Результати комерціалізації технологій і об’єктів патентного права в Україні

Слово комерціалізація походить від латинського kommecium (комерція) і означає перетворення чого-небудь у джерело прибутку, в предмет купівлі-продажу.

Комерціалізація інтелектуальної власності (ІВ) означає перетворення у джерело прибутку об’єктів авторського і патентного права, тобто – діяльність, пов’язана з реалізацією інтелектуальної власності як товару.

Зазвичай, комерціалізація об’єктів ІВ потребує додаткового їх оприлюднення, зокрема - встановлення договірних відносин з покупцями і/або з посередниками. У зв'язку з цим виникають додаткові ризики того, що ініціювавши інтерес до певних об'єктів ІВ у певним чином зацікавлених осіб може виникнути бажання скористатися інтелектуальним розробками помимо волі іх власника. Для убезпечення інтелектуальної власності від можливих на неї посягань, необхідна її державна охорона.

Відповідна державна ґарантія такої охорони забезпечується патентами і свідоцтва, які в Україні видає Департамент інтелектуальної власності, а в інших країнах – подібні державні відомства.

У Патентбюро питаннями комерціалізації ІВ займається його структурний підрозділ - Укрліцензінторг.

Пасивна комерціалізація ІВ – обнародування (оприлюднення) пропозицій щодо дозволів на використання прав на ІВ або продажу таких прав повністю, шляхом публікації в Базі даних об'єктів авторського і патентного права.

Активна комерціалізація ІВ – звернення власника прав на ІВ (або його уповноваженого представника) із пропозиціями щодо купівлі прав на об’єкти ІВ до конкретних потенційних користувачів і/або покупців.

Економічне зростання та створення нових робочих місць за рахунок росту високотехнологічного малого та середнього бізнесу всерйоз почалось у середині 90-х, із початком кількох великих програм, частково фінансованих Європейським Союзом, США та іншими приватними і громадськими донорами, зокрема Фондом Сороса. Одною з більших програм була програма розвитку бізнес-інкубаторів (BID), фінансована USAID. У Києві, Харкові та Славутичі були створені три технологічні бізнес-інкубатори. Хоча робота коцентрувалась переважно на навчанні, розвитку бізнесу та наданні гарантій під позики, можна було бачити великий потенціал та фактичні результати. Однак перепони були великі через важке середовище для заснування та управління бізнесом, особливо у виробничому секторі, де інвестиції дають віддачу іноді через роки. Візити податкової міліції, мафії, чи навіть місцевої влади, що вимагала хабарів, часто руйнували бізнес раніше, ніж йому вдавалось стати на ноги.

В Україні уже створено структуру, призначення якої — сприяти стимулюванню і задоволенню попиту на ОІВ. Нею стала створена у 2002 році Інтернет-біржа промислової власності (ІБПВ). Її діяльність спрямована на використання сучасних інформаційних технологій для просування науково-технічних досягнень України на світовий та вітчизняний інноваційні ринки. На сторінках ІПБВ (www.ip-centr.kiev.ua) винахідник і патентовласник мають унікальну можливість висвітлити для потенційного покупця економічні, екологічні, соціальні та інші переваги, які надає використання даного винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Біржа надає також можливість розмістити інформацію підприємців про потрібні їм технології. Це має спрямувати винахідницьку думку у продуктивному напрямі, а власнику патентів, ноу-хау та перспективних ідей — допомогти знайти потенційних суб’єктів комерціалізації конкретного об’єкта інтелектуальної власності. Оскільки сайт забезпечений засобами зворотного зв’язку з відвідувачами, він забезпечує можливість швидкої реакції на потреби користувачів. Аналогічних структур поки що в Україні недостатньо. Держдепартамент інтелектуальної власності планує за своєю участю створити відповідні структури на базі представництв у регіонах України.

