Міжнародна торгівля ліцензіями

Ліцензійні угоди залежно від предмета угоди підрозділяються на патентні і безпатентні.

Предметом патентних ліцензійних угод між підрозділами транснаціональної корпорації, а також між ТНК і незалежними фірмами є запатентовані винаходи, промислові зразки і товарні знаки. Патенти, а також зареєстровані промислові зразки та товарні знаки ще називають промисловою власністю.

Патентна ліцензійна угода – це угода, згідно з якою суб’єкт промислової власності надає за певну винагороду свої права на її використання іншому суб’єкту.

Запатентовані винаходи представляють охорону прав винахідника за допомогою патенту – документа, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом.

Промисловий зразок – це нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Воно визначає монополію на форму виробу і закріплюється, як і винаходи, державним свідоцтвом – патентом.

Товарний знак – це зареєстроване в компетентних державних органах позначення, що відрізняє товари одних виробників від аналогічних товарів інших виробників.

Безпатентні ліцензійні угоди охоплюють процес передачі ноу-хау та деяких не патентних науково-технічних досягнень.

Ноу-хау – це технічний досвід та секрети виробництва, містить інформацію економічного, технологічного, фінансового характеру, використання якої забезпечує певні переваги. Найчастіше ноу-хау охоплює: предмети – зразки виробів, незапатентовані промислові зразки, машини, прилади тощо; технічну документацію – розрахунки, креслення, незапатентовані винаходи; інструкції – пояснення, що стосуються технології виробництва, практичні поради, виробничі навички і т. ін.

Компанія, що за ліцензійною угодою передає технологію іншій фірмі називається ліцензіар. Фірма-отримувач технології називається ліцензіат.

Якщо технологія рухається в межах транснаціональної виробничої мережі, розмір платежів легко узгоджується батьківською фірмою з філіалами, або між останніми.

При трансфері технології незалежним фірмам виникає досить складна проблема визначення ціни ліцензії. Ліцензіар намагається отримати якомога більшу ціну, а ліцензіат, навпаки, прагне знизити витрати на отримання технологічних знань.

Розрахункова (орієнтовна) ціна на ліцензію формується з урахуванням таких факторів:

Ø витрати на створення технології;

Ø транзакційні витрати на передачу технології;

Ø аналогові ціни у фірм-конкурентів;

Ø можливі витрати в ліцензіата на самостійну розробку технології;

Ø можливий прибуток ліцензіата від використання технології;

Ø втрачена вигода в ліцензіара у зв’язку з відмовою самостійно використовувати технологічні рішення.

На практиці, базуючись на зазначених факторах, ціна ліцензії становить компроміс між прагненням продавця і покупця.

Тема 5: «Юридичний порядок оформлення передачі технологій. Правове регулювання передачі технологій»

1. Міжнародна система регулювання передачі об’єктів інтелектуальної власності.

2. Види угод, що застосовуються в практиці передачі технологій.

3. Особливості угоди про продаж «ноу-хау».