Соціологічний аналіз політичної діяльності

Вплив відносин власності на суспільний розвиток, соціальне розшарування суспільства, роль і місце держави є предметом третього напряму розвитку політичної науки – соціологічного. Політичне життя у ньому розглядається як боротьба різноманітних соціальних груп – простого народу і еліт, власників і найманих робітників, заможних і бідняків тощо. Соціоцентризм (дати пояснення) був характерний для таких представників політичної науки як Аристотель (384-322 рр. до н.е.). Н.Макіавеллі (1469-1527), Т.Мор (1478-1535), Ж.-Ж.Руссо (1712-1778), А. де Токвіль (1805-1859), К.Маркс (1818-1883), Г.Моска (1858-1941), В.Парето (1848-1823), Р.Міхельс (1876-1936), М.Вебер (1864-1920) та інших.

Розгляд цієї тенденції доцільно розпочати зі знайомства з політичними поглядами Арістотеля викладених у його працях «Політика» та «Афінська політія». У них він сформулював своє знамените визначення людини як політичної істоти, тобто природа людини, перш за все, проявляється у політичному спілкуванні, ще не завершується створенням держави.

Політик і державний діяч Н.Макіавеллі, у праці «Правитель», підкреслював, що політичні події відбуваються не з волі Бога, примх чи фантазій людей, а мають об’єктивний характер. Завдяки цьому, політична теорія набула характеру точної, дослідної науки, яка пояснює минуле, керує і прогнозує майбутнє життя суспільства.

Т.Мор став фундатором утопічного соціалізму – системи уявлень про справедливий суспільний устрій. Для детального знайомства з концепціями утопічного соціалізму зверніться також до творчості найвідоміших утопістів – А.Сен-Симона, Ш.Фур’є та Р.Оуена.

К.Маркс та його послідовники, зокрема Ф.Енгельс і В.Ленін розвивали свою політичну теорію на базі матеріалістичного розуміння історії та теорії додаткової вартості. Це дало їм підстави стверджувати, що першопричини політичних процесів знаходяться у матеріальному виробництві, передусім у виробничих відносинах. Додаткова ж вартість, у свою чергу, стає ознакою несправедливого розподілу результатів виробництва.

У творчості Г.Моска і В.Парето та Р.Міхельса розроблялися теорії еліт. В них обґрунтовується теза, що суспільством завжди править вибрана меншість – еліта, розглядаються різні способи відтворення еліти.

Соціологічний підхід до політики сповна проявився у творчості німецького соціолога М.Вебера. Він розглядав теорії влади і бюрократії, вплив релігії на політику та багато інших проблем політології.