Проблема відкриття Другого форонту.Тигиранська конференція

З початком докорінного перелому у війні ще більшого зна­чення набула проблема відкриття в Європі другого фрон­ту проти Німеччини. Це була одна з найважливіших і принципових проблем другої світової війни.

18 липня 1941 р. радянський уряд у листі до Черчілля вперше порушив питання про відкриття другого фронту проти гітлерівців у Північній Франції. З вересня Сталій вдруге перепитав Черчілля про можливості Англії, яка вже підготовила 33 дивізії для висадки на континент. Черчілль у листуванні зі Сталіним висловлював захоплен­ня мужністю Червоної Армії і відповідав, що Англія ще не готова. В самій Англії говорили, що «Черчілль готовий воювати до останнього російського солдата».

Ряд подій і заяв 1942 р. були безпосередньо пов'язані з проблемою другого фронту.

1. У квітні Рузвельт писав Черчіллю: «Ваш народ і мій вимагають створення другого фронту. Росіяни сьогодні вбивають більше німців і знищують більше їхнього спорядження, ніж ми з вами, разом узяті». Тепер він частіше звертається до цього питання, наполягаючи на більш рі­шучих воєнних акціях союзників проти Німеччини. В травні Рузвельт у листі генералу Макартуру повторює свої думки про різну роль СРСР і союзників у війні проти Ні­меччини. «Російські армії, — писав Рузвельт, — убивають більше солдатів «Осі» й знищують більше спорядження ворога, ніж усі інші 25 Об'єднаних націй, разом узяті».

2. У квітні начальник генерального штабу США гене­рал Дж. Маршалл і представник Ф. Рузвельта, його осо­бистий друг Г. Гопкінс виїхали в Лондон з конкретним планом вторгнення союзних військ у Францію не пізніше за 1 квітня 1943 р. Цей план передбачав, що в операції братимуть участь 30 американських і 18 англійських диві­зій, а також 5000 англійських і спочатку 700 американ­ських літаків. Головний тягар лягав на Англію з подаль­шим збільшенням внеску Сполучених Штатів.

Черчілль гаряче схвалював американський план, за­хоплено погоджувався з його основними положеннями, але, посилаючись на те, що Англія не готова для такої операції, запропонував перенести її на 1943 р.

3. 12 червня Рузвельт повідомив наркома Молотова, який перебував у США, що союзники відкриють другий фронт у Європі в 1942 р. Це навіть було відображено в офіційному комюніке. Рузвельт запевнив Молотова й повпреда СРСР Литвинова, що він «тисне на англійців» у цьому питанні й готовий послати американські війська в Англію для наступного десантування на континент.

4. У липні в листі Сталіну й під час перебування в Москві 12—14 серпня Черчілль остаточно відмовився від негайного відкриття другого фронту в Європі. Він запев­няв Сталіна, що «широке вторгнення на Європейський континент відбудеться весною 1943 р.» Сталій же, вихо­дячи з того, що «майже всі сили німецьких військ, і при тому кращі сили, відвернені на Східний фронт», під час бесіди 13 серпня підкреслив, що «саме в 1942 р., можли­во, і слід створити другий фронт в Європі». Коли Черчіл­ля запитували, для чого ж він виїжджав у Москву, він звичайно відповідав: «Тільки щоб подати їм надію». Іншими словами, щоб за рахунок нових жертв СРСР збе­регти сили своєї країни й використати їх на заключному етапі війни.

Загалом у червні 1942 р. 237 дивізіям Німеччини та її союзників (з них 3/4 були на Сході) Англія й США мог­ли протиставити 172 дивізії (99 — Англія й 73 — США), але тільки 23 з них (15 англійських і 8 американських) фактично брали участь у бойових діях.

5. Висадження союзних військ 8 листопада 1942 р. в Північній Африці Сталін вітав, але висловив жаль, що це зроблено не в Європі. Характерно, що німецьке команду­вання особливого значення цьому не надало, з Німеччи­ни й Франції в той час терміново були перекинуті 27 ди­візій під Харків, де точилися найзапекліші бої.

