Як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів 1 страница

(Лист № 1/11-1699 від 29.05.2002 р.)

Ярошевський М.М., Ярошевська В.М., Диновський Д.М.

Я 77 Словник термінів і понять з безпеки життєдіяльності: навчальний

посібник / 2-е видання, доповн. і доопр. — Київ, 2004. — 256 с.

ІSBN 966-8556-14-3

У навчальному посібнику розміщено біля 354-ох теоретичних і практичних питань природної, техногенної та антропогенної небезпеки. Висвітлюються питання безпеки життєдіяльності при проведенні невідкладних аварійно-поновлювальних робіт, з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Розрахований на студентів вищих навчальних закладів, викладачів та працівників служби захисту населення.

УДК 614. 8 (03): 5: 502. 58 (03)

ББК ЗОня: 88. 4я2

Я 77

© Ярошевський М.М., Ярошевська В.М.,

Диновський Д.М., 2004

ISBN 966-8556-14-3 © ВД "Професіонал", 2004

А

Абіотичний чинник — це сукупність умов неорганічного середовища, що впливає на живі організми. Абіотичні чинники поділяють на хімічні (склад атмосфери, морських і прісних вод, ґрунтів тощо) і фізичні, або кліматичні (атмосферний тиск, переміщення повітряних мас, морські течії, радіація тощо). Дію абіотичних чинників на живі організми вивчає екологія. Господарська діяльність людини впливає на структуру і склад ґрунтів, водний режим, круго-обіг речовин і може помітно змінити абіотичні чинники, до яких організми адаптувались протягом тривалої еволюції.

Аварії на атомних станціях (АС). Ознаками їх виникнення може бути помітне і швидке збільшення концентрації інертних радіоактивних газів, радіонуклідів йоду та інших ізотопів у повітрі приміщень, на території АС, у санітарно-захисній зоні і зоні спостереження, в об'єктах навколишнього середовища (ґрунтах, рослинності, воді, снігу, атмосферному повітрі тощо), в скидній воді і у водоймах. За межами (зонами) розповсюдження радіоактивних речовин радіаційні аварії поділяються на три типи:

локальна аварія — порушення в роботі АС, при якому відбувся вихід радіоактивних продуктів чи іонізуючого випромінювання за передбачені границі обладнання, технологічних схем, будівель і споруд в кількостях, що перевищують встановлені для нормальної експлуатації значення в межах території АС;

місцева аварія — порушення в роботі АС, при якому не відбувся вихід радіоактивних продуктів за межі санітарно-захисної зони АС в кількостях, що перевищують встановлені для нормальної експлуатації значення;

загальна аварія — порушення в роботі АС, при якому відбувся вихід радіоактивних продуктів за межу санітарно-захисної зони АС

в кількостях, що перевищують встановлені для нормальної експлу-атації значення.

Аварії та їх розслідування. Аварії поділяються на дві кате-горії:

° до 1-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло п'ять чи травмовано 10 і більше осіб або стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно-небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства, чи збільшилась концентрація забруд-нювачів у навколишньому середовищі більш як у 10 разів;

º до 2-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло до п'яти чоловік, чи травмовано від 4 до 10 осіб, зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюю-чих 100 чоловік і більше.

Очевидець аварії повинен негайно повідомити про неї безпо-середнього керівника робіт. Особа, що керує виробництвом, зобо-в'язана ввести в дію план ліквідації аварії, вжити заходи щодо ряту-вання потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання по-дальшому поширенню аварії, та встановлення межі небезпечної зони й обмеження доступу до неї людей.

Власник підприємства негайно повідомляє про аварію відпо-відний орган державного нагляду за охороною праці, орган, до сфе-ри управління якого належить підприємство, місцевий орган вико-навчої влади, органи прокуратури за місцем знаходження підприєм-ства.

Розслідуються аварії згідно з "Положення про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві". Аварії, внаслідок яких сталися нещасні ви-падки, розслідуються спеціально призначеною комісією. Розсліду-вання аварії здійснюється протягом десяти днів, після чого скла-дається відповідний акт.

