Державна програма співробітництва України з НАТО. Ціль програми. Механізми реалізації, координації і контролю

Сучасні підходи України до вироблення політики в галузі
безпеки базуються на незмінності стратегічної мети держави, якою є
повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних
структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської
безпеки. Реалізуючи національну політику у сфері безпеки, Україна
активізує свою діяльність, спрямовану на поглиблення
конструктивного співробітництва з Організацією
Північноатлантичного договору (НАТО), Європейським Союзом (ЄС),
Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), Радою Євроатлантичного
Партнерства (РЄАП), Організацією з питань безпеки та
співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Радою Європи (РЄ), на основі
яких формується нова архітектура європейської безпеки XXI
століття. (Абзац перший вступної частини розділу I із змінами,
внесеними згідно з Указом Президента N 190/2002 (190/2002) від
26.02.2002)

Ставлення України до НАТО як до найбільш ефективної структури
колективної безпеки в Європі залишається незмінним. Ураховуючи
значний внесок Альянсу у підтримання миру, стабільності та
загального клімату довіри на євроатлантичному просторі, у
створення нової архітектури безпеки в Європі, поглиблення процесів
роззброєння, контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї
масового знищення, Україна розширює участь у роботі РЄАП та в
Програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ).

Розвиваючи співробітництво з НАТО, Україна має на меті
забезпечити свою незалежність, демократичний розвиток та
територіальну цілісність, зміцнити національну безпеку, запобігти
виникненню нових загроз стабільності і безпеці на європейському
континенті та використати досвід і допомогу держав-членів Альянсу
в реформуванні оборонної та інших пов'язаних з нею сфер.

Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО,
підписана 9 липня 1997 року (994_002) (далі - Хартія), визначила
новий характер відносин та додаткові напрями розвитку
співробітництва з Альянсом, його принципи та механізми реалізації.

Ухвалення і реалізація Державної програми співробітництва
України з НАТО на період до 2001 року створили внутрішні умови для
виконання основних завдань, визначених Хартією, та надали
суттєвого імпульсу співробітництву з Альянсом у політичній і
оборонній сферах, в економічній, науковій, екологічній та інших
невійськових галузях.

Водночас у 2000 році Президентом України затверджено оновлену
Державну програму реформування та розвитку Збройних Сил України на
період до 2005 року, головною метою якої є створення в державі
сучасних збройних сил з характерними ознаками євроатлантичної
моделі.

Крім того, протягом двох останніх років Північноатлантичним
альянсом було здійснено важливі кроки щодо його зовнішньої
адаптації та внутрішньої реорганізації, які впливають на дальший
розвиток співробітництва України з НАТО.

Перелічені чинники зумовлюють необхідність прийняття нового
документа, який би привів співробітництво України з Альянсом у
відповідність з реаліями сьогодення.

Державна програма співробітництва України з НАТО (далі -
Програма) розрахована на 2001 - 2004 роки, є логічним продовженням
попередньої і має на меті забезпечити максимально повне та якісне
виконання Хартії. Вона розроблена на основі відповідних положень
Конституції України (254к/96-ВР), Основних напрямів зовнішньої
політики України, Концепції (основ державної політики)
національної безпеки України, Воєнної доктрини України та інших
нормативно-правових актів.

Мета Програми

Програма ставить за мету:

визначити пріоритетні напрями співробітництва з НАТО на
період до 2004 року;

поглибити співробітництво України з НАТО в рамках Хартії,
РЄАП та Програми ПЗМ з тим, щоб вивести його на якісно новий
рівень відносин особливого партнерства;

розширити двостороннє співробітництво України з
державами-членами НАТО та державами-партнерами;

удосконалити механізми співробітництва з НАТО, а також
координації та контролю за його здійсненням;

стати основою для формування щорічного Робочого плану
імплементації Хартії та Індивідуальної програми партнерства (ІПП)
та інструментом, що забезпечує їх виконання;

досягти цілей партнерства, визначених Україною в Процесі
планування та оцінки сил (ППОС) у рамках ПЗМ;

забезпечити поглиблення зв'язків центральних органів
виконавчої влади України, що беруть участь у реалізації Хартії, з
відповідними структурами НАТО;

сприяти ефективному використанню центральними органами
виконавчої влади і установами України результатів співробітництва
з НАТО;

створити дійовий механізм інформаційного забезпечення
співробітництва з НАТО, сприяти поширенню в українському
суспільстві об'єктивної інформації про її діяльність;

досягти до кінця 2004 року виконання повною мірою завдань,
визначених Програмою.

Механізм реалізації, координації та контролю

Виконання Програми покладається на центральні органи
виконавчої влади та установи України згідно з переліком, що
додається. Крім того, до реалізації Програми залучаються
підрозділи Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ),
Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, а
також підрозділи Верховної Ради України, неурядові організації та
установи за їх згодою.

Виконання Програми здійснюється шляхом формування та
реалізації відповідними органами виконавчої влади річних відомчих
планів виконання Програми, їх участі в заходах, передбачених
Робочим планом імплементації Хартії та ІПП, інших заходах ПЗМ на
дво- і багатосторонній основі, в роботі спільних робочих груп, а
також у спільних з НАТО заходах, які реалізовуватимуться за
взаємною домовленістю.

Керівництво діяльністю з реалізації Програми здійснює
Президент України. Загальну координацію та контроль за діяльністю
органів виконавчої влади з реалізації Програми, формування і
виконання Робочого плану імплементації Хартії та ІПП, досягнення
цілей партнерства за ППОС та реалізації інших заходів
співробітництва з НАТО здійснює РНБОУ та за її дорученням Державна
міжвідомча комісія з питань співробітництва України з НАТО (ДМК).

Організаційне забезпечення діяльності ДМК покладається на її
секретаріат, що створюється в апараті РНБОУ.

