Зміцнення обороноздатності рад. країни на передодні Великої Вітчизняної війни

Увечері 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву на розгортання військових дій проти СРСР, яка отримала порядковий номер 21 та умовне найменування варіант "Барбаросса" (Fall "Barbarossa"). Вона була виготовлена ​​лише в дев'яти примірниках, три з яких вручили головнокомандувачем видами збройних сил (сухопутних військ, ВВС і ВМФ), а шість були закриті в сейфах ОКВ.

Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радянського Союзу в ході однієї короткочасної кампанії ще до того, як буде закінчено війну проти Англії. Головними стратегічними об'єктами були визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. Особливе місце в плані відводилося Москві. Передбачалося, що її захоплення буде мати вирішальне значення для переможного результату всієї війни. "Кінцевою метою операції, - йшлося у директиві N21,-є створення захисного бар'єру проти азіатської Росії по загальній лінії Волга-Архангельськ. Таким чином, у разі необхідності, останній індустріальний район, який залишився у росіян на Уралі, можна буде паралізувати за допомогою авіації".

Для розгрому Радянського Союзу планувалося використовувати всі сухопутні сили Німеччини, виключаючи лише з'єднання і частини, необхідні для ведення окупаційної служби в поневолених країнах. Німецьким ВПС ставилося завдання "вивільнити такі сили для підтримки сухопутних військ при проведенні східної компанії, щоб можна було розраховувати на швидке завершення наземних операцій і разом з тим обмежити до мінімуму руйнування східних областей Німеччини ворожою авіацією". Для бойових дій на морі проти трьох радянських флотів Північного, Балтійського і Чорноморського - передбачалося виділити значну частину бойових кораблів німецького ВМФ і військово-морських сил Фінляндії та Румунії.

За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (у тому числі 19 танкових і 14 моторизованих) і дві бригади. Союзники Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо взяти дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини були в Німеччині ВПС і значні сили флоту.

Сухопутні війська, призначені для нападу на Радянський Союз, зводилися в три групи армій: "Південь" - 11-а, 17-а і 6-а польові армії і 1-а танкова група; "Центр" - 4-а і 9 - я польові армії, 2-а і 3-а танкові групи; "Північ" - 16-а і 18-а та 4-а танкова група.

2-а окрема польова армія залишалася в резерві ОКХ, армія "Норвегія" отримала завдання діяти самостійно на Мурманськ і кандалашском напрямках.

Згідно пану "Барбаросса" великі танкові й моторизовані сили, використовуючи підтримку авіації, повинні були завдати стрімкий удар на велику глибину північ і на південь Прип'ятських боліт, прорвати оборону головних сил Радянської Армії, імовірно зосереджених в західній частині СРСР, і знищити роз'єднані угруповання радянських військ.

Північніше Прип'ятських боліт планувалося наступ двох груп армій: "Центр" (командуючий генерал-фельдмаршал Ф. Бок) і "Північ" (командувач генерал-фельдмаршал В. Леєб).

У плані "Барбаросса" намічалося використовувати принципи бойових дій, які виправдали себе в польській і західноєвропейських кампаніях. Однак підкреслювалося, що на відміну від дій на Заході, наступ проти радянських військ необхідно вести одночасно на всьому фронті: як на напрямку головних ударів, так і на другорядних ділянках. "Тільки таким чином,-говорилося в директиві від 31 січня 1941р.,-Можна буде перешкодити своєчасному відходу боєздатних сил супротивника і знищити їх на захід від лінії Дніпро, Двіна".

План "Барбаросса" враховував можливість активної протидії радянської авіації наступу німецьких сухопутних військ. Німецьким ВПС ставилося завдання з самого початку бойових дій придушити радянські ВПС і підтримувати наступ сухопутних сил на напрямках головних ударів. Для вирішення цих завдань на першому етапі війни передбачалося використання майже всієї німецької авіації, виділеної для дій проти Радянського Союзу. Удари по тиловим промисловим центрам СРСР планувалося почати тільки після того, як війська Радянської Армії будуть розгромлені в Білорусії, Прибалтиці і на Україну.

