Етапи облікових робіт із визначення витрат. Методи обліку витрат та методи калькулювання

При складанні калькуляції будь-якого виду виділяють наступні етапи:

1. Вибір калькуляційної одиниці в рамках прийнятої на підприємстві організаційно-технологічної структури виробництва.

2. Побудова системи калькулювання:

а. Оцінка в рамках калькуляційної системи виробничої собівартості, повної собівартості й величини незавершеного виробництва;

б. Групування витрат за статтями й елементами і виявлення центру виникнення витрат на підприємстві.

3. Фіксування й накопичення загальних витрат підприємства.

4. Віднесення загальних витрат підприємства на одиницю об'єкта калькулювання для включення у виробничу або повну собівартість об'єктів калькулювання.

5. Оцінка виробничої собівартості калькуляційної одиниці (складання фактичної калькуляції).

6. Оцінка повної собівартості калькуляційної одиниці.

7. Оцінка економічних витрат з метою виявлення реального фінансового результату.

З метою рішення поставленого завдання й залежно від інформаційних запитів системи менеджменту підприємства, ґрунтуючись на специфіці технологічного процесу виробництва кожне підприємство в рамках облікової системи будує індивідуальну систему калькулювання витрат. Система калькулювання витрат специфічна для кожного підприємства. Однак, прийнято узагальнювати з метою класифікації наступні калькуляційні системи (Рис.4.3).

Рис. 4.3. Класифікація систем калькулювання на основі об’єктів калькулювання

У рамках всіх систем калькулювання можуть бути використані як метод фактичних витрат, так і метод нормативних витрат.

Метод фактичних витрат може бути реалізований на підставі 4 способів калькулювання:

спосіб прямого розрахунку полягає у визначенні фактичних витрат, наведених у бухгалтерських документах по калькуляційному об'єкту й розподілі їх на число калькуляційних одиниць за статтями собівартості або елементами. Цей спосіб універсальний і застосовується в сполученні з іншими способами для обчислення собівартості калькуляційної одиниці;

спосіб підсумовування витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об'єкта й одиниці калькулювання визначають підсумовуванням витрат, локалізованих по тимчасових періодах, по окремих частинах продукту або по процесах (переділах). Класичним прикладом цього способу є калькулювання при позаказному або попередельному методі обліку витрат;

спосіб виключення витрат застосовують для розмежування витрат на основну й побічну продукцію, що одержуються в одному процесі, коли локалізація відповідних витрат в аналітичному обліку неможлива;

до способу розподілу витрат прибігають при обчисленніі собівартості продукції комплексного виробництва. Приклад: у сільському господарстві або переробних галузях - при одержанні декількох продуктів у ході одного процесу.

Нормативний метод калькулювання застосовується як підсумовування нормативної собівартості з відхиленням від норм і з їхньою зміною. Цей метод застосовується на основі стандартних норм. Стандартна норма – науково – обгруньована величина, отримана в результаті аналізу й розрахунку необхідних матеріалів, виробничих технологій, витрат часу на виконання операцій і вибору устаткування. Ці норми є базою для розробки основних норм витрат. Вони є загальногалузевими або універсальними з погляду виробництва даного виду продукції або з погляду організації виробництва ряду підприємств галузі.

На базі стандартних норм розробляються основні й поточні норми витрат, які індивідуальні для кожного підприємства й для кожного виробу. Основні норми витрат - постійні, що залишаються незмінними, застосовуються протягом тривалого періоду. Це норми витрат, пов'язані з експлуатацією устаткування. Вони залежать від експлуатаційних характеристик устаткування (швидкість різання або протягання на верстаті й пов'язана із цим норма часу на обробку деталі). Поточні норми витрат ґрунтуються на основних нормах, але є частиною, що змінюється (змінюється годинна тарифна ставка слюсаря 2 розряду). Таким чином, поточні норми витрат - це досяжні витрати на короткий відрізок часу, які забезпечують заплановану ефективність виробництва при поточних виробничих можливостях (умовах). Поточні норми витрат характеризують відносини, пов'язані зі зміною технологічного процесу або вартісною характеристикою розглянутих нормативів.