За результатами розслідування власник видає наказ, в якому визначаються заходи щодо запобігання подібним аваріям, відпові-дальність за порушення нормативних актів з охорони праці згідно з висновками і пропозиціями комісії. В п'ятиденний термін підприєм-ство надсилає матеріали розслідування аварії в прокуратуру, та відповідний орган державного нагляду за охороною праці.

Контроль за своєчасним та правильним розслідуванням, до-кументальним оформленням і обліком аварій, здійсненням заходів щодо усунення причин, що їх викликали покладається на органи державного управління охороною праці та органи державного на-гляду.

Аварійна ситуація — ситуація в якій створюється досить велика можливість виникнення нещасного випадку. Термін "аварія" означає пошкодження, збиток і може використовуватись при будь-яких видах тілесних ушкоджень. Коли аварія веде до пошкодження техніки, вона завдає економічного й морального збитку. Коли пору-шення в роботі техніки спричиняють тілесні ушкодження людей, то констатують пов'язані з аварією нещасні випадки. Якщо ж при цьо-му загинула хоча б одна людина, то такий випадок класифікується як катастрофа. Катастрофа призводить до тяжких наслідків — зни-щення майна та загибелі людей.

Причинами виникнення небезпечних ситуацій можуть бути:

неправильні дії людини (особистий фактор), відмова техніки, неправильна організація трудової діяльності чи комплекс цих чин-ників.

Щоб не пов'язувати нещасні випадки тільки з технічними чин-никами використовується термін не "аварійна", а "надзвичайна си-туація". Це дає можливість розглядати не тільки ті нещасні випад-ки, що відбуваються у сфері виробництва, але й ті, які відбувають-ся в інших видах діяльності людини.

Надзвичайна ситуація ставить до людини високі психофізичні вимоги, які іноді перевищують її можливості.

Дослідження показують, що чинник небезпеки, якщо він не надмірно великий, здебільшого мобілізує внутрішні ресурси організму і цим сприяє успішному вирішенню небезпечних завдань.

Надзвичайна ситуація не завжди переходить в аварії та не-щасні випадки. Подібні надзвичайні ситуації прийнято називати пе-редумовами нещасних випадків.

Аварійні роботи в колодязях. Відкривають та закривають люки колодязів за допомогою спеціальних крючків і ломів. Перед відкриванням зі сторони руху транспортних засобів на відстані 5 м від колодязя встановлюють попереджувальний знак.

В колодязях комунально-енергетичних мереж можуть знахо-дитись шкідливі для людини гази (метан, вуглекислий газ, аміак, сірководень, чадний газ), а також їх суміші. При вмісті метану в повітрі від 5 до 15% утворюється вибухонебезпечна суміш, така ж суміш утворюється при вмісті в повітрі 4-75% окислів вуглецю. Гранично допустима концентрація окислів вуглецю в повітрі стано-вить 0,02мг/л. Вміст його у повітрі вище допустимої концентрації, може призвести до отруєння, а при запізнілій допомозі — до смерті. Тому категорично забороняється опускатись у колодязі без запо-біжного пояса чи виконувати будь-яку роботу одному.

Для визначення загазованості колодязів (камер, колекторів) використовують бензинову водопровідно-каналізаційну лампу ЛБВК. Принцип роботи лампи побудований на зміні режиму горіння в залежності від загазованості атмосфери. Для перевірки загазованості лампу на мотузці опускають в колодязь і слідкують за полум'ям. Збільшення полум'я і поява кіптяви свідчить про наявність в колодязі горючих вибухонебезпечних газів. Зменшення полум'я свідчить про те, що в колодязі є газ і пар, шкідливі для людини. Працювати в таких колодязях можна після їх вентилювання, або за наявності ізолюючих протигазів марки ПШ-1 чи ПІП-2.

У протигазах всіх типів дозволяється працювати без перерви не більше 10 хв. Для визначення наявності газів існують ще інші технічні засоби (газоіндикатори, шахтарські інтерферометри), які вигідні і досить надійні в експлуатації.

