Тема 6. Вчення про людина та сенс її існування

6.1. Філософське розуміння людини.

Людину прийнято розглядати як виняткову істоту чи особливий різновид сущого. Бо поруч із людиною нам нікого поставити. Людина разюче відрізняється від усіх живих істот, від усього, що нам відомо. Людина являє собою істоту, що пізнає й перетворює природу, що досягає дивовижних висот у мистецькій творчості, що планує і коригує свою діяльність. Людина створила на Землі особливий світ: суспільство, культуру, виробництво. Розвивши техніку і технологію, людина зайняла пануюче положення у земній біосфері.

Людина істота розумна, її здатність до мислення, у тому числі раціонально-наукового, багаторазово доведена історичним досвідом. Разом з тим, багато фактів, що постали перед нами у ХХ ст., говорять про схильність людини до агресивності, про наявність у неї темних і потужних ірраціональних імпульсів. Т емна сторона людської природи прихована у глибинах підсвідомого і вивченню з боку науки якщо й піддається, то лише поверхово – ірраціональне непрозоре для наукового розуму.

Природа людини різноманітна й не все в ній може бути впевнено віднесене до власне людського (гуманного).

Багатогранність людини проявляється в біологічному, психічному, соціальному й космічному вимірах її буття.

Біологічне в людині виражається:

- у генетичних детермінаціях народження, життя і смерті;

- в анатомічних і фізіологічних родових, статевих та індивідуальних особливостях людської істоти;

- у нервово-мозкових, біофізичних, мікробіологічних та інших процесах людського організму.

Під психічним у людині розуміється внутрішній душевно-духовний світ – його свідомі й несвідомі процеси, воля, переживання, пам'ять, характер, темперамент і т. п.

Але, перш за все, людина є істота соціальна. Її сутність конкретно-історична. Це означає, що людина змінюється разом із соціально-культурним і культурно-побутовим тлом свого історичного часу.

Космічний вимір людського буття все більше стає для нас зрозумілим внаслідок відкриттів сучасної науки про всесвіт: буття людини тепер виглядає не тільки як земний феномен, а як явище, обумовлене закономірностями космічних масштабів. Всесвіт, як доводить наука, так улаштований і має такі закони, що вони є сприятливими для умов виникнення і розвитку життя на Землі, причому у такій його формі, що з необхідністю веде до появи розумних істот і цивілізації, здатної до пізнання і космічної експансії.

6.2. Буття людини як особистості.

Особистість – індивідуальна людина як суб'єкт суспільного життя, спілкування й діяльності, а також своїх власних сил, здатностей, потреб, інтересів, устремлінь і т. д.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона як би «всмоктує» у середину себе велике різноманіття соціальних зв'язків і відносин. Але ж це можливо тільки у суспільстві.

Властивості особистості, крім того, не зводяться лише до її індивідуальних особливостей. Особистість тим значніша, чим більше в її індивідуальному бутті знаходять своє специфічне розкриття загальнолюдські характеристики. В новонародженій людині вже можемо побачити більш-менш яскраву індивідуальність, бо з перших же днів життя формується свій особливий стиль поведінки дитини.

Становлення особистості відбувається в процесі засвоєння людиною досвіду й ціннісних орієнтацій суспільства, у якому людина виховується. І ніяк інакше. Поза суспільством і його культурою особистість сформуватися не може. Людина стає особистістю:

- коли в неї зосереджуються певні суспільні відносини;

- коли вона виступає як суб'єкт пізнання й перетворення навколишнього світу, відповідних громадських прав і обов'язків, а також етичних, естетичних і всіх інших соціальних норм і цінностей.

Особистість – продукт біологічного й соціального розвитку людини. М атеріальним носієм особистісного початку є тіло. Але особистість за своїми властивостями перевищує тіло. Чим більш розвинутою є особистість, тим більше і виразніше в ній явлений саме духовний вимір людського буття.

Соціально-відповідальна особистість формується в змістовному спілкуванні людей, у самоствердженні в професії, в коханні, дружбі і т. д. Одночасно формується й духовний „полюс” особистості, як своєрідний над-матеріальний стрижень, на якім тримається вся наша особиста неповторність, у тому числі і ядро нашого власного «Я».

Буття людини як особистості є вельми складний і суперечливий процес реалізації потенційних можливостей людини на основі її біогенетичних задатків, впливу різних соціальних факторів, а також унікально-неповторного розвитку її власного духовного „Я”. Особистість – то є поняття, у якому виражають цілісність людини.

6.3. Філософія про сенс і мету життя людини.

Питання про те, для чого людина живе на Землі, цікавило багатьох мислителів на всім шляху розвитку філософії. У різні часи філософи відповідали на це питання по-різному.

З позицій релігійного світогляду життя людини продовжується в потойбічному світі, де з душею відбуваються надприродні трансформації. Праведні люди набувають нових можливостей через вільну творчість їхньої душі, не обтяженої тілом, і реалізують себе як блаженні жителі «Царства Божого».

З атеїстичної точки зору Бога не існує, тому життя може виглядати як таке, що не має сенсу, як абсурдне за своїм змістом. Але відмовитися від питання про сенс життя не може навіть і атеїстична філософія. Бо людина, що втратила сенс свого життя стає нежиттєздатною.

У загальному плані можна сказати, що сенс життя полягає в розвитку людини як самоцілі і вищої цінності.

Оскільки людина по своїй суті істота суспільна, тому сенс її життя може бути знайдений тільки на шляху з'єднання інтересів і цілей суспільства й особистості.

Сенс життя – це екзистенціальний вибір кожної окремої особистості. Це самостійно усвідомлене обрання тих цінностей і ідеалів, які орієнтують людину на те, щоб бути і служити їм. Іншими словами сенс життя людини – у максимальній самореалізації особистості, у задоволенні духовної потреби людини творити, віддавати, ділитися з іншими, жертвувати заради інших.