Джек Ліндсей

Комедія. З найдавніших комедій до нас дійшли тільки твори Арістофана: чудова суміш ліричної фантазії та реалізму, відчайдушної сатири й радісного прийняття життя, уїдливих кепкувань і глибокої політичної поважності. У розпалі війни Арістофан мужньо закликав до миру й нападав на демагогів. За виразників своїх ідей він обрав жінок, роблячи їх борцями за життя й достаток проти світу жадоби, війни та егоїзму, котрий створили чоловіки.

У «Лісістраті» вони приносять мир, у «Жіночих зборах» чіпляють собі бороди й голосують за встановлення общинного співжиття, за фантастичне повернення до світу общини. Фрагменти з інших п'єс доводять, що тема повернення до золотої доби була вельми розповсюджена. У трагедії суперечності поглинають тріумф особистості, а її саму роздирають, як бога-рятівника; воскресіння виражається у мить найглибшого усвідомлення, розпізнавання роздираючих сил. У комедії схема така сама, але відродження життя безпосередньо виражене у заключному комосі, що стверджує тріумф героя. «У прологу пояснюються революційні вимоги героя, і він уже ладен їх реалізувати, коли увіходить хор і починається спротив. Почуття групи виражаються в короткій секвенції (сизигії) після виходу; друга секвенція включає убивчі погрози героєві, його благання, аби група прислухалася до глузду, і фінальну вимушену згоду хору чи особи, що його репрезентує. Відтак починаються дебіти – агон або змагання,- коли піддаються розглядові протилежні можливості, причому кращим визнається революційний варіант. Опір завершується, і новий лад стає повершеним фактом» (Зелінський). Це Арістофанова система, але ми повинні пам'ятати, що революційний погляд повернений назад - до часів примітивної демократії перед зіпсуттям внаслідок запровадження грошей, тобто до алчерингової фантазії.

Джек Ліндсей. Коротка історія культури. Т. 2. – К., 1995. с. 39- 41