Питання передачі і комерціалізації технологій та об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ) уже не перший рік стоїть перед нашим суспільством. Актуальність цього питання пов’язана з тим, що ОПІВ є основою інноваційного розвитку провідних країн світу, а в Україні, за даними Держкомстату, в останні роки продовжується падіння показників інноваційної діяльності. Так, у 2009 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 12,8 % обстежених промислових підприємств, тоді як у 2008 р. – 13,0 %, у 2000 р. – питома вага інноваційно активних підприємств складала 18,0 %. Частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції у 2009 р. склала 4,8 відсотка проти 5,9 відсотка в 2008 р. Однією з причин такого стану є відсутність дієвих законодавчих актів та економічних стимулів для суб’єктів інноваційної діяльності в реалізації інноваційних проектів, технологій та об’єктів права інтелектуальної власності.

З урахуванням того, що 2011 рік оголошено в Україні роком інноваційно-інвестиційного розвитку, державі потрібно багато зробити в різних галузях, зокрема і у вирішенні питання передачі і комерціалізації інноваційної продукції.

Для покращення ситуації з передачею та комерціалізацією технологій, що створені за державні кошти, за прикладом США, Великобританії, Росії та інших провідних країн світу, потрібна підтримка державою університетів, наукових установ і винахідників, що створюють нові технічні рішення і отримують охоронні документи на ОПІВ. Така підтримка може полягати в наступному:

1. Законодавчо визнати право ВНЗ і наукових установ на об’єкти права інтелектуальної власності. Для прикладу, прийнятий у США ще в 1980 р. Акта Бай-Доула, дозволив залишати ОПІВ, що створені за рахунок коштів уряду країни або штатів, у власності університетів і спричинив стрімке зростання процесу трансферу технологій і росту малих підприємств.

У Росії в 2009 р. прийнято Закон Російської Федерації «О внесении изменений в отдельные законодательные акты РФ по вопросам создания бюджетными научными и образовательными учреждениями хозяйственных обществ в целях практического применения результатов интеллектуальной деятельности» (набув чинності 02.08.2009 р.), який дозволив університетам і науковим установам розпоряджатися своєю інтелектуальною власністю та створювати малі інноваційні підприємства. Тому і в Україні настав час надати державним університетам та інститутам НАН України право розпоряджатися своєю інтелектуальною власністю і вносити до статутних фондів господарських товариств вартість об’єктів інтелектуальної власності, створених за державні кошти.

На законодавчому рівні потрібно також визначити питання закріплення і використання ВНЗ технологій та ОПІВ, що захищені в кандидатських і докторських дисертаціях після закінчення аспірантури і докторантури (як це зроблено в Росії).

2. У процесі впровадження ОПІВ при виконанні господарських тем, що передбачають закупівлю обладнання або комплектуючих, науковці ВНЗ мають проблеми з проходженням тендерних процедур, які пов’язані з термінами (тривалістю) їх проведення, вартістю обладнання і вибором організацій-виробників необхідної технічної продукції.

3. З метою забезпечення необхідних умов для створення науковцями ВНЗ інноваційної продукції пропонується на державному рівні вирішити питання щодо зняття обмежень на обсяги витрат коштів, які зароблені університетами під час виконання госпдоговірної тематики та надання послуг (нині вони перераховуються до так званого спецфонду).

4. Законодавчо визначити пільгові умови для виконання інноваційних проектів, зокрема для покращення діяльності інноваційних структур, що створені на базі університетів та займаються впровадженням інноваційних технологій, пропонується внести ряд пропозицій до проекту Податкового кодексу України:

ü звільнити від оподаткування прибуток суб’єктів господарської діяльності, одержаний упродовж визначеного спеціальним законодавством України строку реалізації інноваційних проектів, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку. Суми коштів, вивільнених у зв’язку із використанням податкової пільги, спрямовуються платником податку на здійснення науково-технічної та інноваційної діяльності;

ü передбачити зняття податку на додану вартість при закупівлі нового устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні та будуть використовуватися для реалізації інноваційних проектів, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку;

ü для стимулювання власників підприємств займатися інноваційною діяльністю передбачити у Податковому кодексі України положення про те, що кошти з прибутку підприємства, які направляються на впровадження інновацій, не оподатковуються.