Наступ групи армій "Центр" намічалося підтримати 2-м повітряним флотом, "Південь" - 4-м повітряним флотом, "Північ" - 1-м повітряним флотом

5.Вторгнення німецько-фашистських військ на територію СРСР.

22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану ''Барбаросса'' (відомий ще як директива №21 від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни - ''бліцкрігу''. За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни, вийти на лінію Архангельск-Астрахань.Група армій Північ (командуючий генерал-фельдмаршал фон Леєб) одержала завдання розгромити радянські війська в Прибалтиці, захопити Ленінград і північні порти. Група армій ''Центр'' (командуючий генерал-фельдмаршал фон Бок) повинна була оточити і знищити радянські війська в Білорусії і розпочати наступ на Москву.На київському напрямку була розгорнута група армій ''Південь'' (командуючий генерал-фельдмаршал фон Рундштедт). На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія ''Норвегія'' і 2-а фінська армія. Армія ''Норвегія'' повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська - сприяти групі армій ''Північ'' в захопленні Ленінграду. Загальна кількість німецьких військ та військ її союзників нараховувала 5,5 млн. солдат і офіцерів, 4300 танків, 5000 бойових літаків, 47 тис. польових гармат і мінометів. їм протистояло на території західних прикордонних округів 2680 тис. солдат і офіцерів, 1475 танків нових конструкцій (KB та Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, 37 500 гармат і мінометів. Внаслідок важких боїв з переважаючими силами ворога радянські війська, зазнавши великих втрат, відступили. Німецько-фашистські війська за кілька тижнів боїв просунулись на різних ділянках фронту на 300-600 км. Особливо тяжких втрат зазнав Західний фронт (командуючий генерал Д.Павлов), внаслідок чого вже 28 червня гітлерівці захопили Мінськ.Найбільший опір гітлерівці зустріли на південно-західному напрямку (командуючий генерал-полковник М.Кирпонос). В ході напружених прикордонних боїв 22-29 червня 1941 р. ворог поніс великі втрати і змушений був ввести в бій резерви. Могутні контрудари радянських механізованих корпусів, героїчні зусилля всіх військ Південно-Західного фронту дали досить вагомі оперативні результати: вони загальмували наступ німецько-фашистських військ на Київському напрямку.Героїчна оборона Києва (17 липня - 19 вересня 1941 p.), Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 p.), Севастополя (ЗО жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 p.), Ленінграду (10 липня 1941 р. - січень 1944 p.), Смоленська битва (10 липня - 10 вересня 1941 р.) зірвали плани блискавичної війни. Але втрати радянських військ були величезними. Орієнтовно тільки в перший місяць війни вони перевищили 1 млн. чол. З червня по грудень 1941 р. було втрачено понад 3 млн. солдат і офіцерів та 1300 тис. пораненими. Вермахт захопив територію СРСР площею 1,5 млн. кв. км з населенням 74,5 млн. осіб.Радянське керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. 29 червня 1941 р. з'явилась директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (з 8 серпня Ставка Верховного Головнокомандуючого, очолювана Й.Сталіним) - вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного ЗО червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО).Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт одержував важливі перемоги.Можна виділити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 p.:- при всіх обставинах, політичних і військових, напад фашистської Німеччини на СРСР носив раптовий характер;- військовий потенціал гітлерівської Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР; тільки в Європі нацистами був захоплений арсенал, яким можна було озброїти 200 дивізій (наприклад, у Франції агресор захопив 4930 танків, 3000 літаків, французьким автотранспортом було забезпечено 92 дивізії німців);- німецькі війська мали значну чисельну перевагу: в 1,8 рази в живій силі, за сучасними танками і літаками відповідно в 1,5 та 3,2 рази;- вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у професійній підготовці.Не можна не виділити і суб'єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за військові поразки лежить на керівництві партії, армії й держави, особисто на Сталіні:- боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;- помилковою виявилась військова доктрина про ''війну малою кров'ю на території ворога'';- було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;- напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;- репресії 1937-1938 pp. знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії.Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру.24 вересня командуючий групою армій ''Центр'' фон Бок скорегував план наступу і захоплення Москви (''Тайфун''). Німецькі війська нараховували 1708 тис. чол., 13 500 гармат і мінометів, 1170 танків і 615 літаків. Радянські фронти, які прикривали Москву, мали в своєму складі 1100 тис. чол., 7652 гармат і мінометів, 774 танки, 1 тис. літаків.