Поточну координацію і контроль за діяльністю органів
виконавчої влади з планування та виконання заходів співробітництва
з НАТО здійснює Міністерство закордонних справ України. (Абзац
п'ятий підрозділу із змінами, внесеними згідно з Указом Президента
N 190/2002 (190/2002) від 26.02.2002)

Міністерство закордонних справ України (МЗС):

розробляє та вносить на розгляд Президента України пропозиції
щодо концептуальних засад відносин з НАТО, а також надає
рекомендації стосовно розвитку співробітництва України з Альянсом,
включаючи вдосконалення його нормативно-правової бази;

координує роботу міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади з формування Робочого плану імплементації Хартії
та ІПП і в межах своєї компетенції сприяє їх реалізації;

здійснює контроль і аналіз діяльності міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади щодо реалізації зазначених у
попередньому абзаці плану і програми та річних відомчих планів
виконання Програми.

З метою забезпечення реалізації цих завдань при МЗС
створюється постійно діюча Міжвідомча робоча група на рівні
експертів підрозділів євроатлантичного співробітництва
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України
(МРГ).

Інші центральні органи виконавчої влади, причетні до
співробітництва з НАТО в рамках Програми:

вносять у встановленому порядку до МЗС пропозиції стосовно
розширення та поглиблення співробітництва з НАТО за напрямами, за
які вони несуть відповідальність;

розробляють річні плани виконання Програми з переліком
заходів, погоджують обсяги їх фінансування з Міністерством
фінансів України під час опрацювання пропозицій щодо проекту
Державного бюджету України та подають до 15 грудня кожного року до
МЗС; (Абзац тринадцятий підрозділу в редакції Указу Президента
N 190/2002 (190/2002) від 26.02.2002)

подають у встановлені строки до МЗС перелік заходів, в яких
братимуть участь їх представники, для включення до проектів
Робочого плану імплементації Хартії та ІПП та орієнтовні розміри
необхідних витрат бюджетних коштів і фінансової допомоги з боку
НАТО та її держав-членів;

забезпечують проведення заходів, передбачених річними
відомчими планами виконання Програми, Робочим планом імплементації
Хартії та ІПП, і надсилають двічі на рік (до 15 липня та до
15 січня) звіти про їх виконання (включаючи звіти про витрати
коштів) до МЗС, яке на основі одержаних матеріалів готує зведений
звіт і подає його на розгляд ДМК;

здійснюють науково-аналітичний супровід річних відомчих
планів виконання Програми, Робочого плану імплементації Хартії та
ІПП;

контролюють реалізацію зазначених планів та використання
відповідних фінансових ресурсів.

Для забезпечення взаємоузгодженості дій під час виконання
окремих розділів Програми та підвищення ефективності координації
діяльності з реалізації заходів щодо окремих напрямів
співробітництва з НАТО призначаються національні координатори
співробітництва України з НАТО. Їх завдання, функції та порядок
призначення визначаються Положенням, яке затверджується
Президентом України.

53 Співробітництво України з міжнародними організаціями (НАТО, ОБСЄ, ЄС) в політичній сфері, сфері безпеки й оборони.

Співробітництво Збройних Сил України з ЄС (у сфері СПБО)

Протягом останніх років у сфері світової безпеки відбуваються фундаментальні зміни, які значно загострились на фоні світової економічної та фінансової кризи.

Розподіл сил на міжнародній арені характеризується посиленням дії чинників, які впливають на баланс стабільності як у глобальному, так і регіональному вимірі та характеризуються:

поглибленням розриву у темпах розвитку та рівні життя між розвинутими та бідними країнами;

активізацією боротьби за природні ресурси, насамперед за контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх доставки;

загостренні проблеми неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки;

зростанні небезпеки ескалації “заморожених” і виникнення нових регіональних конфліктів.

Найсерйознішу небезпеку для світової спільноти та окремих держав, у тому числі й України, створює міжнародний тероризм, що посилюється ймовірністю використання ним зброї масового знищення.

Перебуваючи на стику глобальних інтересів Україна стала об’єктом зростаючої зацікавленості міжнародних злочинних угруповань, зокрема у сферах відмивання брудних грошей, незаконної міграції, торгівлі людьми, зброєю, небезпечними матеріалами, наркотичними речовинами тощо.

Адекватним реагуванням на виникнення нових загроз і викликів безпеці нашої держави є цілеспрямована реалізація національного курсу європейської та євроатлантичної інтеграції. Це пов’язано з реалізацією наступних завдань:

забезпечення державного суверенітету України, територіальної цілісності держави;

недопущення дестабілізації внутрішньополітичного життя в Україні;

реалізація незалежної зовнішньої політики виключно на основі Конституції та Законів України з огляду на життєво важливі національні інтереси;

забезпечення енергетичної безпеки держави, створення умов сталого економічного розвитку;

захист інтересів громадян України за кордоном, забезпечення прийнятного рівня життя населення, демократичних прав і свобод особиcтості.

В рамках загальноєвропейської архітектури безпеки Україна паралельно зі зміцненням особливого партнерства з НАТО розвиває відносини у сфері безпеки та оборони з Європейським Союзом.

Взаємовідносини Європейського Союзу та НАТО

На фоні глобальних геополітичних змін у світі та Європі значно підвищилась роль такого інтеграційного об’єднання, як Європейський Союз.

Прагнучи реагувати на сучасні виклики й загрози, не обмежуючись залежністю від політико-оборонного механізму НАТО і політичного механізму ОБСЄ та ООН, Європейський Союз поступово активізував розвиток інтеграційних процесів у сфері безпеки та оборони.

Формування в Європі міжнаціонального утворення, здатного проводити єдину та незалежну політику у сфері міжнародних відносин, безпеки та оборони розпочалось із заснування оборонних проектів, які слугували основою для створення класичного оборонного альянсу.

Позиція США щодо проведення Європейським Союзом незалежної від НАТО політики у сфері безпеки та оборони має прагматичний характер. З однієї сторони Вашингтон декларативно підтримує намагання ЄС стати більш впливовим суб’єктом світової політики, з іншої США проводить політику не допущення послаблення свого впливу на європейські країни та прагне максимально повно контролювати процес розвитку європейської оборонної складової.

Основним інструментом формування європейського безпекового сектора Євросоюзу є Європейська політика безпеки та оборони (ЄПБО).

Довідково. Європейська політика безпеки та оборони була офіційно започаткована на Кельнському саміті ЄС у червні 1999 року з метою реалізації всього спектра завдань пов’язаних з підтриманням миру, зміцненням безпеки Європейського Союзу і країн-членів та своєчасного реагування на виникнення кризових ситуацій військовими та цивільними засобами.

Відношення адміністрації США щодо формування ЄПБО було сформульовано достатньо жорсткими рамками, які вимагали від ЄС не допущення будь-якого дублювання НАТО; недоторканності створених трансатлантичних зв’язків; обмеження санкцій ЄС щодо європейських країн − членів НАТО, які не є членами ЄС (насамперед Туреччини).

Починаючи з кінця 90-х років минулого століття спостерігається поступова зміна політичного курсу Сполучених Штатів Америки щодо можливого збільшення військових спроможностей Європейського Союзу.

Враховуючи, що переважна більшість країн-членів ЄС також є членами НАТО, особлива увага приділялась питанню поглиблення офіційних відносин між двома організаціями. Ця робота завершилась у 1999 році започаткуванням стратегічного партнерства між двома організаціями (Декларація ЄС - НАТО про Європейську політику безпеки і оборони) та ухваленням у 2003 році положень документу “Берлін-плюс”.

Домовленості “Берлін-плюс” ґрунтуються на тому, що країни, які входять до складу обох організацій, мають тільки одні збройні сили та обмежені оборонні ресурси, на які вони можуть покластися. За таких умов, та з метою уникнення дублювання ресурсів було погоджено, що Європейський Союз під час проведення своїх операцій може користуватись ресурсами і засобами НАТО. Фактично, ці домовленості дають НАТО змогу підтримувати операції, що здійснюються під проводом ЄС, в яких Альянс у цілому не бере участі.

Основними положеннями домовленостей “Берлін-плюс” є:

угода про надання доступу ЄС до штабних та матеріальних ресурсів (інструментів) НАТО в процесі підготовки та проведення операцій ЄС;

угода між НАТО і ЄС щодо обміну інформацією з обмеженим доступом;

угода щодо обміну інформацією з питань розвитку оборонного потенціалу обох організацій;

проведення регулярних консультацій між НАТО і ЄС;

можливість використання військової командної структури НАТО (військових штабів) для проведення операцій під проводом ЄС.

Суттєві зміни у політичній складовій Європейського Союзу відбулись з введенням 1 грудня 2009 року у дію нової базової угоди, яка отримала назву Лісабонської (або Договір реформування) та має метою забезпечити інституційну стабільність на основі оновлених принципів функціонування Європейського Союзу.

Одним з важливіших аспектів Лісабонського договору є те, що він вперше ввів у базове союзне законодавство окремий розділ під назвою “Положення щодо Спільної політики безпеки та оборони”.

Новий союзний договір відкрив ряд нових можливостей для поглиблення інтеграції країн-членів ЄС у сфері оборони.

Зокрема, він передбачає можливість застосування Постійного структурованого співробітництва (Permanent Structured Cooperation) – інституційного об’єднання певної групи країн ЄС на основі спільних інтересів і прагнень у сфері оборони. Відповідно до договору, країни що беруть участь у Постійному структурованому співробітництві, мають взяти на себе ряд конкретних договірних зобов’язань, а саме:

забезпечити та підтримувати визначений рівень інвестицій у сферу виробництва та закупівлі озброєння та військової техніки;

здійснити максимально можливу взаємну уніфікацію національних органів управління оборонного сектора;

вжити заходів з посилення сумісності і мобільності національних збройних сил та забезпечення своєчасної передачі у спільне користування;

об’єднати зусилля щодо подолання визначеного дефіциту сил та засобів, необхідних для проведення спільних операцій;

забезпечувати необхідний внесок в реалізацію спільних програм в рамках діяльності Європейського оборонного агентства.

Положення про Постійне структуроване співробітництво заклало нормативну основу формування в рамках Європейського Союзу оборонного альянсу за участю країн, що мають потенціал для більш швидкої та тісної інтеграції у сфері оборони.

Іншим важливим аспектом Лісабонського договору є введення до статті 42 базового союзного законодавства Положення про солідарність (Solidarity Clause).

Згадане положення вимагає від країн-членів ЄС спільних скоординованих дій з надання необхідної допомоги (включаючи військову) союзній країні, що стала об’єктом терористичного удару, стихійного лиха або техногенної катастрофи.

Викладене формулювання статті створює підґрунтя для значно глибшої внутрішньої інтеграції Європейського Союзу та посилює незалежність спільної безпекової та оборонної політики ЄС від діяльності та зобов’язань у рамках НАТО.

Проведений аналіз процесу десятирічного розвитку ЄПБО, що минули з моменту офіційного започаткування, свідчить про суттєвий прогрес у напрямку розвитку оборонної складової Європейського Союзу. Зокрема:

сформовано доктринальну базу застосування військового та цивільного потенціалу ЄЄ для захисту спільних європейських інтересів та забезпечення безпеки країн-членів (Європейська стратегія безпеки);

створено постійно діючу систему управління операціями в рамках ЄПБО на політичному та стратегічному військовому рівнях;

проведено або започатковано більше 20 операцій та місій різного характеру, в тому числі шість операцій із застосуванням збройних сил, більшість з яких проведено без використання ресурсів НАТО;

незважаючи на існуючий дефіцит військових спроможностей у деяких сферах, в цілому була реалізована значна частина комплексу заходів з формування Європейських сил швидкого реагування (ЄСШР), які повинні забезпечити спроможність ЄС оперативно реагувати на кризові ситуації;

створений і функціонує постійно діючий орган співробітництва країн ЄС з питань озброєнь і технологій (Європейське оборонне агентство), під егідою якого реалізується ряд важливих ініціатив та проектів;

створені більш сприятливі умови для реальної інтеграції національних оборонно-промислових підприємств та формування єдиного Європейського ринку оборонної продукції;

закладені основи системи підготовки кадрів у сфері ЄПБО; створено і перевірено на практиці механізм взаємодії ЄС і НАТО при проведенні операцій з використанням ресурсів Альянсу.

Разом з тим, темпи формування в Європі самостійної оборонної складової залишаються досить повільними.

Основні причини, що продовжують ускладнювати розвиток відносин ЄС та Північноатлантичного альянсу були сформульовані за результатами неформальної зустрічі міністрів оборони країн ЄС, яка відбулась наприкінці лютого 2010 року, а саме:

безкомпромісне позиціонування НАТО, як єдиного глобального безпекового форуму, підкріпленого потужними організаціями та країнами;

невідповідність витрат більшості країн на оборону (лише 5 країн НАТО з 28 витрачають на оборону приблизно 2% ВВП);

зменшення участі окремих країн ЄС в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан;

стала неузгодженість, ігнорування та повільний пошук шляхів врегулювання проблемних питань між країнами − членами НАТО або ЄС, у першу чергу це стосується не визнання Туреччиною суверенітету Кіпру, тощо.

Інструменти співробітництва України з ЄС у сфері зовнішньої політики та політики безпеки

Розвиток взаємовідносин між Україною та Євросоюзом передбачає поступове розширення співробітництва у сфері Європейської політики безпеки та оборони. Плідна співпраця у військовій сфері вважається важливою умовою подальшого зближення України з Євросоюзом.

Залучення України до участі у Європейський політиці безпеки та оборони дозволить нашій державі стати активним учасником формування системи забезпечення європейської безпеки, зниження рівня загроз та конфліктності на європейському континенті. Активність і продуктивність втілення такого задуму сприятиме європейській ідентифікації та асоціації України в політико-безпековий, економічний та соціальний простір Євросоюзу з одночасним наближенням у часі та збільшенням шансів на повноцінну інтеграцію України в ЄС.

На політичному та воєнно-політичному рівні проблематика Європейської політики безпеки та оборони регулярно включається до обговорення під час самітів Україна-ЄС, засідань Ради з питань співробітництва Україна-ЄС, зустрічей у форматі Трійка Політико-безпекового комітету ЄС (PSC)-Україна, Трійка Робочої групи з питань експортного контролю (COARM)-Україна, Трійка Робочої групи з питань глобального нерозповсюдження та роззброєння (CONOP/CODUN)-Україна, Трійка Робочої групи ЄС з питань ОБСЄ (OSCE)-Україна.

Довідково. Трійка ЄС в ході засідань з Україною завжди представлена трьома структурами: Головуючої в ЄС країни, Секретаріату Ради ЄС та Європейської комісії. Формат та рівень представництва української сторони у цих засіданнях, як правило, визначається форматом та рівнем представленості з боку ЄС.

Воєнно-політичне та військове співробітництво здійснюється у форматі регулярних зустрічей керівництва Збройних Сил України з керівництвом військових структур ЄС, а також в рамках заходів, визначених річним Робочим планом співробітництва Збройних Сил України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері Європейської політики безпеки та оборони).

Безпосередню взаємодію з Військовим комітетом, Військовим штабом ЄС та структурами Секретаріату Ради ЄС на постійній основі забезпечує Представник Міністерства оборони України при Представництві України при ЄС, який координує діяльність у сфері військового співробітництва України та ЄС.

Пріоритети військової співпраці між Україною та Євросоюзом

Відповідно до визначених національними нормативно-правовими актами напрямів розвитку співробітництва між Україною та ЄС були визначені основні пріоритети військової співпраці з ЄС.

Військове співробітництво з ЄС здійснюється відповідно до пріоритетів, визначених документом “Порядок денний асоціації Україна – ЄС”, в частині, що стосується Міноборони, а також Робочого плану співробітництва Збройних Сил України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері Спільної політики безпеки та оборони

Починаючи з 2007 року у Генеральному штабі Збройних Сил України започаткована розробка програмного документа, який вперше в практиці Військового комітету ЄС формалізував відносини з військовим відомством країни – не члена ЄС. Подібних документів Євросоюзу з іншими державами не існує.

У 2007-2008 році документ мав назву Робочий план Військового комітету Україна – ЄС та був зорієнтований на проведення ознайомчих візитів, започаткування робочих зв’язків, підготовку військового персоналу та набуття досвіду оперативного спрямування майбутньої участі у бойових тактичних групах (БТГ) ЄС.

З 2009 року документ отримав нову назву – Робочий план співробітництва Збройних Сил України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері Європейської політики безпеки та оборони).

Зважаючи на обмежений стан фінансування та значне скорочення кількості заходів міжнародного співробітництва Міністерства оборони України у 2009 році було продовжено реалізацію заходів в рамках Робочого плану на 2010 рік.

Відповідно до цього документу передбачається проведення заходів, спрямованих на підтримання воєнно-політичного діалогу між Україною та ЄС, а також нарощування оперативних військових спроможностей, а саме: підготовка до участі у багатонаціональних операціях ЄС, участь у військових навчаннях, підготовка представників Збройних Сил України на навчальних курсах та комплекс заходів з тематики бойових тактичних груп.

Відповідно до Робочого плану співробітництва Збройних Сил України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері Спільної політики безпеки та оборони) на 2010 рік заплановано 15 заходів. Проведено 9 заходів, 6 – скасовано.

В рамках реалізації заходів Робочого плану відбулись:

10-12.05.10 – консультації за участю представників ЗС України та Швеції з питань підготовки, формування та застосування БТГ ЄС;

09.06.10 – робочі зустрічі представників Збройних Сил України та Військового штабу ЄС (м. Брюссель, Бельгія);

16.06.10 – участь представника Збройних Сил України у брифінгу командно-штабних навчань ЄС MILEX 2010. Навчання проводились з метою розвитку спроможностей ЄС щодо врегулювання кризових ситуацій та вдосконалення досвіду роботи органів військового управління країн Євросоюзу;

08.09.10 – участь представника Збройних Сил України у початковій конференції з питань підготовки сертифікаційного навчання бойової тактичної групи ЄС “HELBROC” (далі – БТГ) “EVROPI II/11”. Метою заходу було обговорення нормативно-правових та фінансових аспектів залучення національного компонента до БТГ та проведення сертифікаційного навчання, отримання інформації про посади в штабі БТГ, ознайомлення із сценарієм та порядком проведення сертифікаційного навчання;

05-07.10.10 – консультації за участю представників Збройних Сил України та експертів Генерального Секретаріату Ради ЄС та Військового штабу ЄС. Під час проведення консультацій було узгоджено проект Робочого плану співробітництва Збройних Сил України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері Спільної політики безпеки і оборони) на 2011 рік, а також обговорено питання налагодження більш тісної співпраці з Європейським оборонним агентством та Європейським командуванням повітряним транспортом.