28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля. Перед цим Рузвельт і Черчілль зустрілися в Каїрі. Черчілль знову порушив питання про «балканський варіант». Рузвельту було не важко цього ра­зу остаточно відкинути домагання Черчілля: напередодні німецькі війська розгромили британські десанти біля Гре­ції. Рузвельт підкреслив, що англо-американські війська вже спізнилися, бо Червона Армія перебувала в 60 км від Праги й 40 км від Бессарабії.Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Ан­глії проходила на території радянського посольства в Теге­рані, де жили Сталін і Рузвельт (за запрошенням Сталіна у зв'язку із загрозою диверсії з боку гітлерівських агентів).

Конференція прийняла ряд дуже важливих узгодже­них документів.

1). Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямо­вувалися на прискорення закінчення війни.2) «Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.3) Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову ви­сунув «проект Моргентау» — про розчленування Німеч­чини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеч­чини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталій висловився проти, виступаючи за єдину, демокра­тичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернути­ся до цієї проблеми. 4.) В «Декларації трьох держав про Іран» союзники до­мовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни після війни, надати Ірану фі­нансову й економічну допомогу. 5.) «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Ра­дянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим.Сторони в принципі домовилися про передання Ра­дянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а та­кож частини італійського військово-морського флоту .6.) Радянська делегація в таємному протоколі зазначи­ла, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у вій­ну проти Японії. Міжнародне значення Тегеранської конференції, не­зважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорен­ня закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коа­ліції, знаменувала новий етап її діяльності.

18. Воєнно- стратегічні операції рад арм. 1944р. Кримська(Ялтинська конфренція.)

На по­чатку 1945 р. Червона Армія вступила на територію Німеч­чини. В лютому вона форсувала Одер і вже була в 60 км від Берліна. Перемоги Червоної Армії примусили союзни­ків активізувати свої воєнні та дипломатичні дії. Оскільки в процесі координації цих дій виникло багато проблем (післявоєнний устрій Німеччини, створення ООН, вступ СРСР у війну проти Японії, польське, югославське та інші питання), була конче потрібна нова нарада керівників трьох великих держав антигітлерівської коаліції.

Такою нарадою стала Ялтинська (Кримська) конференція Й. Сталіна, Ф. Рузвельта й У. Черчілля 4—11 лютого 1945 р. Черчілль запропонував назвати її шифровано «Аргонавт».

Радянська делегація наполягала на обговоренні й прийнятті 11 рішень.

1. узгоджені воєнні плани завдання останніх уда­рів по гітлерівському райху до його безумовної капітуляції.

2. Союзники домовилися про післявоєнну окупацію і спільний контроль над Німеччиною. За вимогою СРСР підкрес­лювалося, що в плани союзників не входять знищення ні­мецького народу й розчленування німецької держави.

3. Було вирішено питання про репарації з Німеччини з метою відшкодування збитків жертвам її агресії. Сума збитків окремих держав становила: США — 1,3 млрд. дол., Англії — 6,4 млрд. дол., Франції — понад 21,1 млрд. дол. Вирішили стягувати репарації з Німеччини в трьох формах: одночасне вилучення промис­лового обладнання, транспорту тощо протягом двох років після капітуляції; щорічні товарні поставки поточної про­дукції; використання праці військовополонених.

4. Сторони домовилися скликати міжнародну конфе­ренцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Фран­циско. Делегації зійшлися на компромісній пропозиції США: поділити конфлікти на дві категорії — з використанням воєнних, політичних та економічних санкцій і суто мир­них процедурних засобів. У першому випадку постійні члени Ради Безпеки мали «право вето», в другому — учас­ник суперечки мав утримуватися від голосування. Фак­тично була прийнята радянська точка зору з урахуванням пропозиції США.

5. Делегації прийняли «Декларацію про звільнену Європу» — мирну, демократичну, з наданням їй допомо­ги у відродженні нормального життя.

