Суспільно-політичне і культурне життя в срср

З закінченням війни населення СРСР плекало надії, що у країні наступлять зміни. Робітники сподівались, що будуть скасовані жорсткі передвоєнні закони, які тягли за собою кримінальну відповідальність за 20-хвилинне запізнення. Селяни мріяли про покращення свого життя. Надії на звільнення, на можливість повернутись додому плекали мільйони в’язнів ГУЛАГу.

У результаті війни багато громадян втратили рідних, особливо це позначилось на дітях. У країні різко зросла безпритульність. Серйозною проблемою стала кримінальна злочинність, тим більше, що на руках залишилось багато зброї.

Відразу після закінчення війни почалась демобілізація збройних сил, які налічували на той час 11365 тис. чол.

Велику масу демобілізованих потрібно було працевлаштувати і відновити професійні трудові навички, втрачені в роки війни.

На батьківщину поверталась значна кількість репатріантів (за роки війни у Німеччину було вивезено на примусові роботи 2,8 млн чол., потрапило в полон понад 4 млн чол.). Усім їм довелось пройти через сталінську репресивну машину підозрінь, недовір’я, непорозумінь. З 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу. 16 серпня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким командири і політпрацівники, що потрапили в полон, вважаються дезертирами, їх сім’ї підлягають арешту, а сім’ї червоноармійців позбавляються державної допомоги. Так у 1950 р. були страчені генерали П.Г.Понедєлін і М.К.Кирилов, які були у полоні.

Під час війни були проведені жорстокі каральні операції проти цілих народів. Ще на її початку було ліквідовано Автономну республіку німців Поволжя. 300 тис. чол. було виселено у віддалені райони Сибіру і Казахстану. Подібні заходи у 1943 р. були здійснені проти калмиків, у 1944 р. проти карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар. Названі народи насильно вивезено у малонаселені райони Сибіру, Казахстану і Середньої Азії. Ці акції сталінізму стали відомими у 1956 р., коли М.С.Хрущов сказав про це у своїй "секретній доповіді" на ХХ з’їзді КПРС. У ній, зокрема, він зазначив і таке: "Українці були позбавлені цієї участі тільки тому, що їх було занадто багато і не було місця, куди їх виселити".

Риси сталінського режиму у повоєнний час (1945-1953 рр.)

Влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на ідеологічному “фронті”, який отримав назву "ждановщина". Початком її стала постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", ініціатором якої був Сталін, а головним провідником – Жданов, член Політбюро і секретар ЦК ВКП(б). Головними цілями компанії "для пророблення" було обрано А.А.Ахматову і М.М.Зощенка.

До постанови про літературу додались постанови про репертуар драматичних театрів, про кінофільми "Велике життя", про оперу В.Мураделі "Велика дружба".

Водночас розгорнулась боротьба з "космополітизмом", в якій звинувачувалися представники єврейської інтелігенції..

У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенківці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки.