Лекція 15. СОЦІОЛОГІЯ СІМ’Ї

Сім’я – важливий соціальний феномен. Через сім’ю змінюються покоління людей, у ній народжується людина, відбуваються її соціалізація та виховання, через неї реалізується обов’язок турбуватися про старих і непрацездатних членів суспільства. Усю сукупність найважливіших проблем, пов’язаних із сім’єю, вивчає соціологія сім’ї.

1. Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу.

2. Основні функції сім’ї.

3. Стан і тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні.

1. Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу.

Соціологія сім’ї – це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах. Об’єктом соціології сім’ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім’ї є досить широке і різноманітне коло питань: взаємозв’язок сім’ї і суспільства, інтеграція та дезінтеграція сім’ї, суспільні функції сім’ї, мотивація шлюбів і розлучень, історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку, етапи життєвого циклу сім’ї та ін.

Розглянемо спочатку два найголовніші об’єкти, які вивчає соціологія сім’ї: шлюб і сім’ю. Шлюб і сім’я – історично змінні соціальні явища. Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім’ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету – невпорядкованих статевих зв’язків. Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв’язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб.

Поступово групова сім’я і шлюб стали трансформуватися в парну сім’ю. Вона об’єднувала тільки одну подружню пару. Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім’ї та шлюбу. Моногамія – форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу. Полігамія – форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії. Полігінія – форма шлюбу, в якому чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку. Поліандрія –

форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно.

Отже, шлюб – це суспільно визнаний і схвалений союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання кола прав та обов’язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна, оточення. В Україні шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків – у 18 років. Щлюб майже завжди об’єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Послаблення колишньої нетерпимості до гомосексуальності спостерігається сьогодні в багатьох країнах Європи та США.

Останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат). Співжиття – це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються.

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Якою б герметично замкнутою сім’я не була, вона пов’язана із суспільством. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство.

Сім’я – це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють авторитарну структуру, яка характеризується жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократична сім’я заснована на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов’язків у вихованні дітей тощо.

Сім’я проходить ряд етапів, послідовність яких складається у життєвий цикл сім’ї. Виділяються наступні фази цього циклу:

– утворення сім’ї – вступ у перший шлюб;

– початок дітонародження – народження першої дитини;

– завершення дітонародження – народження останньої дитини;

– “порожнє гніздо” – вступ у шлюб і виділення із сім’ї останньої дитини

– припинення існування сім’ї – смерть одного із подружжя.

Щодо типів сім’ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я.Така сім’я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі.При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї – розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній.

2.Основні функції сім’ї.

Функції сім’ї відбивають систему взаємодії сім’ї і суспільства, з одного боку, і сім’ї й особи – з другого. Залежно від еволюції суспільства і зміни вимог, які ставляться до сім’ї як соціального інституту, змінювалися як зміст, так і її соціальні функції.

Залежно від сфер життєдіяльності можна виділити такі основні функції сучасної сім’ї (Див. рис. 15.1).

Репродуктивну функцію називають ще функцією дітонародження або відтворення населення. Прийнято виділяти три типи репродуктивної сім’ї: багатодітну, середньодітну, малодітну. Зараз намітилась тенденція до малодітного типу відтворення населення. З метою регулювання дітонародження різні держави виробляють і проводять у життя демографічну політику. Демографічна політика – це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної для того чи іншого суспільства свідомої демографічної поведінки населення. Основне питання демографічної політики полягає в тому, як держава може впливати на рішеня про народжуваність, які приймаються на рівні сім’ї, з тим, щоб їх кінцевий результат відповідав економічним і соціальним потребам суспільства.

Виховна функція сім’ї – це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей аж до досягнення ними соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей.

Економічна функція. Спочатку це була найголовніша функція сім’ї, оскільки вона виступала економічним осередком суспільства, а процеси виробництва концентрувалися переважно саме в сім’ї. Родина селянина чи ремісника володіла власними засобами виробництва, мала внутрішній розподіл праці та постачала на ринок вже готову продукцію. Поступово виробництво відокремлювалося від сім’ї, і роль цієї функції знижувалась, але в нашому суспільстві не зійшла нанівець. Розвиток фермерства, сімейного бізнесу веде до піднесення ролі сім’ї як виробничого осередку.

