 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Тема 1: Україна у процесах комерціалізації трансферу технологій
|
|
| Исходные выражения | Конъюнктивная нормальная форма | Отрицание цели |
| С=~q&~r | ~q&~r | q V r |
| H1=~p®~r | p V ~r | |
| H2=(r®q)&~p | (~r Vq) & ~p | |
| H3=~q | ~q | |
Выписываются дизъюнкты с новой строки
1. q V r
2. p V ~r
3. ~r Vq
4. ~p
5. ~q
Формирование резольвент
6. R(1,5) =r
7. R(4,6)=p
8. R(4,7)=# (пустой дизъюнкт)
Вывод: данная цель является логическим следствием посылок Н1, Н2, Н3.
Литература
1. Грэй П. Логика. Алгебра и базы данных/ Пер. с англ. Под ред. Г.В. Орловского. М: Машиностроение, 1989.-368с.
2. Логический подход к искусственному интеллекту: От классической логики к логическому программированию: Пер. с франц. /Тейз А., Грибомон П.и др. М.: Мир, 1990.-432с.
Модуль. Основи управління трансфером технологій
Тема 1: Україна у процесах комерціалізації трансферу технологій
- Основні поняття, що використовуються при вивченні дисципліни.
- Характеристика змісту "трансферу технологій" та "комерціалізації технологій".
- Суб’єкти трансферу технологій та їх взаємодія.
- Сучасний стан трансферу технологій в Україні.
- Результати комерціалізації технологій і об’єктів патентного права в Україні.
1. Основні поняття, що використовуються при вивченні дисципліни
1. Технологія – результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації, зберігання продукції, надання послуг.
2. Складові технології – частина технології, де відображено окремі елементи технології у вигляді наукових та науково-прикладних результатів, об’єктів права інтелектуальної власності, ноу-хау.
3. Об’єкт технології – наукові та науково-технічні результати, об’єкти права інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, твори наукового та технічного характеру, комп’ютерні програми, комерційні таємниці, ноу-хау або їх сукупність), в яких відображено перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції.
4. Технології подвійного призначення – технології, які крім цивільного призначення можуть бути використані для розроблення виробництва або використання озброєння військової чи спеціальної техніки.
5. Високі технології – технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції.
6. Трансфер технологій – передача технології, що оформляється шляхом укладання двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов’язки щодо технології та/або її складових.
7. Ринок технологій – система взаємовідносин споживачів технологій та їх складових і/або конкуруючих між собою постачальників складових, спрямованих на задоволення суспільних і державних потреб у відповідних технологіях, їх об’єктах та продукції, виготовленої з їх застосуванням.
8. Документація – зафіксована на матеріальному носії інформація про технології та їх складові (нормативна, науково-технічна, конструкторська, різні звіти державних випробувань складових технологій), наявність якої забезпечує їх використання.
9. Ліцензія – дозвіл на використання технологій або їх об’єктів, наданий у договорі про трансфер технологій особою (особами), які (яким) належать майнові права на зазначені технології та/або їх об’єкти.
10. Нематеріальний актив – об’єкти інтелектуальної у т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому законодавством, об’єктом права власності.
11. Ноу-хау – інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка:
- не є загальновідомою чи легко доступною на день укладення договору про трансфер технологій;
- є істотною, важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг;
- є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям не загальновідомості та істотності.
12. Патентна чистота – властивість технологій та/або їх складових бути вільно використаними в певній державі без загрози порушення чинних на її території охоронних документів (патентів) на об’єкти права інтелектуальної власності, які належать третім особам, визначена згідно з чинними охоронними документами (патентами) на ці об’єкти та нормативно-правовими актами держави (держав), де планується використання зазначених технологій та їх складових, а також відповідно до конкретного періоду часу, обумовленого строками дії охоронних документів (патентів) на складові технології на території такої держави (держав).
13. Патентно-кон’юнктурні дослідження – системний науковий аналіз властивостей технологій та їх складових та продукції, патентної та ліцензійної ситуації, що склалася щодо них, характеру виробництва продукції.