Щодо воєнно-політичного діалогу між керівництвом ЗС України та Євросоюзу.

Починаючи з 2005 року були започатковані регулярні контакти між керівним складом Міністерства оборони України та військовими структурами ЄС. 16 листопада 2005 року у Брюсселі було проведено першу зустріч начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України з головою Військового комітету ЄС та Генеральним директором Військового штабу ЄС. У червні 2006 року відбувся візит в Україну Генерального директора Військового штабу ЄС, а у жовтні 2007 року – Голови Військового комітету ЄС, в ході яких відбулися зустрічі з керівництвом Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За результатами візитів та досягнутих у ході переговорів домовленостей, українська сторона розробила пріоритетні напрями співробітництва Збройних Сил України та ЄС.

Можливі шляхи подальшої активізації воєнно-політичного діалогу, розширення співробітництва з військовими структурами ЄС, перспективного залучення сил та засобів Збройних Сил України до бойових тактичних груп ЄС, а також операцій під проводом Європейського Союзу з врегулювання криз в рамках Європейської політики безпеки та оборони є основною темою для обговорення під час регулярних зустрічей начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України з Головою Військового комітету ЄС та участі у засіданнях Військового комітету ЄС на рівні начальників генеральних штабів.

У рамках воєнно-політичного діалогу між керівництвом ЗС України та Євросоюзу у 2010 році проведені:

26.01.10 – робоча зустріч начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України з Головою Військового комітету Європейського Союзу генералом Хаканом Сиреном (м. Брюссель, Бельгія);

04.05.10 – начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України взяв участь у засіданні Військового комітету Європейського Союзу на рівні начальників генеральних штабів;

20-22.10.10 – візит в Україну Голови Військового Комітету ЄС.

Під час проведення зазначених заходів основна увага приділялась обговоренню питань щодо пріоритетів розвитку Збройних Сил України та подальшої активізації воєнно-політичного діалогу України з ЄС у 2010 році, перспективного залучення сил та засобів Збройних Сил України до бойових тактичних груп ЄС, а також операцій під проводом Європейського Союзу з врегулювання криз.

Залучення сил та засобів ЗС України до бойових тактичних груп ЄС як новий формат військового співробітництва

Залучення сил і засобів Збройних Сил України до реалізації Концепції бойових тактичних груп ЄС розглядається як перспективне та важливе військове завдання, яке має багатогранний ефект.

Довідково. Розробка Концепції бойових тактичних груп, як основи Європейських сил швидкого реагування, була ініційована Францією, Великобританією і Німеччиною наприкінці 2003 року. Документ визначив широкий спектр питань щодо формування, підготовки, застосування бойових тактичних груп та був схвалений Радою ЄС у червні 2004 року.

Так, з політичної точки зору це є конкретним підтвердженням намірів нашої держави до спільних дій із врегулювання криз в рамках Європейської політики безпеки та оборони.

У військовому вимірі – це можливість отримання і впровадження у національну практику позитивного досвіду та знань для розвитку експедиційних спроможностей Збройних Сил України. Саме такі спроможності є надзвичайно важливими для виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях та операціях з врегулювання кризових ситуацій. Розвиток цих спроможностей розглядається як складова для забезпечення захисту території України власними силами.

Потенційні спроможності ЗС України щодо залучення до бойових тактичних груп ЄС

Ґрунтуючись на принципі досягнення ефективної та раціональної реалізації військових завдань у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, потенційних експедиційних спроможностях національних підрозділів, відповідним рішенням Міністра оборони України був затверджений Перелік сил та засобів ЗС України, які можливо залучити до складу багатонаціональних бойових тактичних груп Європейського Союзу.

Зазначений Перелік сформований на основі сил та засобів України, визначених для участі у Процесі планування та оцінки сил НАТО/ПЗМ та заявлених до Спільного фонду оперативних сил та можливостей у 2009-2010 роках у рамках затвердженої начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України Концепції оперативних можливостей НАТО/ПЗМ, а саме:

аеромобільний батальйон; інженерний батальйон; рота РХБ захисту; чотири транспортні літаки Іл-76; літак медичної евакуації Ан-26 “Віта”; батальйон морської піхоти; великий десантний корабель; команда бойових плавців; підрозділ військової поліції; група штабних офіцерів.

Виходячи із призначення бойових тактичних груп ЄС національні сили та засоби повинні бути готовими до виконання наступних завдань:

стабілізація, оновлення та реформа сектору безпеки;

недопущення конфліктів;

підтримка гуманітарних операцій;

операції з евакуації населення;

розділення ворогуючих сторін силою.

Загальна інформація про бойові тактичні групи ЄС

В рамках реалізації Європейської політики безпеки та оборони з 2004 року триває процес формування бойових тактичних груп (БТГ) як основи Європейських сил швидкого реагування.

Починаючи з січня 2007 року, кожні півроку, дві БТГ перебувають у режимі постійної готовності до застосування, з метою забезпечення здатності ЄС оперативно реагувати та проводити експедиційні операції з урегулювання криз.

Загальна відповідальність за формування та підготовку БТГ ЄС покладається на держави, які виділяють свої національні військові підрозділи для бойових груп. Країни-учасники добровільно заявляють про свою готовність виділити окремі сили та засоби під час проведення Конференції з координації БТГ ЄС (Battle Group Coordination Conference), яка відбувається кожні півроку у Брюсселі. Відповідальність за здійснення загального керівництва з планування та формування БТГ на змішаних інтернаціональних засадах бере на себе одна з країн-контрибуторів БТГ.

Організаційно БТГ складається з таких компонентів: штаб; група бойового управління, зв’язку і взаємодії; механізований (піхотний, аеромобільний) батальйон (сформований за національним або багатонаціональним принципом) у складі трьох-чотирьох рот; підрозділи бойового і логістичного забезпечення.

