Договір міжнародної експедиції

Процес міжнародного товар­ного обміну змушує укладати низку договорів для його обслугову­вання. Це насамперед договори перевезення, експедиції, збереження тощо. Одним з найважливіших таких договорів є договір міжнарод­ної експедиції.

Міжнародна експедиція - обов'язок особи (експедитора) викона­ти або організувати виконання за винагороду і за рахунок іншої осо­би (замовника) послуг, пов'язаних з відправленням і/або одержан­ням вантажу в міжнародному сполученні. Сторонами такого догово­ру є суб'єкти різних держав.

Експедитор є посередником між комерсантом, що доручає йому експедирування, і перевізником. У межах експедиції можуть викону­ватися такі функції:

- надання консультаційних послуг;

- вибір транспортного засобу;

- укладання договору з перевезення;

- страхування вантажу;

- підготовка документів із перевезення;

- одержання вантажу від клієнта;

- вирішення питань, пов'язаних з митним оформленням вантажу;

- передання вантажу вантажоодержувачеві;

- організація додаткових дій тощо.

Характерною рисою договору експедиції є також те, що у ньому зазначено обов'язки інших осіб, які беруть участь у його виконанні (як правило, участь третіх осіб є необхідною, тому що експедитор не надає усі послуги самостійно).

Змінювана структура послуг з експедиції вантажів, а також відмінності у вирішенні практичних питань щодо експедиції зумов­люють значні складнощі однозначного визначення експедиції та чіткого виділення послуг з експедиції із сукупності інших послуг. При цьому необхідно зазначити, що експедиція охоплює послуги лише у сфері обміну і транспортування матеріальних благ (ван­тажів). Послуги, пов'язані з пасажирським транспортом, не є експе­диційними.

Розвиток міжнародних торговельних відносин і транспорту спри­яв формуванню безлічі спеціалізованих варіантів експедиції та відповідних їм організацій з експедиції. У зв'язку зі специфікою міжнародного обороту торговці, як правило, користуються послуга­ми саме спеціалізованих організацій з експедиції вантажів.

Міжнародний договір експедиції є підприємницьким, платним та взаємо- зобов’язальними. Про першу зі згаданих ознак свідчить вимога більшості національних правових систем, згідно з якою експедитор повинен надавати послуги тільки в межах діяльності свого підприємства. Внаслідок цього обмежується коло суб'єктів, які мають право надавати послуги з експедиції вантажів. Підприєм­ницький характер експедиції також підкреслюється за договором експедиції тим, що діяльність експедитора завжди оплачується. Екс­педитор діє на підставі замовлення. Конкретне замовлення з експедиції повинне стосуватися послуг, що належать до господарської діяльності особи, яка її здійснює.

Загалом національні законодавства практично всіх держав не пе­редбачають яких-небудь обмежень стосовно особи, яка дає замовлен­ня. Замовником може бути будь-яка юридична або фізична особа. Проте стороною укладеного з експедитором договору не може бути перевізник того самого вантажу, на рахунок якого повинно надійти замовлення з експедиції.

Найчастіше договір між сторонами укладається поданням замов­ником замовлення на експедицію. Воно подається в письмовій формі, а в термінових випадках - телетайпом, телеграфом або навіть телефоном. Поданню замовлення може передувати відповідна про­позиція експедитора.

Регулювання міжнародної експедиції. На сьогодні актів "міжна­родного законодавства" стосовно договору експедиції немає, і дого­вори, що укладаються в цій сфері, ґрунтуються, як правило, на за­гальних умовах експедиції вантажів, розроблених організаціями, які займаються експедиціями.

Роботу над міжнародною уніфікацією регламентації відносин щодо експедиції було розпочато ще в 1933 р. Міжнародним інститу­том уніфікації приватного права. Результатом цієї діяльності була розробка в 1966 р. проекту Конвенції, але дотепер не було скликано конференцію з метою її підписання, переважно через небажання де­яких об'єднань експедиторів (у 1973 р. розпочато нові роботи з про­екту конвенції).

Тому роль творців правових меж договору експедиції в міжнарод­ному обороті беруть на себе міжнародні організації або об'єднання ко­мерсантів. Прикладом таких актів є "Загальні умови експедиції, схва­лені Польською зовнішньоторговельною палатою" від 1956 р. Крім того, принципи експедиції в міжнародному обороті можуть визнача­тися угодами, укладеними між організаціями, що займаються експе­дицією. Таку угоду було, наприклад, укладено експедиторськими ор­ганізаціями країн КЕВ у 1976 р. (так звана Веймарська угода).

Права та обов'язки сторін за договором міжнародної експедиції. Зміст зобов'язань з експедиції здебільшого відображає зміст конкретного замовлення. Це зумовлено тим, що в більшості націо­нальних правових систем регламентуються лише в загальній формі права й обов'язки сторін договору, і сторонам надано відносно велику свободу у сфері формування змісту конкретного договору експедиції (тим більше це стосується міжнародних договорів екс­педиції).

У замовленні, як правило, вказують вид товару та інші дані, не­обхідні для відповідного його виконання, зокрема визначається, які документи будуть необхідні для виконання договору з експедиції (ліцензії з імпорту, експорту тощо). Експедитор, як правило, пови­нен також одержати інші документи, необхідні у торговельному обо­роті: свідоцтво про походження вантажу або свідоцтво про відпо­відність вантажу санітарним нормам. Крім того, експедитор інструк­тує осіб, зазначених замовником, щодо відправлень вантажу.

Відповідно до практики міжнародної торгівлі на експедитора мо­жуть бути покладені договором обов'язки із страхування товару (вантажу). У даному разі в замовленні необхідно вказати вартість то­вару до страхування і ризик, від якого товар повинен бути застрахо­ваний. За договору на інших умовах експедитор страхує товар сам. При цьому він має право вимагати відшкодування витрат із страху­вання від замовника тільки за чіткого визначення цього в замов­ленні. Експедитор у міжнародному обороті повинен діяти про­фесійно і за необхідності, наприклад, звертати увагу замовника на явну неправильність вказівок останнього. Якщо експедитор не одер­жить від замовника достатніх даних, він зобов'язаний зажадати від нього їх доповнення.

У міжнародній торгівлі, як правило, замовник відповідає за наслідки надання неточних або неправильних даних, зазначених у замовленні, навіть тоді, коли ці неточності або відхилення виникли не з його вини. Крім того, він відповідає за можливі збитки, заподіяні експедитору або третім особам через неточні або неправильні дані у документах, кореспонденції або на товарі.

У міжнародному обороті при виконанні замовлення експедитор мо­же користуватися послугами іншого експедитора. У разі виникнення претензій до замовника щодо оплати за перевезення і відшкодування інших витрат експедитора, пов'язаних з виконанням замовлення, він має право залишити в заставу майно, що становить предмет експедиції.

Практично всі національні правові системи передбачають, що експедитор відповідає за збитки внаслідок втрати, нестачі або ушкодження товару з моменту його прийняття до моменту передання перевізникові, на збереження, замовникові або іншому підприємцю, який бере участь у виконанні замовлення, якщо не зможе до­вести, свою неспроможність запобігти збиткам, незважаючи на відповідні зусилля. Експедитор також відповідає за помічників (осіб, що надають окремі послуги, пов'язані з експедицією) і субекспедиторів, якщо не доведе, що не винен в їхньому доборі.