Перший етап німецького наступу на Москву тривав з 30 вересня по початок листопада 1941 p.; другий етап - з 15-18 листопада до початку грудня 1941 p.; третій етап - від 5 грудня 1941 p., коли розпочався контрнаступ радянських військ, до весни 1942 р.

У ході контрнаступу радянських військ під Москвою група армій ''Центр'' зазнала великих втрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. чол.), у тому числі 11 танкових і 4 моторизованих.

Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій, завдала остаточного удару по планах блискавичної війни. Перемога радянських військ означала початок повороту у Великій Вітчизняній і Другій світовій війні.

6. Евакуація і перебудова радянської країни на воєнний лад (1941-1942).

Сама по собі евакуація, як правило, супроводжується значними матеріальними і фінансовими втратами. Одне лише припинення виробничого процесу на тисячах підприємств означало для радянської держави збитку в десятки і сотні мільйонів рублів. Але на це довелося йти в ім'я порятунку від ворога і збереження великої частини продуктивних сил країни і подальшого їх використання в інтересах фронту, якнайшвидшого створення і розгортання потужної воєнної економіки СРСР.

Необхідно також мати на увазі, що будь-яких завчасно підготовлених евакуаційних планів фактично не існувало, хоча перед війною деяка робота в цьому напрямку проводилася. Чорнові варіанти таких документів складалися, наприклад, Військово-промислової комісією при РНК СРСР у 1939-1940 і на початку 1941 р. [9]. Більше того, коли 21 квітня 1941 Раднарком СРСР виніс постанову "Про заходи щодо поліпшення місцевої протиповітряної оборони м. Москви", була навіть створена спеціальна Комісія з евакуації з м. Москви населення у воєнний час на чолі з головою Московської В.П. Проніним. 3 червня ця комісія представила І.В. Сталіну свій план і проект постанови Раднаркому СРСР "Про часткову евакуацію населення м. Москви у воєнний час".

24 червня 1941 постановою ЦК ВКП (б) і РНК СРСР "для керівництва евакуацією населення, установ, військових та інших вантажів, обладнання підприємств та інших цінностей" при РНК СРСР була створена Рада з евакуації у складі Л.М. Кагановича (голова), А.Н. Косигіна (заступник голови), Н.М. Шверника (заступник голови), Б.М. Шапошникова, С.Н. Круглова, П.С. Попкова, Н.Ф. Дубровіна та А.І. Кірпічникова.

26-го, 27 червня і 1 липня рішенням тих же органів до Ради з евакуації були додатково введені А.І. Мікоян (першим заступником голови), Л.П. Берія і М.Г. Первухін (заступник голови).

Вся робота з порятунку людей, промислового обладнання, ресурсів сільського господарства, матеріальних і культурних цінностей постійно перебувала в центрі уваги, ЦК ВКП (б), РНК СРСР і Ради з евакуації.

При наркоматах і відомствах були утворені бюро, комітети, ради та комісії з евакуації з виділенням уповноважених для кожної групи підприємств. Контроль за вивезенням населення, обладнання та інших матеріальних цінностей здійснювала створена при Раді з евакуації група інспекторів на чолі з А.Н. Косигіним.

Майже 70% переміщених з Росії промислових об'єктів розміщувалося на Уралі, в Західному Сибіру, Середньої Азії та Казахстані.

22 червня 1941 Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про воєнному стані", а 29 червня ЦК ВКП (б) і РНК СРСР звернулися до партійних і радянським органам з директивою, в якій була викладена в загальній формі програма заходів Комуністичної партії і держави поборотьбі з фашистським агресором. У цьому документі вказувалося, що державні і партійні органи повинні викорінити благодушність і безтурботність, прояв яких надзвичайно небезпечно у військових умовах, забезпечити зміцнення громадської, державної, військової та трудової дисципліни, мобілізувати всі сили на розгром фашизму.