Чисельність типової БТГ складає близько 1500 військовослужбовців.

Основні часові нормативи застосування БТГ:

строк готовності – 5-10 діб;

початок операції – не пізніше ніж за 5 діб, розгортання сил – не пізніше ніж за 10 діб після прийняття рішення керівництвом ЄС;

час на перекидання до району оперативного призначення не більш: для особового складу та легкого озброєння (повітрям) – 8 годин; для решти озброєння (морським шляхом) – протягом 14 діб;

автономність дій – у повному складі для виконання однієї місії тривалістю від 30 до 120 діб або в складі однієї-двох рот для участі в трьох окремих місіях (одночасно або послідовно) тривалістю до 30 діб кожна.

При плануванні береться до уваги можливість застосування БТГ на відстанях до 6 тис. км від кордонів ЄС.

Залежно від операції, що планується, в оперативне розпорядження командування БТГ можуть надаватись такі сили та засоби: стратегічні або тактичні засоби повітряних (морських) перевезень; засоби безпосередньої авіаційної підтримки; команди забезпечення прийому та розвантаження авіаційного (морського) транспорту; сили та засоби логістики стратегічного рівня (тилові, технічні, медичні та евакуації), а також підрозділи спеціального призначення.

Фінансування підготовки та застосування БТГ здійснюється без використання спільних фондів Європейського Союзу за принципом, прийнятим в НАТО – кожна країна самостійно фінансує національний підрозділ, що залучається до операції.

Стан та перспективи залучення сил та засобів ЗС України

до бойових тактичних груп ЄС

Практичне опрацювання комплексу питань щодо можливості залучення сил та засобів Збройних Сил України до бойових тактичних груп ЄС розпочалось у 2009 році.

Процес залучення визначених сил та засобів ЗС України до реалізації Концепції бойових тактичних груп Євросоюзу наведений на схемі 3.

Ця робота розпочалась з вивчення нормативно-правових аспектів можливого залучення санітарного літака аеромедичної евакуації Ан-26 “Віта” до складу БТГ ЄС “Балтійська”, яка формувалась Польщею, Німеччиною, Словаччиною, Литвою, Латвією для чергування у першому півріччі 2010 року.

За результатами співпраці з Генеральним штабом Збройних Сил Республіки Польща, Україні було запропоновано статус асоційованої (третьої) сторони, сили та засоби якої можуть додатково залучатись до складу БТГ у залежності від формату та мети операції.

Наприкінці 2009 року, у рамках досягнутих домовленостей за результатами воєнно-політичного діалогу розпочалась активна робота щодо перспективного залучення сил та засобів ЗС України до БТГ ЄС “HELBROC” (Греція, Болгарія, Румунія, Кіпр), яка визначена для чергування у другому півріччі 2011 року.

Відповідним рішенням тимчасово виконуючого обов’язки Міністра оборони України був погоджений перелік сил та засобів, які були задекларовані до складу БТГ “HELBROC”, а саме:

рота морської піхоти, транспортний літак Іл-76МД, група штабних офіцерів Збройних Сил України.

У найближчій перспективі розпочнеться активна фаза опрацювання можливого залучення сил та засобів Збройних Сил України до Італо-угорсько-словенської БТГ ЄС, яка заступає на чергування у другому півріччі 2012 року.

Для участі у цій БТГ ЄС була визначена можливість направлення українського літака Іл-76 МД.

Потенційним партнером на майбутнє розглядається бойова група, яка формуватиметься країнами-членами Вишеградської четвірки – Польщею, Словаччиною, Чехією та Угорщиною.

Належна робота триває у рамках робочих зустрічей та консультацій з представниками військово-дипломатичного корпусу, акредитованих в Україні.

Залучення національних сил і засобів до складу бойових тактичних груп ЄС є новим форматом військового співробітництва, який потребує відповідної підготовки фахівців ЗС України.

Набуття теоретичного та практичного досвіду щодо комплексу питань, пов’язаних з участю в БТГ, є важливою складовою підготовки до залучення до БТГ ЄС.

За результатами проведеної практичної роботи та набутим досвідом у площині перспективного залучення національної складової до БТГ ЄС найбільш ретельного опрацювання потребує комплекс питань міжвідомчого характеру, основними з яких є законодавче та ресурсне (фінансове) забезпечення.

Україна є учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) з 30 січня 1992 року. Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), що проходила з 3 липня 1973 р. по 1 серпня 1975 р. за участю 33-х європейських держав, США і Канади, завершилася підписанням главами держав і урядів у Гельсінкі Заключного акту, який став довгостроковою програмою дій із будівництва єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи.

Гельсінкський Заключний Акт 1975 року, який визначив засади співробітництва держав в Європі, став першим міжнародним документом, який визнав захист прав людини та основних свобод предметом міжнародної уваги. ОБСЄ була заснована у розпал «холодної війни» як важливий багатосторонній форум для діалогу та співробітництва між Сходом та Заходом.

Сьогодні ОБСЄ є найбільшою регіональною організацією, яка об’єднує 56 держав Європи, Центральної Азії та Північної Америки для розвитку політичного діалогу та співробітництва у сфері безпеки в усіх її вимірах - військово-політичному, економіко-довкільному та гуманітарному.

Одностайно ухвалене Радою Міністрів ОБСЄ у листопаді 2010 р. рішення про головування України в ОБСЄ в 2013 році стало визнанням ролі нашої держави у зміцненні регіональної безпеки і стабільності, а також здатності української дипломатії очолити переговорний процес з питань удосконалення безпеки в регіоні її відповідальності від Ванкувера до Владивостока.

Україна як позаблокова держава й надалі відіграватиме конструктивну об’єднуючу роль у безпековому діалозі, що відбувається на платформі ОБСЄ, з урахуванням інтересів усіх держав регіону відповідальності Організації, і займатиме виважену позицію при розгляді найбільш гострих питань порядку денного Організації. Українське Головування спрямовуватиме зусилля на підвищення ефективності ОБСЄ у вирішенні найнагальніших завдань, які стоять перед цією Організацією.

У контексті підготовки до Головування, українською стороною було розпочато здійснення організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення необхідних ресурсів, професійну підготовку кадрів, налагодження механізму взаємодії з іншими причетними до головування центральними органами виконавчої влади тощо.

