Методи прогнозування банкрутства підприємств

У фінансовому менеджменті розроблено велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників, у тому числі і – банкрутства. Найбільш розповсюдженими підходами до прогнозування банкрутства вважаються:

1) використання моделей прогнозування банкрутства;

2) застосування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв.

Використання моделей запропоновано в 1968 р. відомим західним економістом Едвардом Альтманом. Розроблена Альтманом модель побудована за допомогою методів мультиплікативного дискримінантного аналізу і дозволяє розділити господарюючих суб’єктів на потенційних банкрутів і небанкрутів.

Альтманом було обстежено 66 підприємств промисловості за період 1946-1965 р.р. Половина підприємств стали банкрутами за цей період, а половина – працювали успішно. Досліджувались 22 коефіцієнти, які могли бути корисними для прогнозування банкрутства, з них було відібрано п’ять найбільш вагомих. У загальному вигляді модель Альтмана має вигляд:

Z = 3,3 К₁ + 1,0 К₂ + 0,6 К₃ + 1,4 К₄ + 1,2 К₅,

де К₁ = ;

К₂ = ;

К₃ = ;

К₄ = ;

К₅ = .

Критичне значення Z становить 2,675. Це означає, що підприємства, які мають Z < 2,675 мають схильність до банкрутства в майбутні 2-3 роки, а підприємства з Z > 2.675 мають стійкий фінансовий стан (можливість банкрутства не більше 3%).

Недоліком цієї методики є те, що вона придатна для крупних компаній, які котирують свої акції на біржах і для яких можна одержати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу (показник К₃).

На базі моделі Альтмана розроблено двофакторну модель, яка більш придатна для українських підприємств:

питома вага пози-

Z = -0,3877 + (-1,0736) _* К_{ПОТОЧНОЇ ЛІКВІДНОСТІ *} 0,579 _* тивних коштів у пасивах

При Z > 0 ймовірність банкрутства велика;

Z < 0 ймовірність банкрутства мала.

Іншим підходом до прогнозування банкрутства є використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв. Як приклад можна навести рекомендації Комітету з узагальнення практики аудиту (Велика Британія), що містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Критерії поділяються на 2 групи.

До першої групи відносяться показники, що їх несприятливі поточні значення або динаміка свідчать про можливі фінансові труднощі або банкрутство. До них належать:

- істотні втрати в основній виробничій діяльності;

- перебільшення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

- понадмірне використання короткострокових позикових коштів як джерел фінансування довгострокових вкладень;

- стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

- хронічна нестача оборотних коштів;

- стійко зростаюча частка позикових коштів у загальній сумі джерел коштів;

- неірна реінвестиційна політика;

- перебільшення розмірів позикових коштів понад встановленими лімітами;

- постійне невиконання обов’язків перед інвесторами, кредиторами і акціонерами;

- висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

- наявність залежалих товарів і виробничих запасів;

- погіршення відносин с банківськими установами;

- використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

- застосування у виробничому процесі устаткування, термін експлуатації якого закінчився;

- потенційні втрати довгострокових контрактів;

- несприятливі зміни у портфелі замовлень.

До другої групи входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, разом з тим вони застерігають про можливе погіршення фінансового становища у майбутньому. До них належать:

- втрата ключових співробітників апарату управління;

- порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;

- недостатня диверсифікація діяльності підприємства;

- зайва ставка на можливу прибутковість і успішність нового проекту;

- участь підприємства у судових конфліктах з невизначеним виходом;

- втрата ключових контрагентів;

- недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;

- неефективні довгострокові угоди;

- політичний ризик, зв’язаний з підприємством.

Якщо майбутній фінансовий стан підприємства розглядається як критичний, треба вирішити питання про ліквідацію або реорганізацію підприємства. При цьому порівнюють економічну вартість підприємства з ліквідаційною вартістю.

Якщо ліквідаційна вартість підприємства більша за його економічну вартість, то корисніше ліквідувати підприємство. Якщо ж фірма має більшу вартість як діюче підприємство, ставиться питання про її реорганізацію. Майбутні доходи і витрати треба спрогнозувати. Економічна вартість являє собою справжню вартість чистих грошових потоків.

Основними етапами визначення економічної вартості підприємства є такі.

1. Прогнозуються обсяг і вартість продажу.

2. Аналізуються умови господарювання, щоб спрогнозувати чисті грошові потоки

Чистий грошовий Чистий Амортизаційні

потік = прибуток + відрахування

3. Визначається дисконтна ставка (ставка капіталізації, середньозважена вартість капіталу), яка буде застосована до прогнозних чистих грошових потоків

4. Визначається чиста справжня вартість (NPV) грошових потоків, яка і є економічною вартістю підприємства.

На цьому етапі зустрічаються три основні ситуації.