У новій обстановці була проведена серйозна перебудова державного апарату. В умовах воєнного часу ще більше посилилася роль центральних органів влади і управління, хоча разом з тим була проведена і певна децентралізація, викликана необхідністю оперативно вирішувати конкретні питання управління. Значно змінилася структура управлінського апарату, зайві ланки були відсічені, багато підрозділів паралельного дії злиті, штати значно скорочені.

Органи влади та управління. У період війни зберегли свої повноваження вищі органи державної влади та управління СРСР: Верховна Рада і його Президія, Рада Народних Комісарів, галузеві, а також республіканські органи влади та управління, місцеві радянські органи. Створені тимчасові надзвичайні органи влади і управління, включаючи Державний Комітет Оборони (ДКО), у своїй діяльності спиралися на апарат Рад і інших конституційних органів. значно посилилася інтеграція, злиття партійного і державного керівництва різнихрівнів. Важкі завдання воєнного часу, які не завжди можна було вирішити традиційними методами державного примусу, виконувалися найчастіше комуністами в силу партійного боргу, партійної обов'язку і відповідальності за країну.

7. Союзницькі відносини і створення Антигітлерівської коаліції. Радянська дипломатія у боротьбі за відкриття Другого фронту в Європі у 1941-1942 рр

З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В день початку агресії У.Черчілль заявив: ''Кожний, хто воює проти Гітлера, - друг Англії, кожен, хто воює на його боці,- ворог Англії''. 22 червня 1941 р. у звернені до нації англійській прем'єр заявив, що Великобританія надасть ''Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе''. Про свою підтримку СРСР заявив і президент США.Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція.1 жовтня між СРСР, США та Великобританією в Москві була підписана трьохстороння угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Поставки (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина) почались одразу ж. Перша військова техніка (особливо танки) з'явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. Допомога союзників головним чином відбувалась північними морськими конвоями під охороною британських військово-морських сил. Незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, з жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Відповідно до закону про ленд-ліз США надав СРСР безпроцентний кредит в 1 млрд. доларів (листопад 1941 p.). Першою спільною акцією СРСР і Великобританії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення з Німеччиною.В серпні 1941 р. У.Черчілль і Ф.Рузвельт підписали Атлантичну хартію, до якої приєднався і Радянський Союз (вересень 1941 р,). Атлантична хартія висунула наступні завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.Вступ США у Другу світову війну сприяв завершенню утворення антигітлерівської коаліції. 1 січня 1942 р. 26 держав світу на чолі з СРСР, США та Великобританією підписали у Вашингтоні Декларацію Об'єднаних націй, яка будувалась на принципах і завданнях Атлантичної хартії. У Декларації зазначалось, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи і незалежності всіх народів.В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини, Франції.Найголовнішим у взаємовідносинах між СРСР, США та Великобританією з самого початку стала проблема відкриття Другого фронту. Спочатку це планувалось на 1942 р., але замість цього союзники провели успішну операцію у Північній Африці.У зв'язку з втратою СРСР в 1941 р. важливих промислових і сільськогосподарських районів, радянське керівництво сподівалось одержати від союзників допомогу й економічного характеру. Уряд США частково задовольнив потреби СРСР в жирах, а також поставив тисячі тонн цукру та інші необхідні товари. Наприкінці 1941 р. стали функціонувати ще два маршрути (через Іран і Далекий Схід), якими постачалась допомога СРСР.28 листопада - 1 грудня 1943 р. відбулась Тегеранська конференція за участю Ф.Рузвельта, Й.Сталіна й У.Черчілля. її метою була координація дій союзників для повного розгрому нацистського блоку та облаштування післявоєнного миру. Не дивлячись на протиріччя, які виникли між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін - в Північній Франції, звідки відкривався найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень ключових питань:- відкриття Другого фронту в Південній Франції не пізніше травня 1944 p.;- перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру і визнання майбутнього східного кордону по ''лінії Керзона'';- визнання радянських претензій на Кенігсберг;- визнання анексії прибалтійських держав.Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини. На Тегеранській конференції обговорювались питання про утворення міжнародної організації безпеки після війни.Тегеранська конференція сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції і наблизила час остаточного розгрому німецького блоку.4-11 лютого 1945 p., коли наближалась перемога над Німеччиною, відбулась нова зустріч ''великої трійки'' в Ялті — Кримська конференція. На конференції було розглянуто питання про майбутнє Німеччини (окупація її військами СРСР, США, Великобританії, Франції, репарації та ін.), про порядок роботи ООН, про новий устрій в Європі. Радянський Союз ще раз підтвердив свою позицію вступити у війну з Японією після розгрому гітлерівської Німеччини.17 липня - 2 серпня 1945 р. відбулась Потсдамська конференція. Й.Сталін, Г.Трумен, який став президентом США після смерті Ф.Рузвельта, У.Черчілль (з 28 липня новий прем'єр-міністр К.Еттлі) вирішували долю післявоєнного миру.В центрі уваги стояло німецьке питання: демілітаризації та денацифікація країни, покарання воєнних злочинців, репарації, кордони Німеччини з сусідами та ін. Радянський Союз підтвердив, шо вступить у війну з Японією відповідно ялтинській угоді.

