Вимоги щодо тестів

Тест (функціональна проба) – це вимір чи випробування, яке проводять для визначення функціонального стану або здатності спортсмена.

У визначенні фізичної працездатності іноді використовують не один, а декілька тестів, які мають єдину кінцеву мету. Але не всі виміри можуть бути використані як тести, а лише ті, які відповідають спеціальним вимогам (характеризуються науковою аутентичністю (НА).

Критеріями НА є: надійність (стабільність), об’єктивність, інформативність (валідність).

Методи тестування широко застосовують під час вимірювання та оцінювання параметрів рухової діяльності людини. Тест (англ.) – це проба, іспит, дослідження. Уперше тести став застосовувати у 1864 р. у Великобританії Дж. Фіш ер для перевірки знань учнів. Теоретичні основи тестування пізніше (1883 р.) були розроблені Ф. Ч. Гальтоном. Термін «тест» уперше ввів американський психолог Дж. Кеттел (1890 р.).

Тести найчастіше застосовують для оцінки рухових можливостей людини під час професіонального відбору в космонавтиці, військовій справі, спорті. Однак у тому разі самі тести, що їх застосовують, оцінюють за їхньою інформативністю (придатністю), надійністю (стабільністю).

Інформативним називають тест, за результатом якого можна судити про властивість (якість, здатність тощо) об’єкта, який вимірюють у ході тестування. Якщо, наприклад, судити щодо оцінки підготовленості спортсменів, то найбільш інформативним показником є результат у змагальній вправі. Однак він залежить від великої кількості чинників, і один і той же результат у змагальній вправі можуть показувати спортсмени, які помітно відрізняються один від одного за структурою підготованості. Наприклад, спортсмен, який володіє відмінною геометрією рухів свого тіла у плаванні та відносно невисокою фізичною працездатністю, і спортсмен, який має високу працездатність і відносно середню геометрію своїх рухів, будуть змагатися однаково успішно (за інших рівних умов).

Саме для виявлення провідних чинників, від яких залежить результат у змагальній вправі, використовують інформативні тести. Однак дослідники у тому разі запитують про те, як визначити міру інформативності кожного з них. Наприклад, які з названих тестів є інформативними під час оцінювання підготованості тенісистів: час простої реакції, час реакції вибору, стрибок угору з місця чи біг на 60 м. Для відповіді на це запитання потрібно знати методи визначення інформативності, яких є два – логічний (змістовний) та емпіричний.

Суть логічного методу визначення інформативності тестів полягає у логічному (якісному) зіставленні фізіологічних, біомеханічних, психологічних та інших характеристик критеріїв та тестів. Наприклад, у видах спорту з циклічною структурою рухів логічну інформативність зручніше перевіряти експериментально. Однак найчастіше логічний метод визначення інформативності використовують у видах спорту, де немає чіткого кількісного визначення спортивного результату. Наприклад, у спортивних іграх логічний аналіз фрагментів гри дозволяє на початку сконструювати специфічний тест, а потім перевірити його інформативність. Процедура використання логічного аналізу для попередньої оцінки інформативності тестів дозволяє відсіяти заздалегідь неінформативні тести, структура яких мало відповідає структурі основної діяльності спортсменів або фізкультурників. Інші тести, змістовна інформативність яких визнана високою, мають пройти додаткову емпіричну перевірку. Для цього результати тесту зіставляють з певним оцінювальним критерієм. Критеріями інформативності, зокрема у спорті, можуть бути:

- спортивні результати;

- біомеханічні характеристики основної вправи, яку тестують, під час її виконання у змагальних умовах (довжина бігового кроку, кут вистрибування, кут відштовхування);

- результати іншого тесту, інформативність якого доведена (якщо проведення основного тесту організувати досить складно, а в дослідника у наявності є інший тест, так само інформативний, але простіший);

- тести, що характеризують будь-яку значну групу об’єктів, яку вивчають (наприклад, порівняння показників призерів Олімпійських ігор та модельні характеристики рухів спортсменів більш низької кваліфікації);

- інші складні критерії (наприклад, сума очок у багатоборстві).

Приклад алгоритму розрахувань інформативності тестів:

1. визначити мету тестування рухових можливостей спортсменів в обраному виді спорту;

2. провести дослідження з вимірювання кількісних параметрів обраного тесту; кількість вимірювань n > 30 (х_i – результати тестування);

3. визначити критерій ефективності змагальної діяльності; виміряти його для кожного з обраних спортсменів та записати (у_i – критерій змагальної діяльності);

4. скласти таблицю розрахувань парного коефіцієнта кореляції (інформативності) виходячи з формули:

(1)

де r_інф – коефіцієнт інформативності; х – середнє арифметичне результатів тестування; у – критерій змагальної діяльності.

5. визначити граничний показник коефіцієнта інформативності залежно від кваліфікації спортсменів низька кваліфікація – r_інф > 0,3; середня кваліфікація – r_інф > 0,4/0,5; висока кваліфікація – r_інф > 0,6;

6. розрахувати коефіцієнт кореляції та зробити висновок за правилом: r_інф (розрахункове) > r (граничне) – тест є інформативним; r_інф (розрахункове) < r (граничне) – тест не є інформативним.

Надійністю тесту називається ступінь збігу результатів у разі повторного тестування тих самих осіб в однакових умовах.

Повний збіг результатів у разі повторних вимірювань, фактично, неможливий, тому основне рівняння має вигляд:

(2)

де Х_Т – зареєстрований у процесі вимірювання результат тесту; Х_ІСТ – так званий істинний результат. Умовно він відповідає середньому значенню величини, яку вимірюють; е₁ – систематичні та випадкові похибки; е₂ – величина, що відображає відмінності у процедурі тестування у разі повторних вимірювань; е₃ – величина, що характеризує внутрішню нестабільність функціональних систем організму.

Руховими, або моторними, тестами називають такі, в основі яких лежить рухове завдання. Під час визначення надійності використовують також кореляційну залежність (див. формулу (1)). Логіка розрахувань надійності має сенс, якщо тест є інформативним.

Приклад алгоритму розрахувань надійності тестів:

1. зробити вимірювання тестового завдання за конкретною метою (х_і – результати тестування);

2. за пунктом 1 провести повторний тест (z_i – ретест);

3. визначити надійність тесту, розрахувавши кореляцію між тестом та повторним тестом (ретестом):

(3)

Якщо кількість ретестів більше двох, тоді алгоритм доказу надійності тесту за допомогою однофакторного дисперсійного аналізу такий:

а) обчислити значення загальної варіації за формулою:

(4)

б) обчислити значення міжгрупової варіації за формулою:

(5)

в) обчислити значення внутрішньогрупової варіації за формулою:

(6)

г) обчислити значення залишкової варіації:

(7)

ґ) обчислити загальну дисперсію:

(8)

д) обчислити міжгрупову дисперсію:

(9)

є) обчислити внутрішньогрупову дисперсію:

(10)

є) обчислити сумісну дисперсію:

(11)

ж) обчислити коефіцієнт надійності тесту (внутрішньокласовий коефіцієнт кореляції) за формулою:

(12)

з) зробити висновок щодо надійності тесту можна після розрахувань внутрішньокласового коефіцієнта кореляції за правилом: якщо ті η > 0,7, тоді тест є надійним; якщо ті η < 0,7 – тест ненадійний;

4. висновок про надійність тесту роблять, якщо граничне значення надійності дорівнює r_n > 0,8 для спортсменів різної кваліфікації;

5. зробити висновок щодо аутентичності тесту за показниками інформативності та надійності: тест є аутентичним, якщо він одночасно є інформативним та надійним.