1. Коли чисті грошові потоки однакові по роках, для визначення економічної вартості (ЕВ) використовується формула:

ЕВ =

2. Коли чисті грошові потоки рівномірно збільшуються щороку, використовується формула:

ЕВ =

3. Коли динаміка чистих грошових потоків є нерівномірною, обчислюють NPV окремо по кожному року, а потім їх сумують. Однак, коли в перші роки спостерігається швидке зростання чистих грошових потоків (ЧГП), а потів воно набуває нормальну середню динаміку, можна використовувати формулу:

ЕВ = ,

де n – загальна кількість років аналізу;

t – кількість років швидкого зростання чистих грошових потоків.

Розглянемо приклад з американської судової практики розглядання справ про банкрутство

Приклад.

Ліквідаційна вартість підприємства становить 4,3 млрд.дол. Прогнозований середньорічний чистий грошовий потік – 540 млн.дол.. Середньозважена вартість капіталу становить 12%. Необхідно визначити економічну вартість підприємства і вирішити що є більш вигідним: ліквідація або реорганізація?

Рішення.

Економічна вартість підприємства становить

= 4,5 млрд.дол.,

тобто більше ліквідаційної вартості. Отже, має сенс реорганізувати підприємство, а не ліквідувати його.

При прогнозуванні банкрутства враховують здатність підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу. При цьому визначають, наскільки швидко і в якому обсязі підприємство здатне:

- забезпечити зростання чистого грошового потоку;

- зменшити загальну суму фінансових зобов’язань;

- реструктуризовати свої фінансові зобов’язання шляхом переводу їх з короткострокових форм у довгострокові;

- знизити рівень поточних витрат і коефіцієнт операційного левериджа;

- знизити рівень фінансових ризиків у своїй діяльності;

- позитивно змінити інші фінансові показники, незважаючи на негативний вплив окремих факторів.

Узагальнену оцінку здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства у короткостроковій перспективі оцінюють за допомогою коефіцієнту можливої нейтралізації загрози банкрутства, який обчислюють за формулою:

К_НЗБ = ,

де ЧГП – очікувана сума чистого грошового потоку;

ФЗ – середня сума фінансових зобов’язань.

ТЕМА 11, ВНУТРІШНЬОФШРМОВЕ ФІНАНСОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

11.1.Сутність і цілі внутрішньо фірмового фінансового прогнозування та планування.

11.2.Система прогнозування фінансової діяльності.

11.3.Поточне фінансове планування.

11.4.Система оперативного фінансового планування (бюджетування).

11.1.Сутність і цілі внутрішньо фірмового фінансового прогнозування та планування.

В умовах ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зростає значення перспективного, поточного і оперативного фінансового планування як елементів ефективного управління. Ефективне управління фінансами підприємств можливе при прогнозуванні і плануванні всіх грошових потоків, господарських процесів усіх суб’єктів господарювання.

Фінансове планування – це процес розробки системи фінансових планів і бюджетів по забезпеченню функціонування і розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в наступному періоді.

У ринковій економіці фінансове планування на відміну від адміністративно-командної економіки не носить директивного централізованого і галузевого характеру, а має чисто внутрішньофірмові ознаки.

Мета внутрішньофірмового фінансового планування – забезпечити фінансові можливості для успішної господарської діяльності, досягти прибутковості і конкурентоспроможності підприємства.

Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені у виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Значення фінансового планування і прогнозування полягає в тому, що воно:

- втілює стратегічні цілі в форму конкретних фінансово-економічних показників;

- забезпечує фінансовими ресурсами операційну та інвестиційну діяльність підприємства;

- визначає життєздатність проекту підприємства в умовах конкуренції;

- є фактором отримання фінансової підтримки з боку як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

- здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:

які грошові кошти може мати підприємство в своему розпорядженні;

які джерела їх надходження;

чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба підприємства у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

При використанні розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватись різні критерії вибору:

- максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

- економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

- економія поточних витрат;

- мінімум вкладання капіталу за максимально ефективного результату;

- максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Економіко-математичне моделювання у фінансовому плануванні уможливлює знаходження кількісного вираження взаемозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають, дає змогу перейти від середніх величин до оптимальних варіантів.

Внутрішньофірмове фінансове планування базується на використанні трьох основних його систем:

1. Прогнозування фінансової діяльності.

2. Поточне фінансове планування.

3. Оперативне фінансове планування.

Ці системи перебувають у взаємозв’язку і реалізуються в певній послідовності. Першим етапом є прогнозування основних напрямів і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, яка покликана визначити завдання і параметри поточного фінансового планування. В свою чергу, поточне фінансове планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх виконавців оперативних фінансових планів, бюджетів по основним напрямам фінансової діяльності підприємства.