Заходи щодо запобігання збиткам від надзвичайних ситуацій. 5 страница

Для юридичного визнання захворювання професійним (що дає хворому відповідні пільги, інвалідність по П.з.), необхідно, щоб воно відповідало одному з чинників "списку професійних захворювань."

Профілактичні заходи — основний принцип охорони здоров'я, попередження захворювань у здорових і запобігання ускладнень і рецидивів у хворих. Під профілактикою розуміють широку систему державних медичних і громадських заходів, спрямованих на збереження і укріплення здоров'я людей, на виховання здорового молодого покоління, на підвищення працездатності та подовження активного життя.

Розрізняють профілактику суспільну і особисту. Суспільна профілактика гарантується Конституцією, законодавчими актами держави. Особиста профілактика передбачає боротьбу з перенапруженням нервової і інших систем, порушенням режиму праці, відпочинку, харчування, гіподинамією, вживанням алкоголю і палінням.

Розрізняють профілактику первинну, щодо виникнення захворювань, і вторинну, що має мету попередити прогресування чи загострення захворювань.

Психогенний чинник (П.ч.) — це окремі слова або мова, чи музика, колір чи зображення, пісня, тощо. П.ч. мають велике значення для людини. Сюди можна віднести: стресові ситуації, довгострокові і інтенсивні емоційні впливи, перенавантаження розумовою діяльністю і ін. Як пошкоджуючі причинні фактори, вони можуть викликати патологічний стан і патологічні реакції. Це в кінцевому підсумку призводить до зриву гомеостазу. Нерідко такі пси-

хогенні чинники, як образливе слово, несприятливий мікроклімат в колективі, велике горе чи надмірна радість можуть, як причини, приводити до таких наслідків, як серцево-судинні порушення, гіпертонічний криз, інфаркт міокарда і навіть раптова смерть.

Р

Радіоактивне забруднення — це небезпека, кількість якої в біосфері помітно зросла внаслідок ядерних вибухів, розвитку атомної промисловості і енергетики, використання радіоактивних препаратів і ізотопів в медицині і біології, а також внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

В світі вже зафіксовано понад 150 аварій на АЕС з витоком радіоактивних речовин. Аналіз радіаційної обстановки при аваріях реакторів показує, що основна небезпека радіоактивного забруднення зовнішнього середовища пов'язана з викидом довгоживучих радіонуклідів.

Термін "радіаційна аварія" прийнятий ВООЗ для аварій, що становлять небезпеку не тільки для окремих осіб, але і для значної частини населення даної держави і сусідніх країн.

Радіоактивне забруднення розповсюджується в повітряному і водному середовищі, мігрує в ґрунтах.

Проблема видалення і захоронення радіоактивних відходів в даний час є проблемою міжнародного значення. Найбільш безпечними в екологічному і гігієнічному відношенню вважаються два способи захоронення: захоронення в ізольованому виді, при якому речовина переводиться в скловидний стан, переміщується з цементом і в контейнерах, що витримують великий тиск, скидаються на велику глибину; та захоронення в розведеному вигляді, при якому в море скидають попередньо розведені радіоактивні відходи.

Радіопротектори — хімічні речовини, що підвищують стійкість організму до опромінення і послаблюють променеву хворобу.

Наукою розроблені ефективні радіопротектори, такі як ціанід натрію, азот, речовини, що вміщують сульфамідні групи та ін.

Розроблені хімічні засоби, що ефективно очищують шкіру від радіоактивного забруднення і препарати, які здатні зв'язувати плутоній та інші радіоактивні речовини, запобігати їх надходженню в тканини і органи і сприяти швидкому виведенню з організму.

Робота на автомобільному крані. Кранівник допускається до управління краном тільки того типу, який вказаний у його посвідченні. При перерві в роботі понад один рік, Кранівник втрачає право на управління і допускається після атестації кваліфікаційною комісією. Кранівник повинен знати правила з експлуатації крану і правила дорожнього руху; влаштування крану, прилади, їх призначення; чинники, що впливають на стійкість крану і причини її витрати; об’єм і термін проведення технічного обслуговування; порядок обміну сигналами зі стропальниками, безпечні способи стропування і закріплення вантажів; порядок роботи в охоронній зоні лінії електропередач.