Вентиляцію колодязів здійснюють за допомогою витяжного вентилятора протягом 5-10 хв. після чого проводять повторну пе-ревірку на загазованість.

Перед спуском у колодязь (камеру) перевіряють наявність і міцність ходових скоб. При роботі в загазованих колодязях корис-туються інструментом, що не дає іскор. За відсутності такого інструменту, використовують звичайний інструмент, змащений солідолом. Забороняється також використовувати взуття, підбите стальними цвяхами. На таке взуття надівають калоші.

При роботах в колодязях (камерах), у випадку легкого голов-ного болю, відчуття кислого смаку, неглибокого і частого дихання необхідно роботу припинити, вийти із загазованої атмосфери і зняти протигаз.

Роботи в підземних спорудах (колодязях, колекторах, камерах та ін.), а також в резервуарах дозволяються при забезпеченні дос-татньої природної чи штучної вентиляції. Забороняється вико рис-товувати для вентиляції підземних споруд і резервуарів балони з киснем. Вентиляція повинна здійснюватись ручним вентилятором з рукавом чи виносним електровентилятором, що отримує елект-роенергію від електрообладнання автомобіля.

За відсутності в підземних спорудах і резервуарах стаціонар-ного освітлення місця робіт освітлюють переносними світиль-никами шахтарського типу. Запалюють світильники шахтарського типу зверху (зовні) перед спуском їх в споруду чи резервуар.

Працювати слід в рукавицях, а при температурі повітря вище 40°С також у теплозахисному спецодязі, за наявності води викори-стовуються гумові чоботи.

Засувки, що розташовані в колодязях відкривають чи закри-вають ключем — вилкою на довгій штанзі, не спускаючись у коло-дязь. В зимовий час площадку навколо люка очищають від снігу й льоду та посипають піском.

Бригада, що виконує роботи в колодязях, повинна налічувати не менше трьох чоловік. В колодязь спускається один, а двоє інших залишаються зверху. Один з них охороняє місце роботи, подає в колодязь інструменти й матеріали, а другий тримає страховочну мотузку від запобіжного пояса людини, що працює в колодязі, слідкує за шлангом протигаза, подає свіже повітря, якщо вико рис-товується вентилятор, спостерігає за роботами в колодязі, а за не-обхідності негайно піднімає того, хто працює внизу.

Після закінчення робіт, перед закриттям люку, необхідно впевнитись в тому, що всі люди, а також матеріали, інструменти, спецодяг й інше підняті з колодязя на поверхню.

Аварійні роботи на висоті. Роботи на висоті поділяються на два види:

° роботи на висоті до 5 м, які ведуть з різних засобів підмо-щування, що забезпечують безпечні умови праці;

° верхолазні роботи, які виконуються на висоті понад 5 м від поверхні землі.

Верхолазні роботи вимагають великої уваги, практичних нави-чок і відповідної кваліфікації.

Основним засобом, що захищає верхолазів від падіння, є запобіжний пояс, який кріпиться за міцні елементи конструкцій чи за протягнутий вздовж фронту робіт трос (канат). Монтажний запо-біжний пояс складається з чотирьохшарового бавовняного пояса-ременя і металевого ланцюга з карабіном (металевим замком), за допомогою якого металевий ланцюг пояса кріплять до надійних конструкцій. Пояси використовують з наплічними лямками, які, у разі ривка захищають хребет від поперечних навантажень.

Монтажні пояси періодично підлягають випробуванням (не рідше два рази на рік), а також зовнішнім профілактичним оглядам про що складаються відповідні акти.

Кожний пояс повинен мати паспорт і бирку з відміткою про дату чергового випробовування.

Для роботи на висоті використовують засоби підмощування (ДЕСТ 24258-80), які за типом конструкцій поділяються на риштування, підмості й інші засоби (люльки, вишки, драбини).

Риштування — це багатоярусні конструкції, які встановлюють ся зовні будівель. Вони являють собою об'ємну каркасну систему, що складається зі стійок і ригелів, з'єднаних між собою хомутами чи крюками.