6. Питання про прийняття Української РСР й Біло­руської РСР до ООН як її членів-засновників викликало дискусію, але після складних переговорів делегації США й Англії зобов'язалися підтримати цю радянську пропо­зицію.

7. Польське питання було вирішене в цілому компромісно. В цей час існували два польських уряди: один з ре­альною владою в Польщі, другий — емігрант­ський (у Лондоні), з яким СРСР розірвав дипломатичні відносини. За рішенням конференції, майбутній уряд Польщі мав утворитися на базі Тимчасового Національного польсько­го уряду з включенням деяких польських діячів з Лондона.Також про розмежування кордонів обговорювалось питання.Для України це означало міжнародно-правове ви­знання возз'єднання українських земель, що забезпечи­ло остаточне формування єдиної української нації й справило вирішальний вплив на завершення процесів її консолідації.

8. Щодо Югославії було вирішено: сприяти об'єднан­ню в уряді й парламенті демократичних сил серед прибіч­ників Тіто й Шубашича і створенню Тимчасового об'єднаного уряду.

9. Учасники конференції вирішили утворити постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США й Англії (НМЗС), яка мала збиратися раз на 3 — 4місяці для кон­сультацій і практичних рішень.

10. Була прийнята заява «Єдність в організації миру, як і у веденні війни», де підкреслено загальну рішучість зберегти й посилити в наступний мирний період єдність цілей і дій трьох великих держав.

11. 11 лютого сторони підписали таємну угоду про вступ СРСР у війну з Японією через 2 — 3 місяці після капітуляції Німеччини. Угода передбачала задоволення висунутих СРСР умов: збереження статус-кво в Монголії, повернення Радянському Союзові Південного Сахаліну з островами, інтернаціоналізація порту Дайрен і відновлен­ня радянської оренди Порт-Артура, спільна з Китаєм екс­плуатація Китайсько-Східної й Південно-Маньчжурської залізниць, передання Радянському Союзові Курильських островів. Радянські війська мали визволити від японських військ Маньчжурію і Північну Корею.

Ялтинська конференція мала видатне міжнародне зна­чення. Вона прийняла конкретні рішення про координа­цію спільних дій СРСР, США й Англії на заключному етапі другої світової війни й у післявоєнний час, проде­монструвала єдність і могутність антигітлерівської коалі­ції великих держав.

19. СРСР на завершальному етапі війни. 1944-1945. Берлінська операція радянських військ, повний розгром нац.. Німеччини. Потсдамська конференція.

