Лекція 12. Соціологія праці

Вивчення закономірностей трудової діяльності особи є предметом цілого ряду наук. Аналізує працю і соціологія. Вона зосереджує свою увагу на соціальних, людських факторах праці. В рамках теорії середнього рівня, соціологія вивчає працю як суспільно значуще явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності. В даній лекції розглянемо наступні питання:

1. Предмет соціології праці.

2.Соціальна сутність праці. Відношення до праці і мотивація

трудової діяльності.

1. Предмет соціології праці.

Соціологія праці – це галузь соціології, яка вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні фактори підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на відношення людей до праці. Виходячи з цього, можна виділити три основні складові предмету соціології праці.

Перша – це соціальні закономірності взаєморозвитку людини із засобами і предметами праці, а також механізм дії і форми вивчення цих закономірностей у діяльності трудових колективів. Друга складова – це комплекс відносин людини і колективу до характеру, змісту та умов праці. Третім елементом предмету соціології праці є соціальна організація підприємства, колективу, тобто особлива система взаємовідносин, яка створює сукупність позицій, ролей, цінностей, зв`язків між працівниками у трудовому колективі.

Останній із названих елементів, на нашу думку, є найбільш важливим, бо якраз у колективі виникають трудові відносини і відбуваються певні соціальні процеси. Мається на увазі вдосконалення трудових колективів; переміщення працівників усередені групи та між ними; процес соціалізації працівників тощо.

Відповідно до сучасних умов трансформаційного суспільства, змінюються пріоритети і основна проблематика соціології праці, серед якої особливої актуальності набувають:

- дослідження з оптимізації трудової організації і соціальної структури суспільства;

- аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів:

- пошук шляхів найбільш повної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;

- оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів у якісних змінах ставлення до праці за умов ринку;

- дослідження причин і розробка системи заходів із попередження і регулювання трудових конфліктів.

Дослідження, які проводяться в межах соціології праці, є вкрай потрібними для формування науково обгрунтованої соціальної політики у сфері праці та зайнятості, розробки програм інноваційного та соціально-економічного розвитку виробничих організацій і трудових колективів, регулювання трудових суперечностей. Соціологія праці покликана, з одного боку, розширювати знання щодо реально існуючої дійсності, з іншого – сприяти утвержденню нових зв`язків та процесів, що відбуваються у сфері соціально-трудових відносин.

Глибоке розуміння процесів, що відбуваються у трудовій сфері, неможливе без використання наукового апарату соціології праці, основу якого складають такі базові категорії як праця, зміст праці, характер праці, організація праці, задоволеність працею, трудовий колектив, трудова поведінка та ін.

Зрозуміло, що однією з основних категорій предметного поля соціології праці є «праця», яка розуміється як цілеспрямована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця є основною і важливою умовою життєдіяльності людей. Впливаючи на навколишнє природне середовище, змінюючи і пристосовуючи його до своїх потреб, люди за допомогою праці не лише забезпечують своє існування, але й створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях (див.рис.12.1)

Найголовніша з функцій праці – створення матеріально-культурних благ. Друга функція – це забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім`ї. Соціально- економічна неоднорідність праці зумовлює диференціацію соціальної структури як окремого підприємства, так і суспільства загалом. У зв`язку з цим говорять про соціально-диференційну функцію праці і пов`язану з нею статусну, яка зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці. У свою чергу, особистісна і ціннісна функції праці пов`язуються, з одного боку, із формуванням особистості (праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини), з іншого – із формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.

