Семіотика

Звуковий повтор розглядався і в останні десятиліття: наприклад, Ю. М. Лотман звернувся до феномену звукового повтору у своєму дослідженні "Аналіз поетичного тексту": "Давно підмічено, що повторюваність звуків у віршах підпорядковується дещо іншим законам, ніж у нехудожньому мовленні". Звичайне мовленнєве вживання розглядається як невпорядковане, на відміну від поетичного мовлення, яке впорядковане особливим чином, у тому числі й на рівні звука.

У праці П. Мейєра "Фонологічне кодування" доводиться, що у мисленні та внутрішньому мовленні людини слова пов’язані через прийом повтору. Наприклад, "звукові помилки" мовець робить не у довільній формі, натомість, вони "здаються впорядкованими характеристиками процесу творення мовлення". Дію принципу звукового повтору ми бачимо у таких мовленнєвих помилках, як leading list (reading list), blue blug (blue bug), same sate (same state) та ін. Ці приклади прямо вказують на причини того, що явище звукового повтору, притаманне внутрішньому мовленню людини, легко переходить у створений людиною текст.

Наприкінці ХХ століття Г. В. Вєкшин виділив такий вид звукового повтору, як метафонія, або звукова асоціація окремих інвертованих звукових груп. Окремі одиниці звукового складу тексту, що повторюються і являють собою звукову та складову єдність, називаються фоносилабемами:

" Lo! the g o ld en d ra g on of the G o d of He ll " (J.R.R. Tolkien, The Lays of Beleriand). У цій групі лексичних одиниць метафонія включає інверсію звуків [g], [l] та [d], які проходять через весь віршований рядок, створюючи "відлуння". У ролі фоносилабем виступають звуки [ g-l-d ], [ d-g ] та [ g-d-l ].

Російський філолог В. П. Москвін у статті "Про типи та функції звукових повторів", класифікуючи звукові повтори в художньому тексті за функціональним критерієм, виділяє 7 типів їх функціонування.