14. Цільова субсидія на трансфер технологій – субсидія або фінансове сприяння, що надається державою для реалізації трансферу технологій. Величина субсидії і її розподіл за термінами надання вноситься до фінансового плану здійснення трансферу технологій і затверджується комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів КМУ. Величина субсидій не може бути меншою за сума оподаткування, що нараховується при реалізації трансферу технологій.
15. Авторська винагорода – плата винахіднику (автору) за використання об’єкта права інтелектуальної власності, розмір якої визначається договором.
16. Роялті – ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності.
17. База роялті – показник господарської діяльності, який використовується для визначення величини роялті.
18. Ставка роялті – частка бази роялті у відсотковому виразі, яка використовується для визначення величини роялті.
19. Залишковий строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності (ОПІВ) – період, починаючи з дати оцінки до закінчення строку корисного використання ОПІВ.
20. Контрафактна продукція – продукція або примірник, які випускаються, відтворюються, публікуються, розповсюджуються, реалізуються тощо з порушенням майнових прав.
21. Ліцензійна продукція – виготовлена з використанням ОПІВ, майнові права на який надані згідно з ліцензійними договором чи ліцензією на використання ОПІВ.
22. Ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання ОПІВ, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать: Паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.
23. Паушальний платіж – одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням ОПІВ.
Оцінюються майнові права на такі ОПІВ:
· Літературні та художні твори;
· Комп’ютерні програми;
· Бази даних;
· Фонограми, відеограми, передачі (програми), організації мовлення;
· Винаходи, корисні моделі;
· Промислові зразки;
· Компонування інтегральних мікросхем;
· Раціоналізаторські пропозиції;
· Сорти рослин, породи тварин;
· Комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
· Комерційні таємниці;
· Інші об’єкти, що згідно із законодавством належать до ОПІВ.
24. Порівняльний підхід – застосовується у разі наявності достатнього обсягу достовірної інформації про ціни на ринку подібних об’єктів та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об’єкти.
2. Характеристика змісту " трансферу технологій " та " комерціалізації технологій "
Поняття " трансфер технологій " з'явилося в українськомовній літературі недавно і прямо пов'язане з переорієнтацією на ринкові відносини в більшості сфер людської діяльності. Часто його вживають у зв'язуванні з іншим поняттям - "комерціалізація технологій", хоча значеннєвий зміст цих понять неоднаковий.
Англомовне слово "трансфер" успішно замістило насильницький термін "впровадження", яким адміністративно-командна система нагородили шляхетний процес натхнення, пожвавлення, перетворення в життя інноваційної пропозиції. Однак це не просте заміщення, а істотне перетворення змісту процесу.
Замість насильницького "впровадження" "трансфер" припускає не тільки передачу інформації про нововведення, але і її освоєння при активній позитивній участі і джерела цієї інформації (наприклад, автора винаходу), і реципієнта (приймача), і реалізатора інформації про нову технологію, і кінцевого користувача продукту виробленого за допомогою цієї технології. Тому, до речі, основний акцент при трансфері технологій робиться не стільки на технології, скільки на суб'єктах - учасниках цього процесу.
Поняття "комерціалізація технології" припускає обов'язкове комерційне використання інформації про технологію, тобто використання з обов'язковим витягом вигоди. Найчастіше ця вигода виміряється в конкретних грошових одиницях безпосередньо, набагато рідше - у тих же одиницях, але опосередковано, через, наприклад, збільшення ефективності іншої технології. Але гроші в цих розрахунках присутні завжди і є визначальним критерієм успішності процесу. У той же час питання про суб'єкта, який здійснює безпосереднє використання технології, при комерціалізації не є першорядним, і зокрема, комерціалізацією нерідко намагається зайнятися сам автор, першоджерело нової технології (фізична чи особа організація).
Таким чином, у першому наближенні розходження між трансфером і комерціалізацією можна укласти в два пункти:
ü комерціалізація технології припускає обов'язкове одержання прибутку і не обов'язково пов'язана з підключенням третіх осіб (крім джерела технології і кінцевого користувача);
ü трансфер технології припускає обов'язкову передачу технології реципієнту, що і здійснює її промислове освоєння, але це не обов'язково пов'язано з отриманням прибутку як джерелом технології, так і її реципієнтом (зокрема, це відноситься до екологічних технологій).