З входженням України з 1 січня 2012 року до Трійки ОБСЄ розпочалася активна фаза підготовки нашої держави до Головування в Організації у 2013 році і в першу чергу формування пріоритетів майбутнього Українського головування.

Протягом першого кварталу 2012 року особлива увага зосереджуватиметься на завершенні здійснення організаційних заходів у зв’язку з підготовкою до Головування в ОБСЄ, зокрема, зважаючи на додаткові функції, які було покладено на Україну із входженням до Трійки ОБСЄ. Так, із входженням до Трійки на Україну покладено функції головування протягом 2012 року в Контактній групі з питань співробітництва із середземноморськими партнерами ОБСЄ, а з 1 жовтня 2012 року до 30 вересня 2013 року - Консультативного комітету з питань менеджменту та фінансів Постійної Ради ОБСЄ (ККМФ).

Серед пріоритетів діяльності України в ОБСЄ слід відзначити:

зміцнення потенціалу ОБСЄ як платформи для політичного діалогу та інструменту раннього попередження, запобігання конфліктам, врегулювання кризових та конфліктних ситуацій та постконфліктного відновлення;

сприяння процесу пошуку моделей мирного врегулювання Придністровського конфлікту;

забезпечення посередницької ролі ОБСЄ у контексті зближення позицій сторін в рамках врегулювання Грузинського та Нагірно-Карабахського конфліктів;

посилення потенціалу ОБСЄ у боротьбі з транснаціональними викликами та загрозами безпеці (боротьба з проявами тероризму, незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю, протидія загрозам, що надходять з кіберпростору);

підвищення ефективності роботи ОБСЄ, удосконалення роботи польових операцій ОБСЄ, зміцнення аналітичного потенціалу Організації, забезпечення дотримання принципу географічної рівності у кадровій політиці.

подальша розбудова та зміцнення в рамках ОБСЄ діалогу з питань енергетичної безпеки на основі завдань, визначених главами держав та урядів держав – учасниць в ході Астаниського Саміту ОБСЄ.

Україна приділяє також особливу увагу питанням розвитку співробітництва між державами – учасницями у сфері захисту навколишнього середовища, протидії торгівлі людьми, просуванню терпимості і недискримінації, утвердженню свободи слова, проблемам національних меншин у міждержавних відносинах.

Важливим прикладом практичної користі участі України в ОБСЄ є реалізація спільного проекту з утилізації 16,5 тис. тонн високотоксичного компоненту рідкого ракетного палива «меланж», які залишилися у спадок від колишнього СРСР.

З серпня 1994 р. в Україні діяла Місія ОБСЄ в Україні, яка основну увагу зосереджувала на питаннях стабілізації ситуації в Автономній Республіці Крим. У 1999 р. у зв’язку з виконанням свого мандата Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу. Це стало першим в історії Організації випадком, коли польова операція ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успішному виконанню покладених на неї завдань.

У червні 1999 р. Координатор проектів ОБСЄ в Україні був створений як нова форма співробітництва між Організацією та Україною. Нормативна основа діяльності Координатора складається з його мандата, який був затверджений рішенням Постійної Ради ОБСЄ і продовжується кожні півроку, а також з Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ від 13 липня 1999 року (ратифікований Верховною Радою України 10 лютого 2000 року). Діяльність Координатора полягає у адмініструванні проектів, які розробляються відповідно до пріоритетів, визначених українською стороною, і здійснюються спільно із зацікавленими державними установами і громадянським суспільством. На найближчу перспективу Координатором планується реалізація проектів в Україні за такими напрямками:

Демократизація та належне управління:

захист основних свобод і прав людини;

розвиток громадянського суспільства;

захист свободи ЗМІ, підтримка та покращення етичних стандартів у сфері української журналістики;

допомога у зміцненні виборчих процесів в Україні;

проблематика саморегулювання відносин між регуляторними органами та електронними ЗМІ;

забезпечення свободи зібрання і асоціації;

захист права на свободу пересування.

Верховенство права та права людини:

подальше зміцнення верховенства права в Україні;

зміцнення потенціалу державних органів і громадських організацій у сфері боротьби з торгівлею людьми;

допомога жертвам, постраждалим від торгівлі людьми;

протидія насильству в сім’ї;

захист прав людини в місцях обмеження/позбавлення волі;

запобігання та боротьба з корупцією в Україні;

підтримка розвитку адміністративної юстиції; удосконалення якості юридичної освіти в Україні;

підвищення рівня правової обізнаності стосовно прав людини та механізмів її захисту;

Економіка, довкілля та військово-політична сфера:

підвищення ефективності роботи Державної прикордонної служби України;

утилізація боєприпасів (надання допомоги Уряду України в реабілітації територій, забруднених вибухонебезпечними залишками минулих війн біля міст Керч, Севастополь і Біла Церква; проведення інформаційно-роз»яснювальної роботи серед населення з метою запобігання загибелі від впливу вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території України з часів минулих війн) та охорона навколишнього середовища (утилізація рідкого ракетного палива типу «меланж»);

допомога у соціальній адаптації колишніх військовослужбовців; підвищення ефективності роботи органів місцевого самоврядування України та впровадження енергозберігаючих ініціатив на регіональному рівні;

підтримка екологічної освіти в Україні тощо.

Україна також активно співпрацює з інститутами Організації, насамперед, з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин, Бюро демократичних інститутів і прав людини та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

Взаємодія з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин здійснюється в контексті розробки законодавства України в сфері захисту прав раніше депортованих осіб та мовної політики, а також питань національних меншин у двосторонніх відносинах України з іншими державами. Українська сторона підтримує конструктивний діалог з Представником ОБСЄ з питань свободи слова в процесах подальшого зміцнення свободи слова в Україні.

Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (БДІПЛ), яке, серед іншого, займається спостереженням за виборами в державах-учасницях ОБСЄ, здійснювало моніторинг виборчих процесів в Україні, починаючи з 1998 року.

Продовжується також активне співробітництво із Спеціальним представником ОБСЄ з питань боротьби з торгівлею людьми в контексті залучення ОБСЄ до реалізації державної програми боротьби з торгівлею людьми.

