно обмежена;

— армія, поліція й інші каральні структури посідають особливе місце в державному механізмі, оскільки стоять понад владною верхівкою;

— реальна участь громадян і їх об'єднань у державному і суспільно-політичному житті, в управлінні державою загалом відсутня або істотно обмежена;

— ступінь впливу недержавних і неполітичних (аристократичних, олігархічних та інших) соціальних сил на здійснення політичної влади суттєвий, іноді надмірний;

— основні способи вирішення соціальних і політичних конфліктів у суспільстві: заборона, примус, насильство.

Характерними ознаками історичного типу форми демократичного режиму є те, що:

— органи державної влади формуються на основі волевиявлення народу;

— владні повноваження поширені між державними органами, взаємини яких будуються за принципом поділу влади та відповідно до системи стримувань і противаг;

— представницькі органи влади займають провідне місце у системі державних органів, оскільки безпосередньо формуються народом і можуть виступити від його імені;

— права і свободи особи гарантуються і реалізуються;

— право має верховенство у державних справах та у суспільному житті;

— армія, поліція й інші каральні структури функціонують у суворо визначених правових межах, а їхня діяльність спрямована на охорону особи та країни від усяких зазіхань, на забезпечення суспільної безпеки та громадського порядку;

— судова влада незалежна, здійснює справедливе правосуддя;

— громадяни і їхні об'єднання реально беруть участь у державному і суспільно-політичному житті, територіальним громадам забезпечено широке самоврядування, партійно-політичним силам — плюралізм;

— поза державні і неполітичні (нелегітимні) соціальні сили відстороненні від процесу здійснення політичної влади;

—основні способи вирішення соціальних і політичних конфліктів у суспільстві: компроміс, перемови; такі методи, як примус та насильство можуть застосовуватись у виняткових та суворо окреслених законом випадках.

Слід зазначити, що крім цих чистих історичних типів форм політичних режимів — антидемократичного для станово-кастового суспільства та демократичного для громадянського суспільства, існують характерні для перехідних (транзитних) суспільств змішані (сегментарні) політичні режими, які певною мірою об'єднують ознаки, як антидемократичного, так і демократичного режимів. Це також історично зумовлено, оскільки практика не знає прикладів переходу з одного суспільного стану в інший без перехідного періоду.

Одна з головних існуючих сьогодні проблем, пов'язаних а теоретичним осмисленням режимів як соціального явища, є проблема їхнього понятійно-термінологічного позначення. Одні автори (їх більшість) іменують його політичним режимом, інші — державним, треті ототожнюють перший з другим і як результат використовують термін державний (політичний) режим, четверті називають його політико-державним, а п'яті — державно-правовим. До того ж багато з них, використовуючи різну термінологію, в характеристику певного режиму вкладають один і той самий зміст.

Інша проблема полягає у недиференційованості підходів пізнання політичних режимів з боку різних галузей державознавства, насамперед політології, теорії держави і права, конституційного (державного) права, що породжує питання щодо їхнього конкретного предмета пізнання. Справа в тім, що тривалий час у вітчизняному (радянському) державознавстві, в зв'язку з невизнанням політології, проблеми політичних режимів розроблялися юриспруденцією, насамперед такими її галузями, як теорія держави і права та державне (конституційне) право. Тому не дивно, що в сучасній політологічній та юридичній літературі переважає майже однаковий підхід до доктринального розуміння режимів.

У сучасних умовах розвитку державознавства, це неможливо, оскільки і політологія, і юриспруденція, маючи свої конкретні предмети вивчення, повинні розглядати зазначене явище за різними гносеологічними аспектами. Це підтверджуються і деякими спробами державознавців «рознести» поняття «політичний режим» як предмет політології, а «державний режим» — як предмет юриспруденції. Одна з перших таких спроб була здійснена конституціоналістами — авторами багатотомного видання з «Конституційного (державного) права зарубіжних країн", яка згодом була продовжена іншими конституціоналістами та теоретиками (М. Марченком, Ю. Оборотовим, В. Котюком та ін.). Цю проблему, яка породжена різними підходами до розуміння суті і, насамперед структури відповідного режиму, певною мірою можна вирішити шляхом диверсифікації процесу їх пізнання. [6, с. 66]

Терміном «політичний режим», з огляду на пропоновану дефініцію повинно позначатися поняття, що в самому широкому значенні відображає систему способів, методів, засобів і прийомів здійснення політичної влади з боку усіх суб'єктів політичної системи суспільства. Він складається з двох підсистем, які за своїми суб'єктами породжують різні види політичних режимів. Той, що є результатом дій більш широкого кола соціальних сил логічно було б назвати соціально-політичним режимом, а той, що є результатом функціонування державних органів — державно-політичним режимом. Інакше кажучи, поняття «соціально-політичний режим» і «державно-політичний режим» необхідно розрізняти як різні структурні рівні одного явища, і як предмети пізнання різних наук — у першому випадку політології, в іншому — юриспруденції (теорія держави і права та конституційне право).