Останнє твердження для аборигена ринкової економіки може виявитися незвичним, оскільки в більшості публікацій на цю тему "за замовчуванням" при трансфері технології передбачається саме витяг прибутку джерелом технології. Утім, поняття прибутку іноді містить у собі і такі нематеріальні поняття як "добре ім'я", що багато чого коштує.
Історично в Україні трансфер технології з'явився і зацікавив ділову громадськість тільки після того, як країна повернулася обличчям до ринкової економіки. Але дотепер атавізм соціалістичного витратного механізму господарювання накладає специфічний відтінок на відношення до цього процесу. В епоху авторських посвідчень винахід належав державі, що декларувало законодавчо своє право і свій обов'язок довести винахід до впровадження, до освоєння народним господарством. Механізм же цього впровадження був настільки беззмістовний з економічної точки зору, що тільки при вкрай рідкому збігу обставин нововведення доводилось до такого стану, коли можна було вважати отримання економічного ефекту від його освоєння.
Якщо ж врахувати, що рівень доходів середньостатистичного інженера був на порядки величини меншим навіть дуже скромного економічного ефекту від гідного винаходу, то можна зрозуміти стійку совкову думку про рвацьку сутність "цих винахідників". Це сформувало стійке негативне відношення всіх інстанцій, що супроводжують освоєнню винаходу, що в кінцевому рахунку приводило в масовому масштабі до ситуації, коли винахідник змушений був не тільки поодинці, але ще й у сильно опірному середовищі просувати своє дітище, саме "впроваджувати" його в умовах, коли ціпки в колеса вставлялися з усіх боків.
От тому говорити про трансфер технологій (у щирому змісті цього словосполучення) у соціалістичному суспільстві було безглузде. Утім, називати таке "впровадження" комерціалізацією теж навряд чи правильно, по-перше, тому, що метод розрахунку економічного ефекту (чи комерційної ефективності, мовою ринкових відносин) був занадто неприродний (за тодішнім законодавством економічний ефект від упровадження розраховувався так: якщо за старою технологією (технології – аналогу) витрати складали N1 карбованців на одиницю продукції, а за новою – N2 карбованців, те річний економічний ефект дорівнював M(N2-N1) карбованців, де М – річний обсяг випуску продукції. Але якщо Ви упровадили свій винахід до того, як стара технологія була запущена у виробництво, чи якщо цієї старої технології взагалі не було, тобто Ви зробили піонерний винахід, те економічний ефект (і винагорода винахідника) дорівнювала...НУЛЮ), а по-друге, тому, що "комерція" у соціалістичному розумінні була поняттям знехтуваним.
Зараз ситуація в цьому змісті змінилася, але до західного розуміння ролі і змісту трансферу і комерціалізації технологій нам ще досить далеко. Західний бізнесмен прекрасно розуміє, що одним-єдиним удалим винаходом, доведеним до масового виробництва, він може забезпечити безбідне майбутнє собі і своїм нащадкам, тому він активно шукає такий винахід і вкладає гроші у винахід і у винахідника (зрозуміло, за відповідну частку в майбутньому підприємстві). Однак він розуміє і те, що це вкладання засобів – довгострокове, це не човниковий торговий бізнес із тривалістю "виробничого циклу" у тижні, а багатоетапний і ретельно планований процес, що сполучить і наукове дослідження технології, і її маштабування й оптимізацію, і маркетинг, і турботи про збутову мережу, і багато чого іншого.
Менталітет же вітчизняних бізнесменів у більшості випадків далекий від такого скрупульозного підходу і пошуку революційних технологій чи продуктів, та й з фінальною частиною проблеми (маркетинг і збут) у нас поки відносини аж ніяк не блискучі. Тому ми маємо досить сумну картину: по широких українських наукових і технологічних полях нишпорять акули розвитого капіталізму і скуповують на корені самі економічно перспективні інноваційні розробки. Причому вони б і раді організувати виробництво за цими розробками тут же (хоча б через дешевшу робочу силу), але, з одного боку, легіони чиновництва, вихованого у відомому дусі, ставлять стільки перешкод, що ніякого терпіння все це зрозуміти і пережити не вистачає, а з іншого боку, наявна виробнича база і її власники настільки стурбовані перманентними форсмажорами, що знайти з ними загальну мову процвітаючому західному бізнесмену непросто. Тому оптимальним місцем освоєння перспективних нововведень і зараз як і раніше представляється аж ніяк не Україна (Росія), у зв'язку з чим нам у цьому курсі прийдеться ґрунтовно заглибитися особливо у міжнародний трансфер технологій.
