Влаштування опор для кущів винограду

Мета заняття. Ознайомитися з прийомами влаштування опор (шпалер) з використанням різних матеріалів.

Загальні відомості. Встановлюють шпалери на винограднику здебільшого на другий рік після садіння. Для цього використовують стовпи і дріт. Стовпи можуть бути дерев'яними, металевими, залізобетонними, із синтетичного матеріалу і комбінованими (залізобетон та деревина, залізо і деревина тощо).

Деревина, що використовується для опор, руйнується мікроорганізмами, особливо та її частина, яка знаходиться у ґрунті або на межі ґрунт —повітря. Деревина дуба, каштана, акації, шовковиці, тису, модрини зберігається 15 — 30 років; липи, сосни — 8 — 10; ялиці, ялини —4 —10; тополі, вільхи, клена, берези, верби до 4 років. З метою подовження строку експлуатації дерев'яних опор їх перед використанням просочують 4 — 6%-ним розчином мідного купоросу або масляними антисептиками (креозотом, різними технічними маслами тощо).

Металеві опори виготовляють з відходів виробництва: таврового, двотаврового і кутикового заліза, залізних труб тощо. Вони прості, довговічні, але дорогі, на них витрачається велика кількість металу (3 — 8 кг на один стовп). Для запобігання корозії металу стовпи покривають кількома шарами оліфи або наносять цинкове чи алюмінієве покриття. З метою підвищення стійкості металеві опори поміщають у бетонні цоколі, а пустотілі стовпи заповнюють бетонною сумішшю.

Залізобетонні стовпи — основні опори на сучасних виноградниках. Вони міцні, дешеві, довговічні, не пошкоджуються комахами і хворобами, на їх виготовлення витрачається менше металу. Проте вони часто руйнуються через пористість бетону і під дією морозів, а також застосовуваних па виноградниках механізмів. Основний недолік —велика маса.

У багатьох європейських країнах при збиранні урожаю комбайнами застосовують лише дерев'яні опори, оброблені петролатумом.

На значній кількості виноградників Франції, Швейцарії, Німеччини застосовують опори із синтетичних матеріалів (хлорвініл-полістеролу, пластмаси тощо).

Влаштування опор за кілкової системи ведення кущів здійснюється встановленням біля кожного куща кілків завтовшки 4 — 7 см і завдовжки 1,25 — 2,5 м, затесаних з одного кінця і оброблених антисептиками. Глибина встановлення — ЗО — 40 см. У районах укривного виноградарства в зимовий період кілки зберігають у штабелях під укриттям, у сухих районах і пеукривній зоні їх залишають на виноградниках.

За високоштамбової культури біля кожного куща встановлюють приштамбові кілки завтовшки 5 —10 см і заввишки 1,5 — 2,5 м, які повинні витримувати більшу частину навантаження багаторічної частини рослин і пагонів та сприяти формуванню прямих штамбів. Крім того, приштамбові кілки захищають штамби кущів від пошкоджень при механізованому догляді за виноградником.

За шпалерної системи ведення кущів кінцеві (якірні) стовпи встановлюють на глибину. 40 —70 см з нахилом у бік дороги на 60 — 65° або вертикально. їх довжина від 1,8 до 3 м і товщина від 7,5 до 20 см. Стовпи закріплюють підпорами з боку ряду, встановленими під кутом 60°, або якорями з каменів чи уламків проміжних стовпів, вкладеними в ями глибиною до 1 м на відстані 70 — 100 см від кінцевого стовпа в бік дороги (рис. 41).

Проміжні стовпи перетином 5 — 12 см і завдовжки 1,5— 2,5 м встановлюють вздовж ряду на 10 — 25 см мілкіше, ніж крайні. На рівнині та для слаборослих сортів відстань між ними 8—12 м, у інших випадках — 6 — 8 м. Перші проміжні стовпи встановлюють па відстані 1,5 м від кінцевих. Для встановлення стовпів використовують стовпостави СП-2, ЗСВ-2, СВГ-1В.

Шпалерний дріт (оцинкований, гальванізований, у пластмасовій оболонці) діаметром 3,5 — 6 мм (для нижнього ряду, сильнорослих сортів, при високоштамбовій культурі та для якорів) і завтовшки 2,5 — 3 мм для верхніх ярусів натягують між крайніми і стовпами, починаючи з верхнього ряду. Після цього прикріплюють його до проміжних стовпів рухомо-металевими скобами, залізними хомутами, дротяними кільцями тощо.

У районах укривного виноградарства за безштамбового формування кущів нижній дріт розташовують па висоті 30 — 35 см від поверхні ґрунту, а наступні — через 30 — 40 см один від одного.

В районах неукривного виноградарства дріт нижнього ярусу розташовують на висоті штамба (40— 120 см), другий (здвоєний) — на відстані 20 см від першого, потім на відстані ЗО см натягують два паралельних дроти по обидва боки проміжних стовпів для підтримання вільно звисаючих зелених пагонів.

Для натягування дроту використовують блоки, натягувачі важільного типу, які постійно закріплюються на дротах, лебідки ЛРН-1, ЛРД-85А тощо.

*