Настили виконуються зі стандартних щитів, які не мають щілин і перекривають опори не менше ніж на 20 см в кожну сторону. Велике значення для безпечного проведення робіт має огороджування настилів. Всі дошки прибиваються з внутрішньої сторони. Мінімальна висота огорожі 110 см.

Демонтаж риштувань проводиться в послідовності, зворотній до їх монтажу.

Всі роботи на риштуваннях зупиняються під час грози, сильного (понад 6 балів) вітру, при настанні темноти, коли фронт робіт недостатньо освітлений. Демонтажні роботи на відкритому повітрі також припиняються при ожеледиці, сильних снігопадах. При де монтажі вертикальних глухих панелей роботу зупиняють при силі вітру 5 балів.

Аварійні роботи на зовнішніх водопровідних і теплових мережах. Ознаками пошкодження водопровідної мережі є затоплення вулиць, підтоплення оглядових колодязів, наявність води в завалах, падіння напору води в мережі. Такі пошкодження найбільш імовірні в місцях уводу комунікацій в будівлі, примикання до

оглядових колодязів, а також на ділянках мереж, що проходять по естакадах, мостах тощо.

Місця аварій теплових мереж виявляють по виходу на поверхню пари чи гарячої води, а також по надходженню їх із каналів у камери й колодязі. При руйнуванні трубопроводів, розташованих в колекторах, вилив води можливий через оглядові колодязі, що розташовані на понижених ділянках місцевості.

Аварії на трубопроводах і мережній арматурі найчастіше зус-трічаються при порушенні розтрубних з'єднань і зварних стиків, при переломах чавунних і азбестових труб, появі на них поздовжніх і поперечних тріщин, а також при появі свищів у трубах.

Такі пошкодження можуть утворюватись при дії сейсмічної хвилі на ґрунт, при падінні уламків зруйнованих будівель і споруд, гідравлічних ударах у мережі, а також при експлуатаційному старінні мереж. Пошкодження мережної арматури (засувки, пожежні гідранти, клапани тощо) можливе внаслідок порушення болтових з'єднань, механічного пошкодження чи руйнування арматури або конструкцій колодязів.

Усунення пошкоджень у водогінних мережах полягає в ремонті окремих місць виливу, ремонті розтрубних чи зварних з'єднань труб, заміні окремих ділянок трубопроводів, мережної арматури.

При великих пошкодженнях трубопроводів в першу чергу необхідно припинити вилив води (пари) шляхом відключення пошкодженої магістралі. У тих випадках, коли є загроза затоплення гарячою водою із пошкодженого трубопроводу підвальних приміщень, що розташовані в зоні аварії, теплові мережі відключають негайно. При невеликих виливах пошкоджену тепломережу можна не відключати.

При відключенні пошкоджених теплових мереж у першу чергу слід відключити аварійну магістраль закриттям найближчих до пошкодженої ділянки засувок, що розташовані вище місця аварії зі сторони насосної станції. Потім необхідно закрити засувки, що знаходяться нижче місця аварії (по ходу від станції).

При аваріях на водяних тепломережах, щоб запобігти ство-ренню підвищеного тиску в місцевих (будинкових) системах і їх пошкодження, спочатку закривають засувку на подаючій трубі, а потім на зворотній трубі. На парових магістралях і конденсаторо-проводі закривати засувки можна в будь-якій послідовності.

При сучасному будівництві, труби теплопроводів прокладають разом з іншими мережами в технічних коридорах усередині будівель. Для проходу в технічний коридор із підвального приміщення, передбачаються спеціальні входи. При неможливості відключення ділянки теплової мережі в технічному коридорі, необхідно закрити засувки в тепловому пункті будівлі.

Аварійні трубопроводи відключають за допомогою запірної арматури на них. На кінцях водопроводів встановлюють заглушки, а на запірній арматурі вивішують плакати: "Не відкривати — працюють люди!"

Забороняється виконувати роботи в підземних спорудах в яких рівень води над підлогою понад 0,2 м і при її температурі понад 45°С.