В порядок денний були включені питання про мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Не дивлячись на протиріччя між учасниками конференції (США намагались вплинути на хід конференції успішним випробуванням ядерної бомби), вона дала позитивний імпульс в розвитку міжнародних відносин в умовах післявоєнного миру.

На жаль, цей історичний шанс країни-переможниці не використали. Через рік почалася ''холодна війна'', яка зайняла цілу історичну епоху.

8. Битва під Москвою (30 вересня 1941 р. – 20 квітня 1942 р.), її воєнно-політичні результати і міжнародне значення.

Восени 1941 року наступ на Москву гітлерівці готували як завершальну операцію всієї російської кампанії. Вони дали їй назву «Тайфун», передбачаючи, що ніяка сила не устоїть проти всеруйнуючого фашистського урагану.
Битва за Москву почалася 30 вересня 1941 року. До цього часу на фронті фашистської групи армій «Центр», що грала головну роль в операції «Тайфун», були зосереджені основні сили гітлерівської армії. Вони поповнилися частинами і з'єднаннями, відкликаними німецьким командуванням з півдня — з Донбасса і з півночі—з-під Ленінграда. Сполучившись в районі міста Вязьми, вони повинні були взяти в кільце основні сили Західного і Резервного фронтів і знищити їх. Потім північне угрупування військ повинне була захопити Калінін і, повернувши на південний схід, йти на з'єднання з південним угрупуванням, що наступало у напрямі Орел — Тула, південніше за Москву. А в цей час центральна угруповування військ повинна була почати штурм столиці прямо в лоб.
Спочатку «Тайфун» розвивався як по писаному. Незважаючи на лютий опір радянських військ, гітлерівці на півдні вже 3 жовтня зайняли Орел, а центральне і північне угрупування 7 жовтня сполучилися в районі Вязьми. Декілька дивізій Червоної Армії виявилися в оточенні. Генерал Гальдер записав в своєму щоденнику: «Операція «Тайфун» розвивається майже класично».
Отже, на Московському напрямі створилося загрозливе положення. Державний Комітет Оборони ухвалив спеціальну постанову про захист Москви. Відповідно до цієї постанови головним оборонним рубежем Москви була визначена Можайська лінія оборони. Сюди стягувалися всі сили і кошти з резерву Верховного Головнокомандування.
У глибокому тилу — в Сибірі, на Уралі, в Казахстані — спішно формувалися нові дивізії, які озброювалися там новою, щойно зброєю, що сходила із заводських конвейєрів. Солдати і командири по прискореній програмі проходили курс навчання веденню оборонних і наступальних боїв, боротьбі з танками ворога, тактиці вуличних боїв.
А коли в Ставці була отримана шифровка про те, що в 1941 році Японія не виступить проти Радянського Союзу, з Далекого Сходу були зняті три стрілецькі і дві танкові дивізії. Вони спішно занурилися в ешелони і попрямували у бік Москви.
З першого дня війни москвичі почали формувати дивізії народного ополчення. Кожний район — свою дивізію. Усього було сформовано 16 дивізій.
За півроку війнижителі Москви послали на фронт тільки комуністів і комсомольців більше за 350 тисяч чоловік.
У цій важкій обстановці Державний Комітет Оборони вирішив об'єднати Західний і Резервний фронти, що захищають Москву, в один Західний фронт і призначив нового командуючого — генерала Г. К. Жукова, який до цього успішно керував обороною Ленінграда.
14 жовтня німецько-фашистські війська увірвалися в Калінін і відрізали від основних сил велику групу військ в районі цього міста. Державний Комітет Оборони 17 жовтня виділив ці війська в особливий — Калінінський фронт і призначив генерала І. С. Конева його командуючим.
Натиск фашистських військ на Москву посилювався.Однак перемоги давалися ворогу все важче і важче.
Фашисти посилили нальоти своєї авіації на Москву, які почалися ще літом. Нічне бомбардування слідувало одне за одним. Однак до міста як і раніше проривалися лише окремі літаки. На ближніх підступах до міста їх зустрічала суцільна завіса вогню наших зенітників, а на далеких — колони бомбардувальників розсіювалися нашими відважними льотчиками-винищувачами..
У кінці жовтня — початку листопада ціною крайніх зусиль радянським військам вдалося зупинити фашистів на всіх напрямах. Гітлерівські армії, зробивши в жовтні перехід на схід на 250 кілометрів, вимушені були перейти до оборони всього в 80— 120 кілометрах від Москви. Наступила оперативна пауза, запеклі бої на час припинилися. Радянське командування виграло час для подальшого зміцнення підступів до столиці.
У грізні жовтневі дні в зв'язку з наближенням фронту до Москви Державний Комітет Оборони ухвалив рішення про евакуацію з столиці урядових установ, дипломатичного корпусу, оборонних підприємств, наукових установ, культурних і історичних цінностей.

