Вимірювання пульсу та артеріального тиску

Вимірювання пульсу (пульсометрія) та АТ є основним методом у діагностиці функціонального стану серцево-судинної системи. Лікарі зі спортивної медицини, реабілітологи, тренери-педагоги певною мірою повинні володіти цими методами.

Найпростішим методом визначення пульсу є його прощупування – пальпаторний метод. Найчастіше його досліджують на променевій артерії в нижній чверті передпліччя завдяки прикладанню вздовж артерії двох пальців (II і III). Пульс, як правило, підраховують за трьома 10-секундними відрізками. Точність виміру частоти пульсу за 10-секундними відрізками після фізичного навантаження дорівнює ± 10%.

В нормі пульс у дорослої людини – 70 – 75 уд. в хвилину.

Таблиця 1. Нормальна ЧСС у різному віці

Вік	Частота пульсу
До 1 місяця	140 – 160
6 місяців	130 – 135
1 рік	120 – 125
2 роки	110 – 115
3 роки	105 – 110
5 років
8 років	90 – 100
10 років	80 – 85
Старше 12 років	70 – 75

При підвищенних показниках частоти пульсу більш 20 % від норми називається тахікардією. При зниженних показниках частоти пульсу більше ніж 20 % називається брадикардією.

Для отримання більш достовірних показників використовують таблицю, розроблену С. М. Дедковським (табл. 2). За таблицею знаходять графу, в якій визначають частоту пульсу в перерахуванні за 1 хвилину після того як визначили час (у секундах), на 20 ударів.

Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначають переважно аускультативним методом. У тому разі ЧСС, як правило, підраховують за трьома 10-секундними відрізками за допомогою фонендоскопа, який розміщують в області серця.

Пульсометрію також проводять за допомогою спеціального обладнання – інструментальний метод. Він набув найбільш широкого застосування в практиці спорту високих досягнень, під час проведення науково-дослідних обстежень спортсменів тощо.

Пульсометрію (безпосередню) проводять за допомогою різних приладів: секундомірів, пульсотахометрів, пульссуматорів різних конструкцій тощо.

Пульсометрію на відстані (до 20 – 30 м і більше) проводять під час виконання фізичних вправ. Для цього використовують одноканальні і багатоканальні радіотелеметричні системи типу «Спорт-1», «Спорт-4» тощо.

Таблиця 2. Частота пульсу за 1 хвилину за часом виміру на 20 ударів

Десяті частки секунди	Секунди

Графічну реєстрацію ЧСС можна отримати за допомогою електрокардіографа. У тому разі ЧСС визначають за спеціальною формулою або підраховуючи кількість зубців R за 1 хвилину, знятих у II стандартному відведенні. Для цього використовують електрокардіографи зі зміненою конструкцією окремих вузлів, що дає можливість робити запис ЕКГ під час дуже сповільненої (8 – 10 мм/с) швидкості руху стрічки[1].

Варіантом графічної реєстрації ЧСС є метод варіаційної пульсометрії, розроблений В. В. Паріним і Р. М. Баєвським (1978) для визначення тонусу вегетативної нервової системи (ВНС). Сам метод засновано на обробці інтервалів R-R електрокардіограми, тобто тривалості серцевих циклів.

Реєструють до 100 циклів. Тонус ВНС характеризують вегетативним показником ритму (ВПР), який розраховують згідно з формулою:

де А_мо – амплітуда моди величини тривалості циклів, що найчастіше зустрічається; R – R_max – максимальна тривалість серцевого циклу; R – R_min – мінімальна тривалість серцевого циклу.

Застосування цього методу має велику ефективність під час тривалих індивідуальних спостережень за спортсменами. У зв’язку з високою варіативністю результатів оцінку ВПР визначають шляхом порівняння поточних результатів із попередніми. Збільшення ВПР свідчить про перевагу симпатичного тонусу, значне напруження ВНС.

Графічна реєстрація ЧСС можлива також за допомогою ЕКГ.

Визначення артеріального тиску входить до обов’язкового мінімуму лікарських обстежень. Його треба проводити за єдиною методикою, яку було прийнято ВООЗ у 1962 р.

Існують такі методи визначення АТ:

1. Аускультативний метод (метод М.С. Короткова). Найбільш поширений метод у практиці медицини та спорту;

2. Пальпаторний метод. Дослідження проводяться аналогічно аускультативному методу, але без аускультації судин. Метод має значну погрішність (у визначенні) АТ порівняно з першим методом: (± 10 мм рт. ст.). У практиці спортивної медицини його застосовують рідко.

3. Тахоосцилографічний метод за М.М. Савицьким.