Основні канали розповсюдження технологій

Для характеристики руху технологій в економічній літературі вживається термін «передача». Стосовно до внутріфірмових операцій використання його іноді може бути правомірним, хоч і тут, як правило, отримання науково-технічних знань філією оформляється у вигляді контрактів на їх продаж із зазначенням фіксованих розмірів платежів. Коли суб’єктом відносин щодо придбання технології є незалежні компанії (наприклад, національні підприємства країн з перехідною економікою) або навіть спільні фірми, під передачею технології слід розуміти її продаж.

Звичайно підприємства (ТНК) упроваджують найновіші технічні досягнення спочатку на підприємствах в країні базування. Потім, у міру насичення місцевого ринку, інновації поширюються на філії в інших промислово розвинутих країнах. Одержувачами науково-технічних знань дедалі частіше стають і країни, що розвиваються, хоч об’єктом передачі тут сьогодні є здебільшого «зріла» тобто вже апробована, технологія виробництва стандартизованих виробів.

Серед основних каналів надходження науково-технічних знань і технології в країни, що приймають, можна виділити такі:

Ø імпорт капітальних товарів (машин, обладнання і т.д.);

Ø прямі інвестиції (філії, відділення та інші підконтрольні підприємства);

Ø асоціація підприємства у формі спільних підприємств;

Ø контрактні (неакціонерні) форми операцій, включаючи купівлю патентів і ліцензій, угоди про науково-технічну допомогу (співробітництво), підрядні контракти («під ключ», «продукт у руки», «ринок у руки» і т. д.);

Ø науково-технічні публікації (періодика, спеціальні дослідження);

Ø стратегічні альянси, до яких поступово підключаються в останні роки і фірми нових індустріальних країн (НІК).