Ще одна особливість слововживання в цьому курсі складається в трохи незвичайному вживанні слова "технологія". У дійсності "видимим" предметом трансферу може бути і конкретний об'єкт предметного типу (наприклад, мікропроцесор нового типу), що сам по собі технологією не є. Однак і в цьому випадку з інноваційним предметом обов'язково зв'язане те чи інше уміння, мистецтво, та чи інша технологія (або технологія виробництва, або технологія чи застосування здійснення), тому словосполучення "трансфер технології" завжди несе цілком визначений реальний зміст. Цей зміст стає ще більш зрозумілим, якщо врахувати, що найбільш надійним способом захисту будь-якого об'єкта і будь-якої технології як інтелектуальної власності є не патент, а так називане "нерозкрите ноу-хау" (адже чому наші відомства, що займаються експортом технологій, так наполегливо з'ясовують, чи є в пропонованій на експорт технології це саме "нерозкрите ноу-хау"? Так саме тому, що обійти практично будь-який патент для сучасних майстрів цієї справи не складає ніякої складності, якщо патентний документ містить інформацію, достатню для запуску технології. А доводити порушення патентних прав - це така дорога і сумнівна (у змісті успішності) операція, що не тільки нам, але і більш багатим країнам представляється вкрай небажано. Так що в даному контексті зміст поняття "технологія" ближче усього не до усталеного виробничому змісту, а до його прямого перекладу (tehne-мистецтво, ремесло, наука + logos - поняття, навчання).
А отже, основний акцент при вивченні даного курсу робиться на трансфері технологій, що базується на тій чи іншій інноваційній ідеї, тобто чи на продукті (процесі), ще ніде і ніким не освоєних у промисловому масштабі. Це пов'язано насамперед з тим, що розвинуті країни вже десятиліття розвиваються за інноваційним типом, коли успіх у глобальному масштабі забезпечений лише тим, хто сповідає стратегію технологічного випередження конкурентів. На жаль, технологічне відставання України (Росії) від розвитих країн у багатьох галузях (особливо не військового призначення) настільки велике, що перш ніж обганяти, прийдеться (подібно післявоєнній Японії) спочатку прийняти й освоїти те, що вже напрацьовано світовим співтовариством, і придбання готових виробництв (сьогоднішнього, а не вчорашнього чи позавчорашнього дня) бажане і необхідне. А інтелектуальний потенціал українських умільців, усе життя змушених винаходити, не маючи під руками практично нічого крім власної кмітливості, в усьому світі визнаний непорівнянним, і не випадково саме "радянські мізки" зараз є єдиним конкурентноздатним товаром, попит на який не вгасає незважаючи на будь-які кризи.
Щоб зберегти і використовувати цей величезний інтелектуальний потенціал, необхідно вирішити дві найважливіші задачі: змінити відношення до інтелектуальної власності і забезпечити масоване практичне використання цієї власності на благо країни, суспільства в цілому і генераторів цієї інтелектуальної власності, зокрема. І тоді вихід на передній край науки, технології і якості життя стане реальністю найближчих років і можна буде забути ганебне випрохування кредитів МВФ. Саме тому варто зосередитися насамперед на трансфері інноваційних технологій, тобто працювати на передньому краї фронту розвитку суспільства.
Поняття "інноваційна технологія" також вимагає деякого роз'яснення. Зокрема, дуже важливим є питання про територіальний масштаб інновації. З економічної точки зору не настільки важливо, чи є даний продукт абсолютно новим (тобто має світовий рівень новизни), адже купувати його будуть у даному регіоні чи в даній країні люди, для яких цей світовий рівень так само далекий, як планета Марс; важливо лише те, що продукт є новим (і потрібним) саме тут і саме для цієї групи потенційних покупців. А оскільки не завжди новизна продукту взагалі захищена будь-яким охоронним документом, те поняття "інновації" (і похідних від цього терміна слів) у даному курсі значно ширше, ніж у патентно-ліцензійній практиці.