Кранівник несе повну відповідальність за порушення ним правил і заходів безпечної експлуатації крану, а також контролює роботу стропальників. Перед пуском в роботу кран оглядають і випробовують в холосту, перевіряючи в дії роботу всіх механізмів, приладів безпеки, гальма і показники вильоту стріли. Кран встановлюють на всі допоміжні опори, особливо при розробці завалів з залізобетонних і металевих конструкцій. Робота самохідних кранів під проводами ліній електропередач забороняється, в охоронній зоні ЛЕП допускається в тому випадку, коли витримується мінімальна відстань від стріли до найближчих проводів.

Перед початком руху чи поворотом стріли кранівник повинен дати попереджувальний звуковий сигнал і прослідкувати за тим, щоб

під вантажем не було людей. При переміщенні, як з вантажем, так і без нього, стрілу встановлюють вздовж напрямку руху. Переміщення крана на місцевості допускається з номінальною (паспортною) швидкістю; всередині споруди чи цеху зі швидкістю не більше 3 км/год. Переміщення крана з вантажем на робочій площадці можливе лише в тому випадку, якщо це передбачено в паспорті крана.

Крановщик визначає вантажопідйомність крана для кожного вильоту стріли тільки по покажчику вантажопідйомності. Крюк підйомного механізму розташовують над центром ваги вантажу на висоту 100-200 мм і при довільному зміщенню стропів підйом зупиняють, вантаж опускають і здійснюють перестроповку. Маневр крану здійснюється тільки за сигналом стропальника, а сигнал "стоп" крановщик повинен виконувати негайно, незалежно від того ким він подавався. До початку зміни або при кожному збільшенні маси вантажу (в межах вантажопідйомності) спочатку піднімають вантаж на висоту не більше 200-300 мм, переконуються у стійкості крана, справній дії гальм, і тільки потім піднімають вантаж на необхідну висоту, при цьому витримують відстань між обоймою крюка і блоками на стрілі не менше 0,5 м.

При підйомі слідкують, щоб стріла не піднімалась вище положення, що відповідає найменшому робочому вильоту. Вантаж піднімають на висоту 0,5 м вище предметів, що зустрічаються на шляху.

Роботу в завалах необхідно починати з незащемлених конструкцій, які не з'єднані з іншою арматурою і маса яких не перевищує вантажопідйомність крану. Конструкції з'єднані з іншими елементами завалів, піднімають після того, як буде перерізана арматура, що їх утримує. Крановщик повинен припинити роботу при наближенні грози, сильному вітрі, поганому освітленні, сильному снігопаді, закручуванні канатів вантажного поліспаста, морозі, коли температура повітря нижче вказаної в паспорті, коли вийшли з ладу прилади безпеки або при кожній іншій несправності. Після закін-

чення роботи кран ставлять на місце стоянки на гальмах, стрілу і крюк в положення, що визначене заводом виготовлювачем, зупиняють двигун, а у кранів з електроприводом виключають напругу.

Робота на бульдозері — до роботи на бульдозерах допускаються особи, що мають спеціальну підготовку і відповідне посвідчення. Бульдозерист повинен знати влаштування, принцип роботи, технічні дані машини, причини виникнення несправностей, способи їх усунення і правила техніки безпеки. До роботи перевіряють технічний стан машини. Під час роботи слідкують за покажчиками приладів і станом машини взагалі. Після закінчення роботи важіль переключення передач встановлюють в нейтральне положення, а відвал опускають на землю.

Забороняється залишати бульдозер без нагляду коли працює двигун, допускати до запуску сторонніх осіб, знаходитись під машиною або робочим органом, коли працює двигун чи обслуговувати гідросистему не знявши тиску в ній і при піднятому робочому обладнанні проводити змащування, регулювання і усувати несправності. При переїздах на велику відстань відвал фіксують в верхньому положенні спеціальним пристосуванням. Переїзд залізничних переїздів здійснюють під прямим кутом до полотна на одній із низьких передач, не переключаючи передачі. Переїзд через колії дозволяється тільки за наявності суцільного настилу з брусків чи шпал, укладених вздовж обох сторін.