9. Трагедія відступу Червоної Армії навесні-влітку 1942 р. Оборона Сталінграду і Кавказу. Наказ № 227 («Ні кроку назад!»).

Після перемоги під Москвою радянське керівництво вирішило, що настав час вирішального удару. Здавалося, німецька армія може повторити долю «Великої армії» Наполеона, розгромленої за одну зиму.

У січні 1942 р. відразу дев'ять радянських фронтів почали наступ на смузі протяжністю 2 тис. км. Однак майже всюди воно обернулося важкими ураженнями.

Противник оточував і громив наступали радянські армії. Так, під Ленінградом в «мішку» виявилася 2-а ударна армія генерала А. Власова.

Повним провалом закінчилося квітневе наступ в Криму. Замість того щоб звільнити весь Крим, радянські війська відступили з великими втратами (близько 200 тисяч чоловік). 4 липня упав обложений Севастополь, стійко тримався з самого початку війни.

Одне з найбільших поразок радянські війська зазнали під Харковом. 12 травня Червона армія рушила на місто. Спочатку здавалося, що наступ іде успішно. Насправді противник заманював радянські війська в пастку. Три армії опинилися в німецьких «кліщах». Близько 240 тис. осіб потрапили в полон.

У Москві вважали, що головний удар противника влітку 1942 р. буде знову завдано по столиці. Насправді Гітлер вирішив наступати на цей раз на південному напрямку. Позбавити Радянський Союз бакинської нафти і кубанського хліба, вийти до Волги - такими були його плани.

28 червня почався рух німецької армії на схід. Перейшовши Дон, німці зайняли Ростов і вийшли до Кавказу. Тут вони дійшли до перевалів Головного Кавказького хребта. У серпні німецькі альпіністи навіть піднялися на Ельбрус, найвищу вершину Кавказу, і встановили там прапор зі свастикою.

Ці нові поразки справили дуже важке враження на радянських громадян. Ще ніколи за сотні років ворог не проникав так далеко в глиб країни.

НАКАЗ «Ні кроку назад!»

28 липня 1942 І. Сталін підписав знаменитий наказ № 227 наркома оборони, відомий під назвою "Ні кроку назад!". У ньому говорилося; «Ми втратили більше 70 мільйонів населення, більше 800 мільйонів пудів хліба на рік і більше 10 мільйонів тонн металу на рік. У нас немає вже тепер переважання над німцями ні в людських резервах, ні в запасах хліба. Відступати далі - означає занапастити себе і пошкодити водночас нашу Батьківщину... Тому треба в корені припиняти розмови про те, що ми маємо можливість без кінця відступати, що у нас багато території, країна наша велика і багата, населення багато, хліба завжди буде в надлишку».