Важливим аспектом соціології праці сьогодні є безробіття – соціально-економічне явище, яке виявляється в невикористанні частини працездатного населення в суспільному виробництві. Виділяють такі типи безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, приховане. Фрикційне (добровільне) безробіття пов`язане з пошуком або очікуванням роботи, місця праці. Таке безробіття є до певної міри корисним, оскільки ті чи інші працівники, які за

своєю ініціативою опинилися «між роботами», переходять на більш продуктивну, високооплачувану роботу, згодом використовуючи більш повно свої здібності. Структурне безробіття є результатом диспропорції попиту і пропозицій робочої сили з точки зору її професійно-кваліфікаційних якостей. Структурне безробіття, як правили, охоплює тих працівників, кваліфікація яких не відповідає змінам структури виробництва, вимогам ринку. Циклічне безробіття – це безробіття, викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, відповідно зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Приховане безробіття передбачає використання кадрів не в повну силу, нижче їхніх можливостей, здібностей та знань, часто на роботах низької кваліфікації.

своєю ініціативою опинилися «між роботами», переходять на більш продуктивну, високооплачувану роботу, згодом використовуючи більш повно свої здібності. Структурне безробіття є результатом диспропорції попиту і пропозицій робочої сили з точки зору її професійно-кваліфікаційних якостей. Структурне безробіття, як правили, охоплює тих працівників, кваліфікація яких не відповідає змінам структури виробництва, вимогам ринку. Циклічне безробіття – це безробіття, викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, відповідно зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Приховане безробіття передбачає використання кадрів не в повну силу, нижче їхніх можливостей, здібностей та знань, часто на роботах низької кваліфікації.

Рисунок 12.1 Функції праці

Наведені та розкриті нами категорії, якими оперує сучасна соціологія праці, є лише незначною частиною її наукового зацікавлення та дослідницької проблематики. Тут необхідно враховувати і той факт, що на її розширення впливає і тісний взаємозв`язок соціології праці з іншими дисциплінами як соціологічного спрямування (соціологія організації, соціологія управління), так і дисциплінами несоціологічного профілю. Соціологія праці в західних країнах має назву «індуструальна соціологія». Вона виникла і почала активно розвиватися у 20-30 рр. ХХ ст. В Радянському Союзі соціологія праці, як і вся соціологія в цілому пережила дав етапи, штучно відірвані один від одного: 20- ті та 50-ті рр. ХХ ст.

У 20-х рр. соціологією праці активно займалися С.Г.Струмілін, А.К.Гостєв, О.А.Єрманський. Так, С.Г.Струмілін досліджував бюджет часу робочих, взаємозв`язок науки і виробництва. Директор центрального інституту праці А.К.Гостєв розробляв проблеми культури праці, виробничої поведінки. Одним із центрів розвитку соціології праці в СРСР та в Україні став Загальноукраїнський інститут праці у Харкові, який очолював Ф.Р. Дунаєвський.

Дунаєвський розробив концепцію «трьох категорій якостей функціонера». В її основі лежить теза про те, що якості, необхідні керівнику будь-якого ранга, визначаються конкретною ситуацією, а не апріорно заданою нормою. Ситуація задається організацією і характером праці. Так, якщо у підрозділі робота налагоджена, службові обов`язки розписані точно то в даній ситуації необхіден функціонер, який уміє підкорятися нормам. Якщо ж справа не налагоджена, організаційні структури не склалися, то необхіден вольовий керівник, який вміє знайти вірне рішення, встановити дисципліну тощо.

У 50-60 ті рр. соціологія і особливо соціологія праці знову починають активно розвиватися. Під керівництвом А.Г.Здравомислова, В.А.Ядова, А.І.Шкаратана та інших проводяться дослідження відношення до праці, задоволеності працею, соціально-психологічних проблем у трудових колективах тощо.

На сьогоднішній день соціологія праці – найбільш розвинута галузь соціології, що пояснюється її безпосереднім виходом на практику.

2.Соціальна сутність праці. Відношення

до праці і мотивація трудової діяльності

Переходячи до розгляду проблем, які висвітлюють відношення, мотивацію та задоволеність працею, коротко розглянеми питання про соціальну сутність праці. Процес праці сприймається як прцес взаємодії людини з природою, в результаті якого створюються матеріальні блага. Але по своїй суті цей процес перш за все соціальний. Чому?

По-перше, це процес, який здійснюється між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю регулює і контролює всі типи відносин.