Весною 1945 р. ще могутнішим став наступ Червоної Армії. Радянські війська вийшли на Берлінський напрямок, 30 березня вступили на територію Австрії й ІЗ квітня оволоділи її столицею Віднем. 4 квітня була визволе­на Братислава, в середині квітня завершено визволення Угорщини, значної частини Чехословаччини.В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві до­говори про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р.) та Поль­ською Республікою (21 квітня).Проте Червона Армія не залишила фашистським керівникам жодного шансу. Не змогли стримати її пе­реможного наступу і віроломні дії деяких західних дія­чів. Так, наприкінці війни знову посилилися антира­дянські тенденції в політиці Черчілля. В 1954 р. на зустрічі з виборцями Черчілль розповідав, що напередодні капітуляції Ні­меччини він наказав фельдмаршалові Монтгомері зби­рати й складувати німецьку зброю, зберегти в строю До 500 тис. полонених німецьких солдатів, роздати їм цю зброю, «якщо радянський наступ поширюватиметься» далі на Захід.16 квітня 1945 р. 2,5 мільйона радянських солдатів і офіцерів почали штурм Берліна, який обороняли понад один мільйон гітлерівців. За наказом Гітлера десятки ні­мецьких дивізій зняли із Західного фронту на допомогу Берліну.І все ж 25 квітня Червона Армія повністю замкнула кільце оточення німецької столиці. Того ж дня радянські війська на березі Ельби в районі Торгау зустрілися з аме­риканськими частинами, зламано опір німецького гарні­зону в Східній Пруссії, а в Сан-Франциско розпочалася конференція Об'єднаних Націй.28 квітня партизани Італії, виконуючи вирок народно­го трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні та його прибічників. Не надовго пережив його Гітлер — ЗО квітня 1945 р. він отруїв свою дружину Єву Браун, з якою щойно справив весілля в бомбосховищі, та самого себе. Оскільки отрута не подіяла, застрілився, їхні трупи разом з трупами Геббельса, його дружини та їх шести до­чок, яких особисто отруїла мати, есесівці спалили у дво­рі. Пізніше, щоб не було непорозумінь, спеціальна комі­сія в Берліні й Москві ретельно обстежила череп Гітлера й офіційно підтвердила факт його самогубства.Спадкоємці Гітлера — голова «уряду» Деніц, началь­ник генерального штабу Кребс та інші — намагалися за­тіяти мирні переговори з радянським командуванням, але їм була поставлена єдина умова — беззастережна капіту­ляція. Деніц ще 1 травня в наказі військам заявив, що бу­де «рішуче вести війну проти більшовиків». 2 травня він оголосив: «Нашою головною метою є капітуляція тільки на Західному фронті». Але вранці 2 травня 1945 р. берлін­ський гарнізон капітулював. Червона Армія штурмом оволоділа столицею Німеччини.7 травня в штабі Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини перед представниками військового команду­вання трьох союзних держав.8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлехорсті пе­ред представниками СРСР, США, Англії і Франції на чо­лі з маршалом Г. К. Жуковим був підписаний остаточний акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Від імені ні­мецького верховного командування «Акт про воєнну ка­пітуляцію» підписали Кейтель, Фрідебург та Штумпф. О 23.01 за центральноєвропейським часом замовкли гарма­ти. Війна завершилася цілковитою капітуляцією Німеч­чини. ВИСНОВОК Проголошувалося, що взяття влади союзниками не було анексією Німеччини. Союзники цілком відмовилися від ідеї розчленування Німеччини. Декларація передбача­ла: цілковите роззброєння й демілітаризацію Німеччини, арешт і віддання під суд нацистських лідерів, оголошен­ня поза законом націонал-соціалістичної партії, розпуск усіх збройних сил Німеччини.Союзники застерегли своє право контролювати фінанси, промисловість та сіль­ське господарство Німеччини.

Потсдамська конференція глав урядів СРСР, США й Англії.

Причини Проте можливості США й Англії виявилися значно меншими за бажання їх лідерів. Не були ліквідовані на­слідки війни з Німеччиною, ще тривала війна з Японією, союзники не могли вирішити ці питання без СРСР. Во­ни мусили також зважати на зростання могутності й між­народного авторитету Радянського Союзу, загальне праг­нення народів до зміцнення миру.Така конференція відбулася в Потсдамі, передмісті Берліна, з 17 по 25 липня і з 28 липня по 2 серпня 1945 р. (Делегації очолювали Й. Сталін, Г. Трумен і У. Черчілль.

Потсдамі обговорювалися проблеми післявоєнного устрою в Європі, були укладені дуже важливі угоди.

1. Прийнято ряд рішень про ліквідацію наслідків вій­ни, про майбутнє Німеччини. демократичну перебудову політич­ного життя країни;цілковите роззброєння Німеччини, поділ її військово-морського й торговельного флоту по­рівну між трьома союзними державами;ліквідацію націонал-соціалістичної партії Сторони по-новому домовилися про репарації. 2. Закріплено міжнародно-правовий статус Берліна як місця перебування верховного органу влади чотирьох со­юзників у Німеччині — Контрольної Ради.

3. Засновано Раду міністрів закордонних справ (5 со­юзних країн) з метою негайної підготовки мирних дого­ворів для Італії, Румунії, Болгарії, Угорщини та Фінлян­дії й пізніше Німеччини. Після підписання мирних дого­ворів три союзних уряди зобов'язалися підтримати про­хання цих країн про прийняття у члени ООН. 4. Знову розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. Вирішено тимчасово переда­ти Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг. 5. У спеціальному рішенні підтверджено передання Кенігсберга й прилеглого району Радянському Союзові. Місто Танжер оголошено міжнародним. 6. Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі. 7. Радянська делегація підтвердила попереднє рішення Радянського Союзу про вступ у війну проти Японії'.