Якщо переїзд не регулюється, бульдозер зупиняється за 25м до переїзду, для того щоб впевнитись, що шлях вільний після чого продовжує рух. На мостах слід рухатись на одній з низьких передач, без переключення, різкого гальмування і зміни обертів двигуна. Зупинки і об'їзди на мостах забороняються.

При роботі в осередку надзвичайної ситуації бульдозерист повинен дотримуватись правил техніки безпеки, мати високий ступінь дисципліни, бути обачливим, уважним, враховувати складність і не-

безпечність обставин. В завалах необхідно слідкувати за креном бульдозера, а при загрозі втрати ним стійкості негайно припинити роботу; бути обережним при розчистці завалів зруйнованих будівель і споруд тому, що можливі просідання, перекидання і провали машин у підвали і пустоти, що утворилися.

При великій кількості арматури необхідно слідкувати за тим, щоб вона не пошкодила шланги гідросистеми, обшивку бульдозера, не розбила скло кабіни, а також щоб арматура не потрапила в рухомі деталі ходової частини.

В зруйнованих будівлях і спорудах можлива наявність висячих не обрушених будівельних конструкцій, тому необхідно слідкувати за тим, щоб над бульдозером або біля нього не виконувались роботи на висоті. При розтаскуванні завалів за допомогою троса не допускається рух машин ривками, так як при цьому може бути миттєвий розрив троса, ушкодження машини і травмування бульдозериста.

Забороняється робота під проводами будь-якої напруги. При сумісній роботі з екскаватором відстань між ними повинна дорівнювати радіусу дії ковша плюс 5 м. Якщо роботу виконують два бульдозери, що йдуть один за другим, відстань між ними повинна бути не менше 5 м.

При скиданні землі під укіс насипу чи засипці виїмок і каналів відвал бульдозера не висувати на край укосу, не повертати бульдозер при завантаженому чи заглибленому відвалі, щоб не зламати рами і гідроциліндрів і зберегти стійкість всієї конструкції.

Робота на одноковшовому екскаваторі. Машиніст має право працювати тільки на типі тієї машини, який позначений у його посвідченні, добре знати інструкцію з монтажу і експлуатації, влаштування екскаватора, призначення його механізмів і приладів безпеки, чинники, що впливають на стійкість та причини її втрати. Крім

цього знати основні правила безпечної роботи на всіх машинах, що працюють в комплексі з даним екскаватором.

Машиніст не може приступити до роботи без шляхового листка, несе повну відповідальність за порушення правил і заходів безпечної експлуатації екскаватора, а також за безпеку осіб, що його обслуговують.

Площадка, на яку встановлюють екскаватор, має бути спланованою, до початку робіт необхідно впевнитись в справності всіх механізмів і частин екскаватора, оглянути його при непрацюючих механізмах і важелях встановлених в нейтральне положення. Після огляду в холосту, перевіряють дію всіх агрегатів і механізмів. Пуск двигуна здійснюють після подачі попереджувального сигналу.

При переміщеннях екскаватора його поворотний механізм загальмовують, щоб запобігти довільному повороту платформи. Стрілку встановлюють за напрямком руху, а ківш піднімають на висоту 0,5-0,7 м від землі до його нижньої кромки.

При русі екскаватора відстань між ним і незруйнованими чи напівзруйнованими конструкціями в завалах повинна бути не менше 0,7 м. При переході гусеничного екскаватора через мости, трубопроводи, насипи і залізничні колії влаштовують переїзди з пластин, шпал і брусків. Під час роботи машиніст і його помічник не мають права відлучатись від машини, не попередивши про це один одного. Під час перерви стрілу екскаватора відводять від забою, а ківш опускають на землю.

При розчистці завалів завантаження в транспорт проводять зі сторони заднього чи бокового борта, після виходу водія з кабіни, якщо вона не має броньованого щита.

