Поняття «форма державно-територіального устрою», його історичні типи

Держава є певним чином організована не тільки структурно-інституціонально, а й територіальне. Суть такої організації полягає у тому, що люди поєднуються за місцем проживання, а не за ознакою роду. На цю територію й на населення, яке проживає в межах цієї території, поширюється державна влада. Управління територією здійснюється завдяки поділу її на відповідні територіальні одиниці й створенню в них публічних органів управління. Узагальнюючим для такої організації у вітчизняній літературі тривалий час використовують термін «форма державного устрою». Однак через багатозначність слова «устрій» цей термін зазнає критики, оскільки «державний устрій» іноді розуміється в дуже широкому значенні — як державний лад або форма держави загалом.

У деяких нових виданнях, переважно конституційно-правового змісту¹, поняття «державний устрій» замінено на такі поняття, як «форма територіально-політичного, політико-територіального чи державно-територіального устрою» держави, які вважаються синонімами. Найбільш вдалим, що відображає зміст зазначеного явища, є понятійне словосполучення «форма державно-територіального устрою»².

Форма державно-територіального устрою — це спосіб існування та вираження тієї сторони змісту держави, яка зовнішньо відображається в історично обумовленій системі державної влади, зміст якої визначається правовим статусом та принципами організації і взаємодії центральних органів держави та владними органами її складових територіальних частин.

З огляду на те, що форма державно-територіального устрою як елемент форми держави пов'язана із самою державою тими самим закономірними зв'язками як форма політичного режиму та державного правління, то можна зробити висновок, що держава відповідного історичного типу також повинна мати і «форму державно-територіального устрою» відповідного історичного типу. Питання про типологізацію форми державно-територіального устрою в юридичній літературі не розроблене. Серед класифікаційних схем, що традиційно пропонуються, домінує та згідно якої усі форми державно-територіального устрою поділяються на прості та складні; прості представлені унітарними державами, а складні — федеративними та конфедеративними, до яких іноді додають імперії. Оскільки ці форми державно-територіального устрою зустрічаються як в станово-кастовому, так і в громадянському суспільстві, то складається враження про відсутність у них історично зумовленого змісту. Визначити історичні типи форм державно-територіального устрою складніше ніж форм державного правління або політичного режиму, але це можливо, якщо спиратись на визначене раніше методологічне положення про наявність таких історичних типів держави, як нереспубліканський, республіканський та перехідний і адекватний їм історичні типи форм держави: монократичної, полікратичної, сегментарної.

З огляду на це зміст кожного з елементів форми держави визначається насамперед ступенем використання принципу поділу влади при побудові відповідної системи влади, відповідно для форми державно-територіального устрою два «чистих» її історичних типи буде:

1) «централізована» форма державно-територіального устрою, де центральна влада пронизує усю виконавчу вертикаль, інтереси центру домінують вад місцевими, а останні не мають будь-якої політичної самостійності;

2) «децентралізована» форма державно-територіального устрою, де територіальна структура держави будується з урахуванням балансу інтересів центру та місцевих територіальних спільнот різних рівнів.

Інакше кажучи, «станово-кастовий» (нереспубліканський) історичний тип держави та монократичний історичний тип її форми об'єктивно зумовлюють «централізовану» форму державно-територіального устрою, а громадянський (республіканський) історичний тип держави з полікратичним історичним типом її форми — «децентралізовану» форму державно-територіального устрою.

Між зазначеними «чистими» історичними типами форми державно-територіального устрою існують «перехідні» її форми, зміст яких зумовлений властивостями перехідних держав та їх сегментарних форм.