Найбільші пошкодження (тріщини, пробоїни) тимчасово забивають дерев'яними пробками чи металевими хомутами з гумовими прокладками. Витік з фланцевих з'єднань усувають дерев'яними клинками, чи заміною фланцевих прокладок. При розривах сталь-них труб пошкоджені місця заварюють або труби замінюють новими.

На відключених трубопроводах для відновлювальних робіт знижують тиск до нуля та звільняють їх від пари й води.

Дренажі на обладнанні, що відновлюється, повинні бути відкритими, щоб в разі нещільного закриття запірної арматури пара і гаряча вода не накопичувались у відключених теплообмінних апаратах і трубопроводах.

Правила техніки безпеки при виконанні робіт з ліквідації аварії на зовнішніх теплових і водонагрівних мережах однакові. Специфічною особливістю при роботі на теплових мережах є небезпека

отримання опіків при торканні до гарячих, труб і фасонних частин, а також можливість обшпаритись водою чи парою. Необхідно пра-цювати в рукавицях і використовувати щитки для захисту від можливого прориву струменю гарячої води чи пари.

Аварійні роботи на лініях електропередач (ЛЕП). Ці роботи виконують у чіткій послідовності згідно з ПУЕ. При пошкодженні ліній високовольтної напруги струм відключається масляними вимикачами на найближчій до зруйнованої ділянки підстанції чи розподільному пристрої. Вивішують плакат: "Не включати — роботи на лінії!"

Для запобігання ураження струмом ЛЕП і підземні кабелі повинні бути заземлені. Заземлення влаштовують з двох сторін від місця пошкодження, на найближчих опорах, а на підземних кабелях — з двох сторін від місця пошкодження кабелю. Заземлення виконують мідним проводом перетином не менше 25 мм² і металевим стержнем, який забивають в землю на глибину не менше 1 м. До верхньої частини стержня приєднують мідний провід довжиною, достатньою для з'єднання його з ЛЕП. З'єднання здійснюють закрученням з наступною обмоткою неізольованим мідним чи сталевим проводом, що забезпечує добрий контакт у місці з'єднання.

Після приєднання заземлювача до металевого стержня чи елементу опори на його кінці довжиною 3-8 м закріплюють заземлюючі наконечники, які за допомогою штанги чи ізоляційного матеріалу накладають на заземлену ЛЕП.

Забороняється проводити розкопку землерийними машинами на відстані менше 1 м від прокладеного кабелю. Виїмка ґрунту проводиться лопатами.

Для запобігання пошкоджень на відкриті кабелі надягають короби, на яких вивішують плакати: "Стій — висока напруга!" чи "Стій - небезпечно для життя!" (для кабелів напругою до 1000 В).

Перевірка відсутності напруги на кабелях в землі здійснюється покажчиком напруги, застосування якого вимагає проколу покриття і жил кабелю. Робітник, що здійснює прокол, повинен пра-цювати в діелектричних рукавицях і захисних окулярах, стояти на ізольованій підставці.

Після визначення правильності відключення і заземлення ка-белю, що підлягає відновленню, розтин з'єднувальних муфт і розрізування кабелю здійснюється без допоміжних засобів безпеки.

Аварійні роботи на підземних газопроводах. Основна причина появи газу — пошкодження газових домових вводів чи магістралей, що прокладені по підвальним приміщенням будівлі.

Невідкладні аварійно-відновлювальні роботи на міських газо-вих мережах полягають головним чином у тому, щоб ліквідувати загазованість приміщень, де можуть бути люди, чи окремих дільниць, це ведуться рятувальні роботи, а також у ліквідації осередків спалаху газу в місцях витоку.

Виявлений витік газу необхідно швидко усунути, відключенням газової мережі будівлі від газової магістралі краном на газовому уводі. Пошкодження на стальних трубах заварюють або усувають за допомогою муфт.