5. Вкрай необхідно створити в Україні реальну систему венчурного фінансування. Галузь венчурного інвестування розвинена за кордоном і зрозуміла для інвестора, який хоче увійти до економіки нашої держави. Для покращення ситуації з венчурним бізнесом в Україні на державному рівні потрібно вирішити наступні питання:

• надання дозволу для пенсійних фондів і страхових компаній на інвестування у венчурні фонди;
• розробки та введення в дію закону про малі венчурні підприємства і фонди, який би регулював їх функціонування та ринок венчурного капіталу;
• створення інфраструктури венчурного фінансування, до елементів якої можна зарахувати фондові біржі, інжинірингові фірми, бізнес-інкубатори, технопарки, наукові парки;
• пільгового оподаткування і кредитування інноваційної діяльності;
• стимулювання притоку приватних інвестицій у високотехнологічні венчурні фонди, бізнес-інкубатори шляхом доінвестування їх державою та передачі їм в управління відповідних об’єктів державної власності;
• розвитку кадрового та наукового потенціалу шляхом створення науково-освітньо-виробничих комплексів.

6. На сьогоднішній день прийнято Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, але він фактично не працює. Відсутні дієві механізми його впровадження. Необхідно ухвалити низку підзаконних актів.

7. Існує також проблема з постановки на бухгалтерський облік патентів та інших охоронних документів, створених за бюджетні кошти. Потрібно законодавчо визначити цей механізм і механізм здійснення контролю за його виконанням.

8. Адекватними заходами на рівні держави має бути стимульована підготовка фахівців з питань інноваційного менеджменту, здатних вирішувати практичні завдання з комерціалізації наукових розробок і технологій в сучасних ринкових умовах.

Держава може одержати віддачу від коштів, вкладених у фінансування наукової діяльності тільки тоді, коли ці результати втіляться в нові технології (способи), нову продукцію (пристрої, прилади, апарати, речі), які можуть бути реалізовані на ринку.

Сьогодні в Україні функціонує інноваційна система (ІС) перехідного типу, у якій сполучаються елементи старої, адміністративно-командної ІС і нової, характерної для ринкових економік.

До ринкової ІС можна віднести науково-технічні організації приватного сектора промисловості й сфери послуг («внутрішньофірмова наука»); малі інноваційні підприємства; недержавні некомерційні наукові, аналітичні, консалтингові та інші центри. У розвинених країнах близько 90 % ВВП визначається інноваційними процесами, за останні 20 років обсяги продажів наукомісткого сектора в цих країнах зростали в 1,7 рази швидше, ніж обробна промисловість. У країнах Заходу не рідкість, коли на НДДКР витрачається 20 % обороту підприємства.

Пошуки організаційно-правових, фінансових й інших необхідних умов для одержання конкретної економічної віддачі від наукової й винахідницької діяльності здійснюються сьогодні в нашій країні з урахуванням досвіду ряду розвинених країн.

Так, із метою поліпшення організації використання результатів наукових праць і розробок в Україні прийнятий ряд законів, що регулюють інноваційну діяльність, у тому числі закон України «Про інноваційну діяльність». Тут доцільно вказати, що відповідно до цього Закону метою інноваційної діяльності є перетворення досягнень науково-технічного прогресу на виробництво й соціальну сферу, які включають: випуск і реалізацію принципово нових видів техніки й технологій, реалізацію довгострокових науково-технічних програм із більшими термінами окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень, спрямованих на істотні зміни продуктивних сил; розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, а також спрямованих на поліпшення соціального й екологічного середовища технологій.

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» є підставою для державного регулювання й управління науковою та науково-технічною діяльністю. Він визначає порядок бюджетного фінансування наукових досліджень, є механізмом державного регулювання й управління науково-технічною діяльністю в країні. Відповідно до статті 37 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» уряд здійснює координацію наукових досліджень при формуванні й виконанні державних замовлень. Уведення конкурсного відбору проектів наукових досліджень, виконуваних за рахунок держбюджету, дозволяє підвищити їхню ефективність та практичну значущість.

У 1999 р. на пропозицію вчених ряду академічних інститутів України Верховна рада прийняла закон про діяльність в Україні технопарків.