Господарсько-побутова функція. Зміст її полягає в організації харчування, санітарно-гігієнічного та інших видів побутового обслуговування членів сім’ї, їх лікування та підтримка фізичного здоров’я, догляд за дітьми.

Рекреаційна (відновлююча) функція сім’ї набуває все більшого значення. Суспільне життя потребує інтенсивного витрачення фізичних і психічних сил, і людина повинна знаходити відпочинок у лоні сім’ї. Духовне спілкування, емоційна стабілізація, організація дозвілля – все це може дати сім’я. Медична статистика підтверджує це. Самотні чоловіки та жінки більше хворіють, менше живуть, ніж сімейні.

Слід підкреслити, що значення функцій, які задовольняють емоційні і соціально-психологічні потреби в сучасній сім’ї зростає.Навіть функції переважно матеріального характеру мають нині помітний емоціональний відтінок.Чим більше розвиваються великі міста з їх напруженим, стрімким ритмом життя, тим важливішу роль відіграє сім’я як свого роду психологічне “сховище” зі своєю особливою, інтимною атмосферою, яка забезпечує людині і кардинальну зміну психологічної обстановки і, відповідно, зняття нервової напруги, що нагромадилась за час виробничої діяльності.

Успішне виконання сім’єю своїх функцій визначається не тільки її внутрішнім станом, але й соціальним здоров’ям суспільства. Кризові процеси в розвитку нашої країни не могли не відбитися на функціонуванні сім’ї, особливо на її фінансово-матеріальному забезпеченні.

3.Стан і тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні.

Сучасні тенденції в розвитку сім’ї характеризуються певними особливостями. По-перше, шлюб стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка. По-друге, спостерігається додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, який не обмежує права і гідність чоловіка та жінки, забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання. По-третє, нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов’язком, індивідуальним і суспільним інтересом в інтимному житті людини. По-четверте, суспільна цінність сім’ї все більше визнається її роллю в примноженні і передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва, організації споживання і побуту тощо.

Кінець XX ст. і початок XXI ст. принесли у розвиток сім’ї радикальні зміни, які відбуваються в усьому світі. Це, зокрема:

– зменшення кількості розширених сімей;

– загальна тенденція вільно вибирати собі дружину чи чоловіка;

– зростання рівня сексуальної свободи, поширення дошлюбних статевих відносин;

– зростання економічної незалежності жінок та активне залучення їх до трудової діяльності;

– збільшення кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

– збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються;

– зменшення середньої тривалості шлюбу, в тому числі і за такої причини як відкладання часу вступу у шлюб;

– збільшення кількості розлучень.

Найскладнішою соціальною проблемою майже у всіх сучасних суспільствах є проблема розлучень. В Україні протягом року реєструється близько 500 тис., в тому числі повторних шлюбів і понад 200 тис. розлучень. Пік розлучень припадає на перший-четвертий роки подружнього життя. Соціологи називають низку чинників того, чому розлучення стали таким звичайним явищем. Найчастіше причиною розлучення стає пияцтво, алкоголізм, які нерідко пов’язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей. Друга за важливістю причина розлучень – подружня зрада. Подружня вірність є однією з головних умов етичності шлюбу. В основі самих зрад найчастіше лежить порушення духовної та сексуальної гармонії. Як причина розлучень фігурує також “несумісність характерів”. Під нею розуміють неуживчивість, запальність, дратівливість. Нерідко вони самі є наслідком інших причин. Причинами розлучень можуть бути втручання родичів у сімейне життя, безвідповідальне відношення партнерів до своїх сімейних обов’язків, житлові проблеми, фізіологічна невідповідність, неможливість мати дітей, хвороби.

Було б помилкою доходити висновку, що відбувається процес глобального розкладу сучасної сім’ї. Сім’я була і залишається найбільш сталим і гнучким соціальним інститутом, її монополія на регулювання інтимних стосунків, дітонародження і догляд за маленькими дітьми збережеться і в майбутньому.