По-друге, сукупність прийомів і методів впливу людини на предмет праці представляє собою спосіб виробництва, який характеризує рівень розвитку виробничих сил. Це дозволяє зробити висновок про визначення специфіки відносин, які складаються в процесі праці, як відносини соціально-трудові з притаманними їм проблемами (з одного боку – відношення до праці, а з іншого – вплив праці на формування і розвиток особи).

По-третє, в процесі праці, об`єднуючись для спільної діяльності, люди вступають між собою у певні відносини.

Відношення людей до праці, як уже відмічалося, виступає одним із основних аспектів предмету соціології праці бо безпосередньо відображає соціальну сутність праці, характеризує специфіку трудової і соціальної активності особи.

З проблемою відношення до праці пов`язане питання про людський фактор. На нашу думку, термін «людський фактор» в першу чергу можна віднести до виробництва, де крім технічних, технологічних та інших резервів підвищення ефективності праці найбільш активно проявляється внесок кожної конкретної людини. Тому ставлення до праці – це відображення цінностей трудової діяльності в загальній системі цінностей суспільства і особи, відношення окремої людини або соціальної групи до конкретних видів праці, суспільного стану і престижу даної професії, змісту, характеру праці тощо.

Таким чином, відношення до праці в цілому характеризує ставлення людини чи соціальної групи, по-перше, до праці як соціальної життєвої цінності; по-друге, до професії; по-третє, до роботи у даних конкретних умовах і конкретному колективі. Якраз у цьому, останньму значенні, з урахуванням мотивів трудової діяльності, визначається поведінка особи у виробничій ситуації. Розглянемо цю проблему.

Головною ланкою тут є, очовидно, питання про стимули, спонукання, мотиви активності особи на виробництві. Дійсно, чому одні люди у своїх колективах працюють активно, продуктивно, а інші – ні? Справа в тому, що в суспільстві завжди діє складна система мотивації трудової діяльності, яка з одного боку, охоплює більшу кількість факторів, які обумовлюють активність людини, а з іншого боку – неоднозначно, по-різному діють на людей.

В сучасній соціології існує велика кількість концепцій, які так чи інакше пояснюють мотиви трудової діяльності людей, однак їх можна звести до двох основних.

Представники однієї з концепцій вважають, що ставленняь до праці напряму залежить від заробітної плати. Однак дослідження останніх років показали, що зміни системи матеріального стимулювання не здатні докорінним чином змінити відношення до праці.

Друга концепція пов`язує ставлення до праці із змістом самої праці, творчим характером праці та іншими факторами (потреби, інтереси людей, відносини в колективі тощо).

В останні роки з`явилися і більш складні концепції мотивації трудової діяльності (див. табл. 12.1)

Перший вихідний рівень мотивації праці – це матеріальна зацікавленість. Однак людина з розвинутими здібностіми, потребами, працює не тільки із-за грошей. Її приваблює цікава, змістовна праця, яка має творчий характер. Зрозуміло, що цей рівень не відміняє першого рівня. Вони тісно взаємозв`язані.

Третій рівень мотивів пов` язаний із відносинами в колективі, включаючи і відносини з керівником. Для людини дуже важливо, в якому колективі вона працює, який в ньому психологічний клімат. Часто людина змінює роботу тільки тому, що не склалися відносини з колегами чи керівником.

Четвертий рівень мотивації завершує мотивацію трудової діяльності в цілому. Людина повинна бачити результати і зміст своєї діяльності

Рисунок 12.2 Схема мотивації трудової діяльності особи

Таким чином, загальна дія мотивів усіх рівнів створює своєрідний соціально-психологічний баланс, який зумовлює загальний стан задоволеності людини роботою, яку він виконує. В свідомості людини постійно відбувається процес психологічної оцінки своєї праці, що складає основу, яка зумовлює рівень її активності. Якщо результати роботи по основним параметрам відповідають прагненням людини, то вона відчуває задоволеність, її активність підвищується. Якщо ж результати роботи показують, що її прагнення нереалізовані, то виникає почуття незадоволеності, яке може бути спрямоване або на себе, або на колектив чи суспільство.