Наказ зачитувався у всіх військових частинах, і особливо сильне враження на фронтовиків виробляли слова: «Населення нашої країни, з любов'ю і повагою відноситься до Червоної Армії, починає розчаровуватися в ній, а багато проклинають Червону Армію за те, що вона віддає наш народ в ярмо німецьких гнобителів, а сама витікає на схід».

«Ні кроку назад! - Говорилося в наказі. - Таким тепер має бути наш головний заклик. Треба наполегливо, до останньої краплі крові захищати кожен клаптик радянської землі і відстоювати його до останньої можливості».

Потім наказ перераховував нещадні заходи, які повинні були зупинити відступ. Командирів, що відпали без наказу, віддавали під трибунал. Створювалися також штрафні роти і батальйони. Їх кидали на найважчі і небезпечні ділянки, «щоб дати їм можливість спокутувати кров'ю свої злочини перед Батьківщиною».

У тилу «нестійких дивізій» створювалися загороджувальні загони, які були зобов'язані «у разі паніки і безладного відходу частин дивізії розстрілювати на місці панікерів і боягузів». Ці загородзагони діяли майже до кінця війни - до листопада 1944

В результаті невдалого ведення військових дій в Криму, в Донбасі та в Воронежському напрямку Гітлеру вдалось перехопити стратегічну ініціативу. В кінці червня німецьке командування відкинули наші війська за Дон. Одну групу своїх військ Німеччина направила на Кавказ, 6-у армію - на Сталінград. Противник планував легко взяти місто, оскільке на його дорозі було незначне сукупчення радянських військ.Але несподівано Гітлер зіткнувся зі стійким опором, в зв'язку з чим йому прийшлось відкликати частину військ із Кавказа. В серпні німці підійшли до північної сторони Сталінграду зі сторони Волги. З півдня прорвалась 4-а танкова армія. Тепер зв'зок з зовнішнім світом місто могло підтримувати тільки по річці.Ще в липні 1942 р. був сформований Сталінградський фронт. З авіації в нього входили 8-а повітряна армія південно-західного фронта, формувалась 16-а повітряна армія. Перевага німецької авіації була неймовірна. У нас було 454 літаків, у фашистів - 1200. 23 серпня розпочався наступ на Сталінград. Щоб деморалізувати наших людей, Гітлер спочатку на місто кинув літаки 4-го повітряного флоту, які скинули за перший день до 2 тис. бомб. Сталінград частково перетворився в руїни. 13 серпня почався штурм Сталінграду. Бій йшов за кожну вуличку. Тільки вокзал 13 разів переходив із рук в руки. Опорними пунктами також були Мамаєв курган, заводи "Красный октябрь", "Барикади"В цей час 9-й гвардійський винищувальний полк пересідає з літаків ЛаГГ-3 на Як-1. Командував Лев Левович Шестакович. Уже в першому бою збили п'ять літаків Ju-88. Відзначився під Сталінградом знаменитий ас Амет-Хан Султан, який на літаках "Як" за весь період війни збив 11 машин ворога особисто, 19 в групах, більша частина з них під Сталінградом. Під час одного з вильотів він збив два Ju-52 і один транспортний літак Не-111. Також в 9-му полку в Сталінградській битві брали участь П.Я. Головачев (150 вильотів, 8 збитих літаків), старший лейтенант Дранищев (всього за війну збив 28 літаків). Потрібно відзначити і старшого сержанта Гудкова, який ще на підступах до Сталінграда 18 серпня 1942 р. таранив Ju-88. При чому йому вдалось вижити та провести до кінця війни ще 35 боїв, з них 20 перемог.В цій битві також брав участь 586 ІАП - єдиний в світі жіночий авіаполк. Лідія Литвяк на літаках Як-1 отримала 14 перемог. На жаль, була збита.Під Сталінградом вперше було збито нашою авіацією літак FW-190 - пілот старший лейтенант Павло Шевелев.Найбільшу ж загрозу з повітря для нас являли літаки Вf 109G. Зметою їх нейтралізації Саратовський завод в спішному порядку виготовляв полегшені варіанти Як-1. Перші десять винищувачів були доставлені для ППО Москви, наступні ж 20 - 512-й ІАП. При перегонці з Саратова льотчики В.Н. Макаров та І.П. Морний збили пару Вf 109G, що показало їх ефективність проти даного типу літака. 14 жовтня був одним із самих кровопролитних днів в Сталінграді, фашистська Німеччина розгорнула нову наступальну хвилю. Їм вдалося взяти південну частина завода "Барикади" та прорватись на цій ділянці до Волги. Це був їх останній успіх, на той час вони загубили 700 тис. чоловік!В цей час радянське командування зосереджує дуже значні сили проти флангів групіровки армій Німеччини. Створили перевагу в чисельності, в нас було 1350 літаків проти їх 1216.19 листопада розпочався контрнаступ. Зі сторони річки Дон наступав Донський фронт та Південно-Західний фронт. З півдня - Сталінградський. Дуже швидко прорвали не підготовлений до оборонних дій німецький фронт (знову дала про себе знати самовпевненість Гітлера - планувались тільки наступальні операції). 23 листопада біля Калача наші армії оточили 330 тис. фашистів. Оскільки Сталін нізащо не хотів випускати їх з оточення, то зосередив велику частину нашої армії навкруг групіровки, що частково запобігло повному розгрому південного крила німецьких військ, оскільки з Кавказу фашисти зуміли вийти.