Українська сторона підтримує високий рівень співпраці з Координатором діяльності ОБСЄ сферах економіки та довкілля у напрямку розвитку цієї складової забезпечення регіональної безпеки.

54 Співробітництво в сфері миротворчої діяльності, і в сфері телекомунікаційних і інформаційних технологій.

Співробітництво з питань миротворчої діяльності Відповідальність за планування відповідних заходів такоординацію і контроль їх виконання покладається на Міністерствооборони України і Генеральний штаб ЗСУ. Співробітництво з НАТО у сфері миротворчої діяльності має наметі: підготовку та участь миротворчих контингенту і персоналу ЗСУв операціях з підтримання миру або примусу до миру; забезпечення участі підрозділів і представників ЗСУ у складіБагатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних сил таоб'єднаних багатонаціональних штабів; удосконалення системи підготовки особового складу ЗСУ длявиконання миротворчих завдань та розвиток відповідноїматеріально-технічної бази. Механізми співробітництва Міністерство оборони України та Генеральний штаб ЗСУздійснюють співробітництво з НАТО у цій сфері шляхом підготовки івиконання відповідної частини ІПП, Робочого плану імплементаціїХартії та участі в ППОС, використовуючи поряд з цим: двосторонні консультації і переговори з військовимкерівництвом НАТО, її держав-членів та держав-партнерів; прямі зв'язки між структурними підрозділами Міністерстваоборони України, Генерального штабу ЗСУ та НАТО для налагодженнякоординації, обміну інформацією та набутим досвідом; спільні військові навчання, тренування, симпозіуми, семінари,курси, засідання робочих груп, дослідження та інші заходи. Напрями співробітництва: участь у миротворчих операціях під проводом НАТО, зокрема воперації КФОР; поглиблення співробітництва в рамках українсько-польськогомиротворчого батальйону, українсько-румунсько-угорсько-словацькогоінженерного батальйону, спільного військово-морського з'єднання"за викликом" на Чорному морі; розширення співробітництва з НАТО та її державами-членами зпитань підготовки та забезпечення українських підрозділів, щозалучатимуться до складу багатонаціональних миротворчих формувань; удосконалення законодавчої бази з питань миротворчоїдіяльності з урахуванням досвіду держав-членів НАТО тадержав-партнерів; підвищення взаємосумісності миротворчих підрозділів ЗСУ зОЗС НАТО; створення за участю вищих військових навчальних закладів таінфраструктури полігонів Збройних Сил України національної системипідготовки контингентів (персоналу) для виконання миротворчихзавдань. (Підрозділ 4 розділу III доповнено абзацом сімнадцятимзгідно з Указом Президента N 190/2002 (190/2002) від26.02.2002) 5. Співробітництво в галузі телекомунікаційних та інформаційних систем Відповідальність за здійснення заходів співробітництва у ційгалузі (за термінологією НАТО - "C3") покладається на Міністерствооборони України і Державний комітет зв'язку та інформатизаціїУкраїни. До співробітництва в межах своїх повноважень залучаютьсяпредставники апарату РНБОУ, Секретаріату Кабінету МіністрівУкраїни, Служби безпеки України, Національного космічногоагентства України, Національного інституту проблем міжнародноїбезпеки та Національного інституту стратегічних досліджень.(Абзац перший підрозділу 5 розділу III із змінами, внесенимизгідно з Указом Президента N 190/2002 (190/2002) від26.02.2002) Відповідальність за заходи щодо захисту інформаціїпокладається на Службу безпеки України. Координацію співробітництва здійснює національний координаторз питань телекомунікаційних та інформаційних систем. Метою співробітництва з НАТО в даній галузі є забезпеченнявзаємодії в рамках спільних навчань та в кризових ситуаціях шляхомвпровадження відповідних процедур Альянсу, а також використаннясучасних систем зв'язку та інформаційних технологій. Механізми співробітництва Зазначені центральні органи виконавчої влади і державніустанови України здійснюють співробітництво з НАТО в галузі C3шляхом установлення прямих зв'язків між відповідними структурамиУкраїни та НАТО, участі в заходах Програми ПЗМ та ІПП, а також вінших заходах. Напрями співробітництва: забезпечення необхідного рівня взаємосумісності в галузітелекомунікаційних та інформаційних систем шляхом реалізаціїпріоритетних напрямів взаємодії, визначених у розділі C3 ІПП; визначення спільно з Агенцією НАТО з консультування,командування і управління (NC3A) пріоритетних напрямівспівробітництва Україна - НАТО в галузі C3; визначення спільних підходів та можливості започаткуваннядіалогу з NC3A у форматі "19+1"; удосконалення національної законодавчої бази з урахуваннямвимог НАТО до національних телекомунікацій та розроблення, в разіпотреби, нормативних документів, що встановлюють порядок наданняНАТО послуг телекомунікаційних мереж; вивчення вимог та концепцій НАТО щодо планування тауправління телекомунікаційними мережами в умовах кризовихситуацій; організація оперативного інформаційного обміну здержавами-членами НАТО та державами-партнерами черезтелекомунікаційні засоби під час проведення спільних заходів,включаючи миротворчі, гуманітарні та пошуково-рятувальні операції; визначення підходів до використання сучасних систем захистуінформації з урахуванням вимог інформаційної безпеки України,забезпечення режиму захисту таємної інформації в разі створенняспільних інформаційних та телекомунікаційних систем, в якихциркулюватиме інформація з обмеженим доступом; (Абзацчотирнадцятий підрозділу 5 розділу III в редакції Указу ПрезидентаN 190/2002 (190/2002) від 26.02.2002) участь у створенні сучасних систем оперативногоінформаційного обміну; участь у Науковій програмі НАТО (підпрограма "Підтримкадослідницької інфраструктури - комп'ютерні мережі"); взаємодія у сфері координації спектру частот, у тому числі зпитань частотної координації в Європі; 55 Співробітництво України з міжнародними організаціями (НАТО, ОБСЄ, ЄС) в сфері озброєнь, стандартизації й оборонних технологій. Співробітництво в сфері надзвичайних ситуацій цивільного характеру.