20. Роль СРС у розгромі мілітаристської Японії. Закінчення та результати Др. С,В,

Під час перерви між двома частинами Потсдамської кон­ференції - 26 липня 1945 р. - була опублікована Пот­сдамська декларація США, Англії й Китаю. У Потсдамській декларації визначалася політика со­юзників щодо Японії після її капітуляції: й демократизація країни, роззброєння армії, тимчасова окупація її території, суворе покарання воєнних злочин­ців, виплата репарацій.Прем'єр-міністр Японії генерал Судзукі 28 липня від­хилив ультиматум союзних держав і висловився за про­довження затяжної війни. Це робило вступ Радянського Союзу у війну проти Японії неминучим. Між СРСР і 5 квітня 1945 р. Радянський Союз повідомив Японію про денонсування пакту про нейтралітет (згідно з цим пактом обидві сторони мали право це зробити після 4-х років його дії).8 серпня 1945 р. о 17-й годині японському послу в Москві Н. Сато була вручена заява радянського уряду для передання в Токіо. В заяві підкреслювалося, що Японія відхилила ультиматум США, Англії та Китаю і «виявила­ся єдиною великою державою, яка все ще виступає за продовження війни». Бажаючи «наблизити мир, урятува­ти народи від дальших жертв і страждань». Радянський Союз приєднався до Потсдамської декларації США, Ан­глії та Китаю і з 9 серпня 1945 р. вважав себе в стані вій­ни з Японією. Цим самим СРСР прагнув прискорити за­кінчення другої світової війни (американське команду­вання ще планувало операції на 1946 р.), виконати зо­бов'язання перед союзниками й зробити свій внесок у визволення народів від японської окупації.Вранці 9 серпня почалися воєнні дії радянських військ на кордонах з Маньчжурією й Північною Кореєю, на Са­халіні й Курильських островах. Радянський Союз виконав свою обіцянку, дану на Ялтинській конференції.Перед цим — 6 серпня о 8.15 — американський літак скинув атомну бомбу на Хіросіму. Загинуло зразу понад 150 тис. чоловік і ще більше — в наступні роки. 9серпня США скинули ще одну атомну бомбу на Нагасакі, яка знищила понад 70 тис. чоловік. Ці акції не мали ніякого стратегічного значення: Японія була готова капітулювати. «Було б помилкою, — писав пізніше Черчілль, — припус­кати, що долю Японії вирішила атомна бомба».Багато політологів вважають, що таким чином уряд США помстився Японії за Перл-Харбор і одночасно за­грозливо попередив Радянський Союз. Англійський уче­ний М. Блекетт зазначив: «Вибухи атомних бомб у Япо­нії були не останнім актом другої світової війни, а пер­шим актом холодної дипломатичної війни проти Росії».14 серпня імператор Японії повідомив союзників про свою згоду прийняти ультиматум Потсдамської деклара­ції. Відповідно до «Загального наказу № 1» Трумена від 15 серпня радянські війська мали прийняти капітуляцію японських військ у Маньчжурії, на Сахаліні та в Північ­ній Кореї (пізніше додано — і на Курильських островах), китайські війська — на Тайвані та в Індокитаї.14 серпня Радянський Союз підписав з Китаєм дого­вір про дружбу й союз. Червона Армія (близько 60 диві­зій) на той час уже визволила велику частину територій, названих Труменом. Практично в перші ж дні війни піс­ля висадження радянських десантів у Мукдені та інших маньчжурських містах й захоплення штабу Квантунської армії радянські війська виконали своє завдання. В остан­ні дні, втративши понад 8 тис. солдатів і офіцерів. Черво­на Армія закінчила розгром японських військ на виділе­них територіях.27 серпня американські війська почали висаджуватися в Японії (в Південній Кореї — 8 вересня).2 вересня на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці представник імператора і японського уряду М. Сігеміцу та представник імператорського гене­рального штабу генерал Юмецу підписали акт про безу­мовну капітуляцію Японії. Від імені союзників акт підпи­сали американський командуючий генерал Д. Макартур, представник СРСР генерал К. Деревянко та військові представники інших країн, які воювали проти Японії.

