Ономатопея – це наслідування звуків природи, тварин, оточуючого світу, людей і т.п. за допомогою створення слів, що нагадують ці звуки за звучанням

Приклади ономатопеї:

	Англійська мова	Українська мова
Звуки природи	splash, boom, whoosh	плюх, грюк, шубовсь
Звуки тварин	squeak, cock-a-doodle-doo, meow, woof, quack	кукуріку, няв, гав
Звуки оточуючого світу	bump, beep, clash	гуп, грюк
Звуки людей	grunt, gasp, yawn	гм, ах, ох, хех

Звуковий символізм – це «розвинута ономатопея». Тут не просто передається звук, як у прикладах вище, але позначається дія, пов’язана з цим звуком, наприклад, the cat was meowing, he squeaked excitedly, we bumped into each other; закукурікав півень, вона здивовано ахнула, щось грюкнуло наверху. Крім слів, що позначають дію, звуковий символізм спостерігається в похідних від ономатопів словах:

splash (sound) > splash (noun)

boom (sound) > booming (adjective/gerund/noun/participle)

плюх > плюскіт

грюк > грюкання

Тут предмети, дії, характеристики лише нагадують звук, але при цьому не виступають звуком. Наприклад, англійською ми можемо сказати «the road is bumpy». Звука тут вже не буде, лише уподібнення звуку. Також звуковий символізм спостерігається в словах типу grab, grip, flicker – за допомогою значимих звукосполучень gr/fl тут передається швидкість дії, енергійність, різкість. Тут вже не просто відтворення звуків, а відтворення дій через значимі звуки.

В художніх текстах звуковий символізм можна прослідкувати в таких фразах, як «the ho rrid how ling of wo lves», де через подібність звуків поєднуються слова.

Головним засобом створення звукопису як в художніх, так і в нехудожніх текстах виступає звуковий повтор.

Звуковий повтор – це частковий випадок звукової організації тексту, що полягає у повторенні певного звука для створення певного настрою.

Найчастіший випадок вживання звукового повтору – підбір слів таким чином, щоб певні звуки зустрічались частіше або рідше, ніж в тій мовній нормі, "<…> яку важко сформулювати, але яка присутня у кожного, хто володіє даною мовою, інтуїтивно" (Ю.М. Лотман).

Якщо той або інший мовленнєвий елемент вживається з "навмисним згущенням", то це робить його помітним, структурно активним, хоча понижена частотність теж може стати засобом виділення.

Класифікація звукових повторів за структурними характеристиками подається у "Поетичному словнику" О. П. Квятковського. Виділено такі види звукових повторів: алітерація (консонантний повтор), асонанс (повтор голосних звуків), рима (звуки повторюються у кінці слів).

Алітерація – найбільш поширений тип звукового повтору: приголосні звуки легше впізнати, і вони є більш інформативними, ніж голосні, внаслідок їх складності (завдяки цій властивості приголосних уможливились консонантні абревіатури, і не існує абревіатур, заснованих на голосних). У вузькому лінгвістичному значенні алітерація вважається одним із видів звукового повтору. Алітерація найчастіше властива для поетичного художнього мовлення:

"<…> the sunless airs of d ungeons d eep // where evil things did cr ouch and cr eep " (J.R.R. Tolkien, The Lays of Beleriand).

У наведеному віршованому фрагменті за допомогою алітерації поєднуються підмет та означення (d ungeons d eep) та однорідні присудки (cr ouch <…> cr eep).

Асонанс, на відміну від алітерації, може бути виділений та впізнаний тільки в тому випадку, якщо це повтор голосних звуків, що не піддані якісній редукції – наголошених голосних та фонем [у], [и/і]. Зрозуміло, що для мов, де якісної редукції голосних не відбувається (наприклад, англійська, що є об’єктом нашого дослідження), це обмеження діє лише частково (алітерація визнається для наголошених голосних, незалежно від їх позиції у лексичній одиниці). Ненаголошені [е], [а], [о] з’являються у вигляді різноманітних алофонів, на яких важко побудувати асонанс, адже їх частотність в мовленнєвому ланцюгу низька.

У віршованому рядку "<…> the gl oo m of the w oo ds of the world now gone " (Lays, с. 6) за допомогою алітерації поєднано підмет із додатком.

Рима як різновид звукового повтору зустрічається найчастіше на кінці слова та віршованого рядка:

" Like startled moth from deathlike sl eep // in sunless nook or bushes d eep " (J.R.R. Tolkien, The Lays of Beleriand),

однак, може утворюватись і в середині рядка (за внутрішньої рими):

" The fire was red, it flaming sp read " (J.R.R. Tolkien, The Hobbit).

Звуковий повтор як лінгвістичне явище породжує численні стилістичні прийоми. Наприклад, Роман Якобсон, вивчаючи мовлення художніх, газетних і рекламних текстів, зупиняється на такому прийомі, як парономазія (paronomasia), коли для позначення властивості об’єкту підбирається слово з прийомом звукового повтору. Як приклад наводиться діалог: A girl used to talk about ‘that h o rr ible H a rr y’. “Why h orrible?” “Because I h ate him.” “But why not dreadful, terrible, frightful, disgusting?” “I don’t know why, but h orrible fits him better.” ("Дівчинка говорила про "цього г идкого Г аррі". "Чому гидкий?" "Тому що я ненавиджу його". "Але чому не dreadful, terrible, frightful, disgusting? " "Не знаю, але гидкий підходить йому краще"). Слід звернути увагу, що прийом звукового повтору застосовується не лише на позначення властивості об’єкту, але й для вираження відчуття, які він викликає: hate (ненависть).

Унаслідок того, що звуковий повтор привертає увагу адресата, повідомлення добре запам’ятовується. Приклади цього – латинська фраза V en i, v id i, v ic i (Прийшов, побачив, переміг), де однакові перша та остання звукобукви привертають увагу, або ж англійське кліше i nn o c e nt by st a nd er ("мовчазний спостерігач"). Р. Якобсон робить висновок, що поетичне мовлення можна визначити як speech wholly or partially repeating the same figure of sound ("мовлення, що цілком або частково повторює одну й ту саму звукову фігуру").

Крім того, Р. Якобсон вказує, що у граматиці часто застосовується прийом звукового повтору, наприклад, у позначенні звичайного, вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників (high-higher-highest). Р. Якобсон вказує на звуковий повтор як принцип, за яким відбувається словотворення.

Наприкінці ХХ століття Г. В. Вєкшин виділив такий вид звукового повтору, як метафонія, або звукова асоціація окремих інвертованих звукових груп. Окремі одиниці звукового складу тексту, що повторюються і являють собою звукову та складову єдність, називаються фоносилабемами:

" Lo! the g o ld en d ra g on of the G o d of He ll " (J.R.R. Tolkien, The Lays of Beleriand). У цій групі лексичних одиниць метафонія включає інверсію звуків [g], [l] та [d], які проходять через весь віршований рядок, створюючи "відлуння". У ролі фоносилабем виступають звуки [ g-l-d ], [ d-g ] та [ g-d-l ].

Російський філолог В. П. Москвін ввів термін фонетичний атрактант, який він застосовує до звукового повтору, адже це явище привертає до себе увагу читача, виділяючись із канви тексту.

Лекція 2. Теоретичні основи вивчення звукопису в мовленні: фоносемантика, семіотика, структурна семантика