Нормування здійснюється шляхом підсумовування поточних норм витрат з урахуванням відхилень від поточних норм. Не всі відхилення від норм включаються в собівартість (повну або виробничу). Відхилення, пов'язані з браком у процесі виробництва, з порушеннями в технологічному процесі включаються в собівартість не в повному обсязі або можуть взагалі не включатися. Відхилення від норм, що виникли у звітному періоді, аналізуються й ті з них, які є технічно й технологічно обґрунтованими лягають в основу змін поточних норм.

Вибір системи калькулювання й можливість застосування в її рамках різних методів і способів калькулювання робить калькуляційну систему обліку витрат підприємства практично унікальної, специфічно властивою саме конкретному підприємству.

Однак, така класифікація калькуляційних систем не вичерпує "специфічності" побудови системи калькулювання витрат підприємства. Калькуляційні системи можна класифікувати й за обсягом та повнотою подання інформації про об'єкт витрат у систему менеджменту. У рамках такої класифікації виділяють:

побудова калькуляційної системи, що дає можливість одержати інформацію про повні (виробничі та невиробничі, прямі і непрямі) витрати, що відносяться на об'єкт калькулювання. Така система називається системою калькулювання за повними витратами або абзорпшен-костинг;

побудова калькуляційної системи, що дозволяє одержати інформацію про змінні керовані витрати на виріб у рамках виробничої або повної (з урахуванням невиробничих витрат) собівартості одиниці виробу. Така система калькулювання в міжнародній практиці організації управлінського обліку одержала назву директ-костинг (або верібл-костинг).

4.3 Система калькулювання за замовленнями, визначення „ціни контракту”

Позамовна система калькулювання - система калькуляції собівартості продукції на основі обліку витрат по кожному окремому виробу (партії) або групі виробів, що входять в одне замовлення й відрізняються певними конструктивними або функціональними особливостями, пов'язаними з потребами замовника. У цій системі калькулювання об'єктом обліку виступає замовлення, що характеризує виконання певного виду робіт. На підставі прийнятого замовлення бухгалтерія підприємства відкриває картку обліку витрат на замовлення.

Одночасно з карткою відкривається виробниче замовлення (виробниче завдання). Кожному замовленню в бухгалтерії привласнюють окремий код, що використається у всіх документах, пов'язаних з виконанням замовлення.

Для узагальнення витрат на замовлення в картці обліку витрат на замовлення ведуть відомість обліку витрат, у якій фіксується технологічний маршрут проходження замовлення по підрозділах підприємства й фіксується дата фактичного початку і закінчення робіт із замовлення даним підрозділом.

Матеріали, які були використані для виконання замовлення у вартісному вимірнику відображаються в аналітичних відомостях, які ведуться до картки замовлень на основі первинних документів по списанню матеріалів у виробництво (акти приймання, накладні, картки складського обліку запасів, лімітно-забірні карти, вимоги). Прямі витрати на оплату праці переносять у картку обліку витрат на замовлення з рапорту бригадира, з наряду-замовлення, відомостей по нарахуванню заробітної плати, відомостей по преміюванню. Накладні витрати на замовлення розподіляються пропорційно обраної база розподілу (заробітна плата, прямі матеріальні витрати, машино-години).

Істотною проблемою в позамовній системі калькулювання є те, що для цілей управлінського обліку незавершене виробництво не враховується, тому що фактична й планова собівартість стають рівними тільки в момент виконання замовлення й тому що замовлення характеризується індивідуальними особливостями, то незавершене виробництво даного замовлення не переходить на виконання наступного замовлення.

Для фінансового обліку ми повинні відобразити дані про запаси й витрати у виробництві на певну дату (дату складання звітності), тому з погляду фінансового обліку незавершене виробництво буде оцінюватися зробленими витратами на замовлення по незавершених замовленнях (тобто дані беруться з незакритих карток обліку витрат на замовлення). По закінченні виконання замовлення розраховується фактична собівартість товарного випуску даного замовлення.

З метою запобігання різночитань в управлінському й фінансовому обліку замовлення (особливо великі і довгострокові) діляться на етапи виконання робіт, які пов'язані з датою фінансової звітності.