Трансфер технології припускає участь у цьому процесі декількох функціонально різних суб'єктів, тому варто розібратися і з ними.
Першим нормативним документом в такій галузі як трансфер технологій є Указ Президента України Про раду з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій № 1295/99 від 08.10.1999, згідно якому було створено консультативно-дорадчий орган при Президенті України, основними завданнями якого були оцінка стану реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій, розроблення пропозицій щодо створення цивілізованого ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні та недопущення недобросовісної конкуренції в цій сфері.
Орган, створений за цим указом, ніяких регуляторних чи стимулюючих функцій не одержав і виконував більшою мірою консультативні та узагальнюючі функції.
Згідно Указу Президента України № 491/2000 вiд 22.03.2000 функції Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій перейшли до Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України. На неї були покладені завдання щодо здійснення оцінки стану реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій і розроблення пропозицій з цих питань.
Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президенті України була створена на основі Указу Президента України Про Раду з питань науки та науково-технічної політики №211/96 від 25.03.96 «з метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, удосконалення структури управління наукою та системи підготовки і атестації наукових кадрів».
В сфері державного регулювання трансферу технологій цей орган повинен був проводити експертизу проектів законів України з питань науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності та трансферу технологій; сприяти координації діяльності наукових і виробничих закладів; розробляти пропозиції щодо створення цивілізованого ринку інтелектуальної власності України.
Основним законодавчим актом України у галузі державного регулювання трансферу технологій став Закон України про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій № 143-V від 14.09.06 (далі Закон).
Так трансфер технологій за цим Законом визначається як «передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових».
«Головною метою державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій є забезпечення розвитку національного промислового і науково-технічного потенціалу, його ефективне використання для вирішення завдань соціально-економічного розвитку держави та забезпечення технологічності виробництва вітчизняної продукції з урахуванням світового досвіду, можливих соціально-економічних, технологічних і екологічних наслідків від застосування технологій та їх складових, сприяння розвитку виробництва, в якому використовуються новітні вітчизняні технології».
Згідно Розділу III Закону формами державного регулювання трансферу технологій в Україні є:
ü державна експертиза технологій, яка повинна визначити корисність для держави і суспільства впровадження нової технології шляхом перевірки технічного рівня та новизни обладнання, визначення вартості та ціни технології, її конкурентоспроможності та патентної чистоти, а також відповідності вимогам техногенної та екологічної безпеки;
ü державна реєстрація договорів про трансфер технологій, яка проводиться за результатами державної експертизи технологій і здійснюється уповноваженим органом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
ü патентно-кон'юнктурні дослідження у сфері трансферу технологій;
ü державна акредитація фізичних та юридичних осіб на право здійснення посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.
Законом обмежується укладання договорів на трансфер технологій у випадках здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології, встановлення зобов'язань щодо придбання в особи, яка передає технологію, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції, встановлення необґрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції, встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майнових прав на технології, заборони або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуванням технології.
3. Суб’єкти трансферу технологій та їх взаємодія
Суб’єктами трансферу технологій в Україні є:
- центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (уповноважений орган), а також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які беруть участь у закупівлі та/або використанні технологій;
- НАН України і галузеві академічні наукові установи науки, освіти, охорони здоров’я та інші установи, де створюються та/або використовуються технології яким належать майнові права на ці технології;
- науково-виробничі об’єднання, підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності, де створюються та/або використовуються технології;
- фізичні особи, які беруть участь у створенні, трансфері та впровадженні технологій, надають фінансові, інформаційні та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та їх складових на ринок;
- юридичні та фізичні особи, які є постачальниками складових технологій, що використовуються під час застосування технологій, які пропонуються до трансферу;
- юридичні та фізичні особи, що надають технічні послуги, пов’язані із застосуванням технологій;
- технологічні брокери.
Суб’єкти трансферу технологій взаємодіють шляхом:
- обміну досвідом та інформацією щодо науково-технологічних досягнень;
- проведення консультацій з основних питань науково-технічної і технологічної політики стосовно застосування технологій та їх складових;
- виробництва та кооперації поставок складових технологій в межах договорів про їх трансфер;
- укладання інших цивільно-правових договорів відповідно до законодавства.
Дата публикования: 2014-10-18; Прочитано: 934 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