При виході з пошкодженого трубопроводу газ може спалахнути. Невеликий факел полум'я можна погасити за допомогою вогнегасника, шляхом накидання мокрого брезенту чи закиданням піском, землею. При великому факелі полум'я, необхідно спочатку понизити тиск у трубопроводі і поступово скорочувати подачу газу.

В осередку надзвичайної ситуації при руйнуванні будівель газ, що витікає з пошкоджених магістралей, може накопичуватись в запалах і підвальних приміщеннях. Від випадкової іскри може статися вибух. Тому необхідно вжити заходів щодо попередження вибуху, — в першу чергу не користуватись відкритим вогнем, не допус-

кати іскроутворення, використовувати вибухобезпечний інструмент, не працювати у взутті, що має залізні цвяхи та ін.

Газонебезпечними вважаються роботи, що виконуються в загазованому середовищі, оскільки може виникнути отруєння людей, вибух чи спалахування газу. При цих роботах необхідно використовувати тільки шлангові чи кисневі ізолюючі протигази, переносні електричні лампи у вибухозахищеному виконанні й акумуляторні лампи шахтарського типу. Включати і виключати такі лампи слід в не загазованій атмосфері.

Зварка та різка газопроводів у колодязях, колекторах допускається після відключення їх від діючих засувок, продувки газопроводу повітрям за відсутності вибухонебезпечних концентрацій, як на відключеній ділянці газопроводу, так і в колодязі, що повинно підтверджуватись аналізом.

Перед зваркою чи різкою в приміщенні, де розташовані газопроводи, вміст кисню повинен бути не менше 20,9% за об'ємом. Проби повітря беруть з місця, що погано вентилюється у верхній зоні, якщо трубопроводи мають природний газ і у нижній, якщо проходять трубопроводи скрапленого газу (пропан-бутан).

Витік газу з підземних газопроводів може відбуватися при не-щільностях в розтрубних з'єднаннях чавунних труб, їх переломах, при розривах стальних стиків газопроводів, корозії металевих труб, нещільностях в арматурі тощо.

При значному пошкодженні газопроводів здійснюють заміну труб.

Якщо в місцях пошкодження газопроводів виявлені корозійні ушкодження, то оцінюють їх ступінь (стан металу), складають акт корозійного обстеження газопроводів, і вживають заходів щодо запобігання подальшому руйнуванню газопроводів (посилюють ізоляцію, усувають причини корозії та ін.).

Нещільності в арматурі усувають шляхом підтягування болтів фланцевих з'єднань, ущільнення сальників чи заміни окремих деталей.

Для проведення газонебезпечних робіт використовують інструменти з кольорового металу, що не дають іскор.

На діючих газопроводах зварку і різку ведуть за умови, що тиск газу в них не перевищує 0,001 МПа і припиняють роботу якщо тиск перевищує цю межу, або впав до 0,0004 МПа.

Перевірку щільності з'єднань газопроводів і врізок (для пошуку місця витоку) здійснюють за допомогою мильної емульсії. Забороняється з цією метою використовувати відкритий вогонь або курити біля місця проведення газонебезпечних робіт.

Демонтаж газопроводів здійснюють після продувки і якщо аналіз залишкового повітря має концентрацію газу не більше 0,5% за об'ємом.

При сильній загазованості слідкують за тим, щоб металеві предмети не могли потрапити в колодязь і призвести до появи іскор Тому під місцем проведення робіт розстеляють брезент чи гумовий килимок.

При газонебезпечних роботах існує небезпека спалаху газу і загоряння одягу на працюючих. У таких випадках необхідно накинути на людину кошму і повністю її в неї загорнути. Звичайний брезентовий одяг може захистити людину від прямої дії полум'я протягом 0,5-1 хв (хоча опіки все-таки можуть мати місце). Вологий брезентовий одяг захищає тіло людини протягом 3-5 хв.

Аварійні роботи з проведення розкопок і ремонту трубопроводів. До початку земляних робіт на вулицях і дворах встановлюють огорожу по всьому периметру і попереджувальні знаки на висоті 5 м зі сторони руху транспортних засобів, а з настанням темноти місце роботи освітлюють. За наявності в місцях розкопок електричних кабелів, працювати слід лопатою, дотримуючись запобіжних заходів. Якщо роботи мають тривалий характер, кабель необхідно "зашити" у дерев'яний короб.