Під час роботи слідкують за правильною намоткою канатів на барабан лебідки, не допускаючи їх перехрещення. Забороняється під час роботи міняти виліт стріли при заповненому ковші, або за допомогою ковша підтягувати будь-який вантаж. Поворотну платформу з наповненим ковшем гальмують плавно без поштовхів, а

ківш піднімають так, щоб його блок не упирався в блок стріли. При опусканні ковша не ударяти його об раму екскаватора, гусеницю чи землю.

При розборці завалів остерігатись: обрушення навислих блоків, балок і інших частин будівель; оглядати і оцінювати перекриття підвальних приміщень з метою визначення їх міцності і можливості установки на них екскаватора.

При роботі з шаром-молотом відстань від екскаватора до будівлі повинна бути не меншою висоти цієї будівлі, відповідно цьому розраховують виліт стріли і довжину каната для підвіски шара-молота. При цьому лобове скло кабіни захищають броньованою решіткою, а раму — металевою панцерною сіткою з діаметром дроту 1,5-2 мм. Нахил стріли до горизонту повинен мати не менше 60°, а довжина канату має бути такою, щоб після удару шара-молота по стіні на барабані лебідки залишалось не менше двох витків канату. Зону роботи екскаватора огороджують попереджувальними знаками в радіусі не менше 40 м.

Після роботи повертають поворотну платформу так, щоб ківш був відведений від місця роботи, стрілу ставлять вздовж осі екскаватора, ківш на землю, а важіль в нейтральне положення.

Роботи по гідроізоляції. Для захисту від агресивних середовищ, гідростатичного напору, температурних і механічних чинників використовують різні види гідроізоляції. З цією метою використовують гарячі бітуми, клей, епоксидні мастики, лаки, смоли, пластмаси, рулонні матеріали та ін. Ці матеріали можуть шкідливо діяти на організм людини.

При нанесенні гідроізоляції конструкції повинні бути відповідно підготовлені. Бетонні конструкції від дії агресивних вод захищають синтетичними смолами, лаками, від напірних вод гарячим асфальтним покриттям, а безнапірних вод — цементно-штукатурною ізоляцією.

Бітумні гідроізоляції бувають холодними і гарячими. Бітумну мастику виготовляють на спеціально відведених площадках на відстані не менше 50 м від дерев'яних будівель і складів, 30 м від ЛЕП, 15 м від бровок траншей і котлованів. У місцях приготування мастики повинен бути комплект протипожежних засобів (два вогнегасники, лопати, ящик з сухим піском і технічна повсть).

Котли для варки бітуму повинні бути закріпленими і мати негорючі кришки, які щільно закриваються. Заповнювати котли дозволяється не більш ніж на 3/4 їх ємності. Не дозволяється опускати в котел вологий бітум, так як вода, що потрапила у розігрітий бітум може призвести до пароутворення і викиду бризків бітумної мастики. Завантажувати котел потрібно поступово кусками не більш 2-6 кг. Бітум опускають в котел вздовж його стінок, після того як розплавиться перша порція. Для запобігання його самоспалахування, необхідно, щоб бітум у котлі не нагрівався більше як на 200° С. Якщо спалахнула бітумна мастика, котел необхідно закрити кришкою і припинити подачу палива в топку.

Змішувати бітум з бензином чи іншими органічними розчинниками дозволяється на відстані не менше 50 м від відкритого вогню, причому категорично забороняється вливати бензин в розігрітий бітум (при приготуванні праймера), так як при цьому обов'язково відбувається сильний вибух. При приготуванні праймера необхідно вливати бітум в бензин при постійному перемішуванні дерев'яними лопатами. Температура бітуму при цьому не повинна перевищувати 70°С. Посудина, в якій приготовляється і зберігається праймер чи бензин (банки, бочки, бідони), повніша щільно закриватись. Відкручувати чи закручувати пробки необхідно обмідненим інструментом. Наливають мастику в бачки за допомогою черпаків з довгими ручками. Ємність бачка заповнюють мастикою не більше 3/4 об'єму. Порожню тару з під бензину і праймера зберігають в безпечних у пожежному відношенні місцях, що добре вентилюються.