21. Причини перемоги Р,С у Вві. Підсумки та наслідки для СРСР

2 вересня 1945 р. закінчилася найкровопролитніша в історії людства друга світова війна, в якій пе­ремогла антифашистська коаліція народів і держав. Ця перемога мала історичне значення.

1. Це була перемога прогресивних сил людства над фашистською реакцією, над державною системою німецько-нацистської та японсько-мілітаристської тиранії й поневолення народів, над нелюдською ідеологією фа­шизму. В досягнення перемоги найвагоміший внесок зробили народи й армії передусім СРСР, США, Англії, Франції та Китаю. Важливу роль відіграли інші Об'єдна­ні Нації — члени антигітлерівської коаліції. Назавжди ввійшли в історію героїчні дії Польської й Чехословацької армій, що воювали разом з Червоною Армією, мужня боротьба партизанів, патріотів-підпільників, учасників рухів Опору в Албанії, Болгарії, Югославії, Франції, Гре­ції та інших окупованих фашистами країнах.2. Вирішальний внесок у перемогу зробив Радянський Союз. Червона Армія розгромила й взяла в полон 507 (з 587) німецьких дивізій і близько 100 дивізій сателітів Ні­меччини, знищила приблизно 75% її бойової техніки. Понад 10 млн. німецьких солдатів і офіцерів навіки зали­шилися в радянській землі. Союзники розгромили 176 дивізій гітлерівського райху та його сателітів. 3. Перемога була досягнута великою кров'ю в найбіль­шій в історії людства війні. В цій війні брали участь на­роди 61 держави, понад 80% людства. Бойові дії прохо­дили на території 40 країн. Було мобілізовано понад 110 млн. чоловік, за неповними дани­ми, вбито більше ніж 31 млн. військовослужбовців і понад 32 млн. цивільного населення, 35 млн. чоловік поранено.Радянський Союз втратив 27 млн. чоловік убитими (да­леко не остаточна цифра), Німеччина — 13,6 млн., Ки­тай — понад 10 млн., Польща — 6 млн., Японія — 2 млн., США — 405 тис., Англія — 375 тис. тощо. Тільки в Укра­їні гітлерівці вбили 4млн. мирних жителів, понад 2,2 млн. примусово вигнали на роботу в Німеччину.4. Перемога антифашистської коаліції привела до кар­динальних змін у міжнародних відносинах та у внутрішньому житті більшості країн світу. 5. Перемога відкрила шлях до могутнього піднесення національно-визвольного руху в Азії, Африці та Латин­ській Америці, врешті-решт привела до розпаду колоні­альної системи. На її уламках пізніше виникло понад 100 нових держав. 6. Перемога підтвердила життєву необхідність для всього людства міждержавного співробітництва заради миру. І нині гарантом міжнародної безпеки залишаються співробітництво і взаєморозуміння демократичних дер­жав, передусім великих ядерних держав сучасності.

7. Перемога в другій світовій війні сприяла підвищен­ню міжнародного авторитету Радянського Союзу, поси­ленню його впливу на світову політику. Якщо перед вій­ною СРСР підтримував дипломатичні відносини з 25 дер­жавами, а в червні1941 р. — тільки з 10, то в роки війни 32 країни офіційно встановили з ним нормальні зв'язки. В кінці війни Радянський Союз мав дипломатичні відноси­ни з 52 державами. (В 1990 р. це число досягло 143.) Жод­на серйозна міжнародна проблема вже не могла вирішува­тися без Радянського Союзу. Після розпаду СРСР в 1991 р. торжество й славу Перемоги свято бережуть наро­ди незалежних держав, що постали на його території.

