Джек Ліндсей

Софокл, який творив за часів розвитку протиріч афінської демократії, довів трагічну іронію до межі, бо знав, що люди підлягають владі ними самими створеної ситуації, де кожна мета викривлюється й переходить у свою протилежність. Електра здійснює Найпотаємнішу свою надію, здобуває свободу й залишається кінець кінцем позбавленою всього, що я любила». Едіп потрапив у безвихідь: з кожною спробою виплутатися з дилеми він дедалі глибше поринає у гріх.

Євріпід писав тоді, коли демократія вже стояла близько до загибелі. Він був добре обізнаний зі спробами софістів знайти вихід на шляхах гуманізму або раціоналізму. І однак він зображав людину у фокусі буденного реалізму, на відміну від символічного реалізму попередніх майстрів. Зображені Евріпідом люди набагато краще розуміють свої взаємозв'язки й ті проблеми, котрі вони самі покликані розв'язати, проте усе це не розпорошує силу некерованості. Просто на деякий час некерованість усунули з очей. Люди сподіваються її уникнути, удаючи, ніби її нема. Але вона раптово виявляється й поглинає їх. В останній своїй трагедії «Іфігенія в Авліді» Євріпід у більшості сцен безжально викрив жадобу влади та марнославство, котрі спонукують до дії воєначальників; більш раціональною та реалістичною гіркота психологічного підходу бути не може. Потім дівчина, розуміючи, що втекти їй не вдасться, приймає смерть від батькової руки: вона приймає її екстатично й зі співом йде до вівтаря. Елемент гіпнотизму, що спонукує людей приймати зазіхання вершителів війн та убивств, виражається у покорі дівчини. Але найважливіше те, що почуття загального стану людей - поза всілякою іронією. І ось покора дівчини перетворюється на поразку вбивць, на обітницю любові й розуміння, котра приведе колись людство до покути поза межами протиборства підлого егоїзму та жертовного самозречення.

Джек Ліндсей. Коротка історія культури. Т. 2. – К., 1995. с. 37 - 38