При засипці траншеї забороняється на трубопровід кидати суцільну масу землі, ущільнювати її механізмами і машинами, а також робити заїзди до відновлення дорожнього покриття.

Місце роботи необхідно огороджувати до відновлення твердого дорожнього покриття, що гарантує збереження трубопроводу.

Труби і фасонні частини масою до 80 кг опускають в траншею чи котлован вручну, а масою понад 80 кг за допомогою автокрану. При монтажі фланцевих з'єднань відповідним інструментом перевіряють збігання отворів.

Аварійні роботи з розборки будівель і споруд. В осередках надзвичайних ситуацій стіни, міжповерхові перекриття, колони будівель і споруд можуть втратити зв'язок, нахилитись або мати тріщини. Такі конструкції необхідно обвалювати чи закріплювати.

У процесі розборки будівель чи споруд виникають небезпечні зони по всьому периметру. Зі сторони вулиць їх огороджують парканом з козирком і бортовою дошкою на козирку з обов'язковим встановленням необхідних знаків. При в'їзді на майданчик, де знаходиться аварійний об'єкт вивішують дорожні знаки, що обмежують швидкість руху транспорту до 5 км/год і показники напрямку руху.

До початку робіт перевіряють, чи всі комунікації і мережі відключені від аварійного об'єкту, визначають відповідні місця для входу в середину залежно від розташування сходів, входів і ступеню їх зруйнованості.

Дах і інші частини будівлі розбирають у чіткій послідовності, зверху донизу таким чином, щоб усунення однієї частини не викликало обвалу іншої. Конструкції перекриття розбирають по поверхах зверху вниз. Отвори в міжповерхових перекриттях огороджують щитами, які фіксуються, щоб утримати їх від зміщення.

Металеві балки перекриття перерізають і скидають вниз. Після обвалу балок кожного перекриття їх прибирають, а пройоми першого поверху знову зашивають.

Монолітні залізобетонні перекриття, що займають невеликі і площі, розбивають відбійними молотками чи кувалдами. При роз борці залізобетонного перекриття великої площі в прольоті між опорами пробивають борозни до оголення арматури, яку потім перерізають, а плити обвалюють невеликими частинами.

Сходини, які необхідні і для транспортування матеріалів, і для послідовної розборки стін, розбирають в останню чергу. Сходини являють собою найбільш жорстку частину будівлі, у якої стіни взаємно зв'язані з площадочними балками і косоурами. Сходини розбирають зверху вниз, розрізаючи металеві косоури.

Послідовний розбір стін (зверху вниз, по цеглині) допускається лише при незначному об'ємі робіт. Проводять його вручну за допомогою ломів, кирок чи відбійних молотків. Руйнування стін за допомогою трактора чи лебідки виконують лише після попереднього розсікання їх штрабами. Вертикальне розсікання стін проводять шляхом влаштування борозни, що розсікає стіну зверху до низу, чи до потрібного рівня розбирання. Для роботи використовують лом, кувалду, клин чи відбійний молоток. Проводити заздалегідь всі розсікання не рекомендується, так як при обвалі однієї частини будівлі може обвалитись інша, що створить аварійну ситуацію на інших ділянках.

Для розсікання стін у вертикальній площині використовують віконні чи дверні пройоми або канали різного призначення, що в значній мірі зменшує об'єм робіт. Якщо стіни товсті, особливо в цокольній частині, тоді їх підрубують знизу горизонтальною штабою зі сторони балки. Валку стін, як правило, здійснюють за допомогою трактора, що тягне зачеплений за стіну трос. Діаметр троса вибирають не менше 19-27 мм залежно від міцності і товщини стіни Довжина тросу повинна бути не менше потрійної висоти стіни, яку обвалюють, а кут його нахилу від верху стіни до трактора не більше 20°. Зв’язувати трос за стіну будівлі і крюк трактора необхідно