22. Післявоєнна відбудова і розвиток народного господарства СРСР. 1945-1950рр.

Після закінчення війни, незважаючи на зусилля, довоєнний рівень розвитку народного господарства за основними показниками не був досягнутий. Обсяг промислової продукції склав 91% до рівня 1940 р., видобуток вугілля - 90%, нафти - 62%, виплавка чавуну - 59%, сталі - 67%, випуск тканини - 41%, вантажообіг всіх видів транспорту - 76%, роздрібний товарообіг - 43%, середньорічна чисельність робітників і службовців - 87%. Посівні площі скоротилися на 37 млн. га, а поголів'я худоби зменшилося на 7 млн. голів. Доход країни в 1945 р. склав 83% до рівня 1940 р. Найбільш важко відбилася війна на трудових ресурсах: число робітників і службовців знизилася на 5,3 млн. чоловік, у тому числі в промисловості - на 2,4 млн., у сільській місцевості кількість працездатного населення зменшилося на 1 / 3, працездатних чоловіків - на 60% ^.До економічних проблем СРСР додалися і зовнішньополітичні. Вже на початку 1946 р. колишні союзники по антигітлерівській коаліції перебували в стані "холодної війни". Радянський Союз був позбавлений зовнішньоекономічної допомоги та у відновленні зруйнованого війною господарства мав спиратися на власні сили.

«Законі про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РСР на 1946—1950 pp.», прийнятому в серпні 1946 р. на VIII сесії Верховної Ради УРСР. За четвертим п'ятирічним планом політичне керівництво країни не передбачало відновлення в усьому обсязі передвоєнної ролі УРСР у народногосподарському комплексі Радянського Союзу. Згідно з контрольними показниками, визначеними союзним планом, українська економіка отримувала лише 15% всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР випало 42% усіх матеріальних втрат СРСР у війні. Основне завдання першої післявоєнної п'ятирічки вбачалося у поновленні довоєнного рівня промисловості і сільського господарства та підвищенні продуктивності праці на 36%. Пріоритетними були відновлення та подальший розвиток важкої індустрії, залізничного транспорту, відродження вугільної промисловості республіки, металургійних заводів Донбасу і Придніпров'я, хімічної промисловості. Це несло приховану загрозу посилення диспропорцій і деформацій в економіці УРСР, насамперед у хронічному відставанні легкої промисловості та сільського господарства. З метою стабілізації фінансової системи у грудні того ж року було проведено грошову реформу. могли обміняти старі гроші 1 до 1. Незважаючи на труднощі повоєнного періоду, до кінця четвертої п'ятирічки народне господарство України в основному було відбудоване, а в сільському господарстві республіки відповідні завдання були виконані на початку 1950-х pp. У 1946—1950 pp. почали функціонувати підприємства металургійної промисловості — «Запоріжсталь», Дніпропетровський завод ім. Г. Петровського, а також об'єкти машинобудування — Горлівський завод вугільного устаткування, Київський завод «Більшовик», Ворошиловградський паровозобудівний завод, були побудовані Вінницький інструментальний, Запорізький трансформаторний, Київський мотоциклетний заводи, запрацювала на повну потужність Дніпровська ГЕС. За роки четвертої п'ятирічки в республіці було створено газову промисловість (у 1950 р. УРСР давала 25% загально союзного видобутку газу). Поряд зі старими родовищами (Дашавським та Опарським) уведено в експлуатацію нові — Більче-Волицьке, Угерське, Шебелинське. У жовтні 1948 р. завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ.

Офіційні дані, оприлюднені після завершення повоєнної п'ятирічки, вказували на те, що Україна розвивалася швидкими темпами. Обсяг валової продукції промисловості УРСР у 1946—1950 pp. збільшився у 4,4 раза, а промислове виробництво на 15% перевищувало довоєнний рівень

Широкого розмаху набула в республіці й меліорація земель. На 1948 р. в УРСР було осушено боліт на площі 500 тис. га, збудовано понад 6 тис. різних гідротехнічних споруд, використано при цьому 150 млн крб д.