Бітумна гідроізоляція має ряд недоліків, одним з яких є схильність до старіння під дією тепла, світла і повітря. Після чого вона стає крихкою, твердою і розтріскується. Конструкції, що працюють в умовах впливу високих температур (80-100°С) захищають металевою гідроізоляцією.

У порівнянні з бітумними матеріалами перевагу мають пластмасові та полімерні гідроізоляції, які є легкими, мають достатньо високу механічну міцність, тепло- та водонепроникність, гнилостійкість і великий опір до зносу. Найкращими показниками за міцністю зчеплення з бетоном і теплостійкістю володіє епоксидна мастика. Вона має добрі гідроізоляційні властивості для захисту бетонних конструкцій від агресивних вод. Однак, вона дуже дефіцитна, має велику вартість і шкідлива для організму людини, викликає захворювання очей і дихальних шляхів, а тривала дія призводить до суттєвих змін судинної системи.

Для того, щоб скоротити травматизм на гідроізоляційних роботах необхідна комплексна механізація всіх процесів і перехід на холодні мастики.

При роботі з скловолокном слід вживати запобіжних заходів, щоб не пошкодити упаковку. Рулони скловолокна після розпаковки слід покривати по торцям водним розчином каоліну, щоб зменшити пилоутворення в процесі його намотування на трубопровід. Накладати скловолокно на трубопровід необхідно ізоляційною машинкою. Обмотка їх вручну не допускається.

Роботи газозварювальні. Основними причинами нещасних випадків при виконанні газозварювальних робіт є: вибух суміші горючих газів з повітрям і киснем, вибух ацетиленових генераторів при зворотних ударах полум'я і попаданні в них кисню, вибух карбідних барабанів, спалах кисневих шлангів при зворотних ударах; вибух кисневих редукторів при попаданні в них твердих предметів, а також через різке відкривання вентиля кисневого балона; спалах

і вибух внаслідок їх нагріву, падіння, ударів і інших порушень правил користування балонами, пожежі.

Для виконання газозварювальних робіт необхідні: редуктори, гумові шланги, ацетиленовий генератор чи балон з ацетиленом, зварювальні пальники і різаки, балони з киснем і ін. Редуктор — це прилад, за допомогою якого змінюють робочий тиск газів. Всі редуктори і манометри для газів фарбуються в колір балонів. Перед приєднанням редуктора до вентиля балона обов'язково проводять продувку вентиля плавним короткочасним його відкриванням для усунення зайвих часток.

У процесі експлуатації кисневі, ацетиленові, пропанові і вуглекислотні редуктори проходять технічний огляд і випробування не рідше одного разу в 3 місяці, а також перед видачею в експлуатацію. Результати технічних оглядів і випробувань заносять у спеціальний журнал.

Перед з'єднанням редуктора з вентилем балону зі стиснутим чи скрапленим газом звертають увагу на те, щоб він був чистим, не мав слідів масел, жирів і будь-яких пошкоджень, а манометри редуктора мали пломби чи клеймо про наступну щорічну перевірку. Для підводу кисню і горючого газу до пальника чи різака використовують гумовоткані шланги з внутрішнім діаметром 9,5 і зовнішнім 17,5 мм. Вони повинні мати достатню міцність, щоб витримувати тиск газу і гнучкість, щоб не стримувати рухів зварника під час роботи. Довжина шлангу для газової різки і зварки, як правило, не повинна перевищувати 30 м. В монтажних умовах допускається використання шлангів довжиною до 40 м.

В процесі експлуатації шланги випробовують не рідше одного разу в місяць: кисневі — тиском 2, а ацетиленові — 0,5 МПа.

Шланги використовуються згідно з призначенням. Використовувати кисневі шланги для подачі ацетилену забороняється.

Нові кисневі, ацетиленові і пропанові шланги перед використанням обов'язково випробовують на тиск, який вказується в пас-

порті. Крім цього, до з'єднання нових шлангів з різаками чи пальниками, а також з редукторами їх продувають спочатку повітрям, щоб видалити з них тальк чи воду, а потім робочим газом.