10 січня 1943 р. розпочалось знищення групіровки. Три тижні німці тримались, але 31 січня Південна частина групіровки здалась, а 2 лютого - Північна частина.

Всього німецька сторона загубила за час Сталінградської битви біля 3-х тис. літаків (воєнних та транспортних), наша сторона - 2769 літаків. Наступив переломний момент у війні, тепер Радянський Союз отримав стратегічну ініціативу. Щодо авіації, то в цій битві фашистська Німеччина отримала значні втрати літаків та льотчиків. Це дозволило відтепер першість в повітрі тримати нашим авіаційним силам.

10.Німецький окупаційний режим на території СРСР. Боротьба в тилу ворога. Феномен колабораціонізму і депортацій.

Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно плану “Ост”.

Окуповані радянські територiї були розділені на три частини. Тиловi райони німецьких груп армiй було передано пiд управлiння воєнного командування, а iнші пiдпорядковано “схiдному мiнiстерству” на чолi з Розенбергом i подiлено на два рейхскомiсарiати — “Остланд” (Прибалтика й бiльша частина Бiлорусiї) та “Україна”. Захiдноукраїнськi землi були приєднанi до польського “генерал- губернаторства”.

Нацисти прагнули створити на завойованих ними територiях “життєвий простiр для нiмецької нацiї”. Мiсцеве населення мало бути перетворене по сутi на рабiв, iнтелiгенцiя лiквiдована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. чол. Всі інші підлягали знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців створювалась в районі Вінниці.

Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженнi свого панування, були нацьковування одних нацiй на iншi і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.

З окупованих територій до Нiмеччини вивозились продовольство i сировина, iншi матерiальнi цiнностi. Населення на окупованих територiях спочатку взагалi нiчого не отримувало за свою працю, потiм стало отримувати мiзернi пайки за роботу на окупантiв. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських вiйськовополонених, 3,5 млн з них загинуло. За період 1941-1944 рр. з ворожого полону втекло 450 тис. радянських солдат і офіцерів, хоча значна частина їх була схоплена, ті що вирвалися, влилися до руху Опору різних країн Європи. Втеч з полону таких масштабів не знала жодна з армій світу.

Для використання у Hiмеччинi дешевої робочої сили проводились депортацiї працездатного населення. Близько 4,9 млн. жителiв окупованих областей СРСР опинилися на чужинi в тяжких умовах життя і праці («остарбайтери»), з яких загинуло в неволі 1,4 млн. Усього ж жертвами окупацiї стали 10 млн радянських людей (3180 тис. на Україні, 1360 тис в Білорусії). Економiка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини.

Важливим елементом у насадженні “нового порядку” були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. У Європi налiчувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцiм. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.