Технопарки не є винаходом України. Вони почали виникати у світі в 70-і роки ХХ століття. Їхнім завданням стало доведення наукової розробки до промислового впровадження й навіть продаж продукту на ринку. Якість нового продукту має відповідати вимогам ДСТУ ІSO 9001-2001. Зараз у світі функціонує понад 600 технопарків, у тому числі 140 у США, 260 у Європі, 130 у Китаї, 60 у Росії.

За своєю структурою технологічний парк – це форма територіальної інтеграції науки, освіти й виробництва у вигляді об’єднання наукових організацій, проектно-конструкторських бюро, виробничих підприємств, що створюються з метою прискорення розробки й застосування досягнень науки. У них сконцентровані висококваліфіковані кадри. Самі парки обладнані виробничою, експериментальною й інформаційною базою. У розвинених країнах їхнє фінансування частково здійснює держава. Вони користуються пільгами з оподаткування, здійснення митних операцій тощо.

В Україні перші технопарки були створені в 2000 р. На 2004 р. їх уже було вісім. Вони мали ряд пільг, але не мали державного фінансування. Протягом 5 років, з 2000 по 2004, технопарки в Україні випустили інноваційної наукомісткої продукції на суму 3,4 млрд. грн., що становить 11 % усієї інноваційної продукції України. Також вони стали реалізаторами десятків унікальних проектів, на фінансування яких у держави не було коштів. Наприклад, у технопарку «Інститут монокристалів» (м. Харків) розроблені й впроваджені у виробництво сучасні технології, відповідні міжнародним стандартам, виготовлення ліків і новітніх матеріалів для медичного приладобудування.

У 2004 р. у нашій країні був уведений мораторій на створення нових технопарків, а також скасовані державні пільги, й діяльність технопарків практично припинилася. Цим рішенням фактично ліквідований найбільш швидкий й ефективний шлях розробки й впровадження досягнень науки у виробництво.

Варто визнати, що сьогодні в Україні ні держава, ні підприємства й організації, що є власниками патентів і результатів НДР й ДКР, фінансованих із держбюджету, також не мають достатніх коштів на введення в господарський обіг новостворених об’єктів інтелектуальної власності. Ці результати залишаються не затребуваними й не сприяють росту економіки, поліпшенню життя населення, збереженню й зміцненню його здоров’я.

Аналізуючи показники інноваційної діяльності й комерціалізації технологій України порівняно з розвиненими країнами світу, можна зробити висновок, що вони є низькими, а також існує великий розрив між одержанням результатів НДДКР і їхньою комерціалізацією. Згідно з офіційними даними в Україні менше 5% результатів НДДКР використовуються в промисловому виробництві, тоді як у США й Великобританії – 70 %. Одним із закономірних наслідків такого становища стало стрімке старіння основних виробничих фондів підприємств.

Незважаючи на недоліки фінансування й інші фактори, що стримують розвиток науки, останнім часом спостерігається ріст творчої активності дослідників. Ученими-винахідниками створено ряд нових технічних рішень. За період з 1992 до 2005 року Укрпатент видав 150 253 охоронних документів на об’єкти промислової власності, серед них 77 345 патентів на винаходи й 8 991 патентів на корисні моделі, у тому числі на винаходи в галузі медицини.

Можна виділити основні труднощі, які гальмують процеси формування й реалізації науково-технічного продукту у виробництво:

- не розроблені чіткі механізми із залучення й використання результатів науково-технічної діяльності в господарський обіг;

- відсутні критерії оцінки ринкової вартості науково-технічної продукції;

- кадрова проблема (процес комерціалізації вимагає комплексного підходу, зусиль і знань цілого колективу фахівців).

Закордонні фахівці звертають увагу, крім недостачі кваліфікованих менеджерів, у першу чергу, на такі перешкоди:

- корупція і, як наслідок, непрозорість українських компаній;

- митний режим, що перешкоджає як увезенню, так і вивезенню високотехнологічних товарів;

- відсутність технічної інфраструктури у двох значеннях слова: у вузькому (технологічної) і широкому (незадовільний стан доріг, аеропортів, комунікацій, візового режиму);

- відсутність технологічної пропрацьованості багатьох складових впровадження інноваційного продукту (ІП) на ринок, відсутність кваліфікованих кадрів із впровадження ІП тощо.