Закріплюють шланги спеціальними хомутами. При розриві шлангу пошкоджене місце зрізують, а кінці з'єднують двохстороннім нікелем закріпивши його хомутом. Під час зварки шланги оберігають від іскор і бризків розплавленого металу.

У разі аварій, загорянь чи розривів ацетиленового шланга необхідно негайно погасити полум'я пальника чи різака, а при загорянні кисневого шлангу перекрити подачу кисню з балона і погасити вогонь пінним вогнегасником чи сухим піском.

При виконанні газозварювальних і різальних робіт можуть виникнути зворотні удари. Суть зворотного удару полягає в тому, що при нагріві наконечника пальника ацетиленова суміш, яка надходить до пальника, спалахує усередині наконечника і горюча суміш направляється в підводящий гумовий шланг, який з'єднує пальник з ацетиленовим балоном чи генератором і викликає в них вибух ацетилену.

Щоб захистити ацетиленовий генератор від вибуху при зворотному ударі, між пальником і генератором (або балоном) ставлять водяний запобіжний затвор. Перед початком роботи перевіряють рівень води в затворі. Затвор заповнюють водою через спеціальну горловину, а рівень води перевіряють через контрольний кран. Заповнення затвору водою і перевірка рівня води виконується при включеній подачі ацетилену.

Технічний огляд і перевірка водяних затворів проводиться в такі строки: через 1 місяць — очистка і промивка внутрішньої поверхні; через 1 тиждень — перевірка всіх з'єднань мильною емульсією; через 2 тижні — очистка від мулу, промивка, і змащування.

При замерзанні ацетиленових генераторів, вентилів газових балонів, шлангів, водяних затворів їх відігрівають парою чи гарячою водою без слідів масел.

Перед початком зварювальних робіт перевіряють справність пальника. Для цього його продувають киснем. При запалюванні і гасінні пальника (різака) дотримуються послідовності в користуванні кранами: при запалюванні спочатку відкривають кисневий кран, а потім ацетиленовий, при гасінні крани закривають у зворотній послідовності.

Якщо з'явились хлопки при зворотному ударі полум'я, слід закрити доступ ацетилену, перевірити рівень води У водяному затворі охолодити пальник (різак) при закритому ацетиленовому і відкритому кисневому кранах. Для охолодження мундштука пальника (різака) зварник повинен мати відро з водою. Після охолодження прочищають сопло дерев'яною чи латунною шпилькою, регулюють тиск, продувають пальник киснем і починають роботу.

Виконувати газозварювальні роботи дозволяється на відстані не менше 10 м від кисневих, ацетиленових і пропанових балонів. Балони при роботі повинні бути закріплені, а в літню пору захищені від нагріву сонячними променями, а також від дії атмосферних опадів; вітру. При роботі з дерев'яними настилами на них необхідно покласти металеві листи і поставити посудину з водою. Місця, де проводяться газозварювальні роботи, очищають від будь-яких горючих матеріалів.

Після закінчення роботи необхідно погасити полум'я, закрити вентилі пальника, а також закрити вентилі на кисневих ацетиленових чи пропанових балонах, наживні гвинти редукторів вивернути до звільнення пружини.

Під час роботи категорично забороняється: тримати шланги в руках, на плечах чи затискувати їх ногами; працювати з забрудненими мундштуками; в замасленому спецодязі; виконувати ремонтні роботи чи курити на робочому місці; користуватись балонами з несправною арматурою.

Роботи електрозварювальні, виконують у відповідності з вимогами ПУЕ, ПТЕ, ПТБ, БНіП 111-4-80, ГОСТ 12.3.003-86, Правилами пожежної безпеки при проведенні зварних і інших вогневих робіт на об'єктах народного господарства і Правилами пожежної безпеки при виконанні будівельно-монтажних робіт.

