Міжнародне становище і зовнішня політика СРСР в період правління Л,І, Брежнєва

Радянська зовнішня політика періоду застою була непослідовною. Ще 24 з'їзд КПРС у 1971 р. проголосив боротьбу за мир у всьому світі першочерговою задачею партії та радянського уряду. У цьому напрямку радянська дипломатія досягла певних успіхів, уклавши з США дві угоди по обмеженню стратегічних наступальних озброєнь (рос. ограничение сратегических вооружений) ОСВ-1 (травень 1972) та ОСВ-2 (червень 1979). Проте, ратифікація Сполученними Штатами договору ОСВ-2 була зірвана вторгненням радянських військ в Афганістан наприкінці 1979 р. Співробітництво між СРСР та США (що було розпочалося наприкінці 1960-х) у всіх галузях було згорнуто, холодна війна знову загострилася. Намагаючись поширити свій політичний та економічний вплив у світі якомога ширше, СРСР надавав військову допомогу будь-яким режимам в Азії, Африці, Латинській Америці, які у своїх внутрішніх чи зовнішних конфліктах по таку допомогу зверталися. Радянський уряд направляв у такі країни зброю, техніку, військових спеціалістів, гроші, ще більше виснажуючи економіку країни.

37. Суспілно-політичні зміни в період «перебудови» (1985-1990 рр.)

У березні 1985 року після смерті К. У. Черненка Генеральним секретарем ЦК КПРС став М. С. Горбачов. Закінчилася п'ятирічка, прозвана в народі «п'ятирічкою пишних похорон». Керівництво взяло курс на активізацію внутрішній і зовнішній політики СРСР, на відновлення і зміцнення авторитету партії та державної влади всередині суспільства і на міжнародній арені. Прискорення розумілося як підвищення темпів економічного зростання. Для цього було вирішено повністю завантажити діючі потужності, перевівши їх на двох - четирехсменку; зміцнити трудову дисципліну; силами місцевих винахідників проводити механізацію та автоматизацію свого виробництва; підвищити якість продукції (створили спеціальний контролюючий орган - держриймання). У 1987 р. вирішено було змінити провалену «концепцію прискорення» на «концепцію перебудови». У 1987-1988 р.р. перебудова зводилася до «радикальної економічної реформи». Ідея перекладу жорстко централізованого, планового - державного господарства на ринкову, товарно-грошову основу в рамках соціалізму стала стрижнем концепції перебудови. Був прийнятий Закон про державне підприємство, що давав великі права підприємствам і трудовим колективам. Потім пішли Закон про кооперацію і Закон про індивідуальну трудову діяльність (ВТД). Верховна Рада СРСР приймає постанову «Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки в СРСР». Однак це призвело не тільки до входження в ринок нових вільних підприємців, але і до фактичної легалізації «тіньової економіки», головне місце в якій займали представники номенклатури, що зібрали величезні кошти ще в доперебудовні часи на корупції і казнокрадства. З 1988 р. почалося загальне скорочення виробництва в сільському господарстві, з 1990 р. - у промисловості. Гостра нестача найелементарніших продуктів харчування призвела до того, що навіть у Москві з'явилася картково-талонна система розподілу. По країні прокотилася хвиля страйків, в першу чергу шахтарських. Вони заявили, що не вважають КПРС партією робітничого класу. У 1990 р., констатуючи повний обвал економіки і «зрив перебудови», глава уряду Рижков подав у відставку. З великим запізненням Горбачов прийшов до висновку, що економічний розвиток країни стримує політична система, і переключив свою головну увагу на політичні перетворення. Вжиті Горбачовим реформи зробили і ще одне, саме велике діло: вони продемонстрували нездатність «агресивно-слухняної більшості» (вислів Юрія Афанасьєва) до оновлення; вони підштовхнули всю систему радянського тоталітаризму до розпаду.