Електрозварювальні роботи виконують як при перемінному, так і при постійному струмі. Перемінний струм подають через зварювальний трансформатор, а постійний — від зварювального генератора. Електрозварювальні установки включаються в електромережу за допомогою пускових пристроїв. Довжина кабелю при цьому не повинна перевищувати 10 м.

Напруга на затискачах у момент запалювання дуги не повинна перевищувати у зварювальних трансформаторів перемінного струму 70 В, а у генераторів постійного струму 110 В. Всі струмоведучі частини зварювальних трансформаторів повинні мати захисні кожухи з заземленням. Технічний стан контролюється щоденно до початку електрозварювальних робіт. Заземлення електрозварювальних установок виконується до їх включення в електромережу, використовують болт діаметром 5-8 мм, розташований в доступному місці і напис "Земля".

Конструкція електродоутримувача, повинна забезпечувати надійний зажим електрода, швидку й легку його заміну не менше ніж у двох положеннях — перпендикулярно та під кутом не менше 115° до осі електродоутримувача.

Струмоведучі частини електродоутримувача повинні бути надійно ізольовані від випадкового дотику до деталей, які зварюють чи рук зварника. Опір ізоляції повинен бути не менше 5 МОм.

Електрозварники забезпечуються гумовими килимками, шоломами для захисту голови, спеціальними діелектричними калошами, рукавицями, захисними щитками чи масками або окулярами зі світлофільтром. При роботі на висоті вони забезпечуються

запобіжними поясами, сумками для електродів і ящиками для недопалків. Виконувати зварювальні роботи на відкритому повітрі під час дощу чи снігопаду забороняється.

Роботи з балонами. Балони — це посудини для зберігання і перевезення стиснутих, скраплених і розчинених газів.

Вибухи цих посудин можуть статися з таких причин: переповнення балонів скрапленими газами понад 90% їх об'єму; значний перегрів чи переохолодження стінок балону; попадання мастил і інших жирових речовин в середину балона наповненого киснем; утворення корозії і ржавчини в середині балону; неправильне наповнення балонів (наприклад, водневих киснем), яке приводить до утворення вибухонебезпечних сумішей.

Для запобігання неправильному наповненню балони фарбують у відповідний колір і ставлять надпис.

Важливе значення при експлуатації балонів має технічне обстеження їх у термін, що визначається Правилами. Міцність балонів перевіряють гідравлічним випробуванням, а герметичність — пневматичним. Гідравлічне випробування проводять пробним тиском, що в 1,5 рази перевищує робочий. При гідравлічному випробуванні не повинно бути протікання або потіння балону. Випробування на герметичність проводиться наповненням балонів стиснутим повітрям до робочого тиску і зануренням їх під воду. При цьому балон не повинен пропускати повітря. Результати випробування балонів заносяться в журнал випробувань.

Балони підлягають вибраковці при зниженні маси більше ніж на 20% і збільшенні місткості більше ніж на 3%.

При використанні балон не слід встановлювати ближче 5 м від радіаторів опалення, або від джерел відкритого вогню, а також на відкритій місцевості, не захищеній від прямих променів сонця. Зберігаються балони в одноповерхових приміщеннях, які провітрюються і забезпечуються відповідними інструкціями і плакатами.

Роботи земляні. До земляних робіт належать проходка шурфів і колодязів, копання котлованів, насипання гребель і дамб, планування, полив, будівництво водосховищ та ін. Основною причиною травматизму при земляних роботах є обвали ґрунтових мас, що призводять до катастрофічних наслідків. Частіше всього обвали бувають в період активної дії поверхневих вод, дощів і відтаювання ґрунтів.

Обвали відбуваються в тому випадку коли: перевищується глибинна розробка без кріплення; недостатньо міцне кріплення; неправильна розборка кріплення; нестійкі укоси через надмірну їх крутизну.

Всі заходи з безпеки при земляних роботах спрямовують на те, щоб запобігти катастрофічним обвалам ґрунтових мас.

Земляні роботи ведуть з вертикальними стінками або укосами. При копанні з вертикальними стінками глибиною до 3 м використовують інвентарне кріплення, а понад 3 м кріплення виготовляють за індивідуальним проектом.