Юридичне обґрунтування політики

Юридичний підхід до політики мав велике значення для політичної теорії і практики. Його започаткував римський юрист і державний діяч Цицерон (106-43 рр. до н.е.). В праці «Про державу» ним сформульовані головні причини походження держави: вроджена потреба людей жити разом та необхідність охорони державної і приватної власності. Найважливішими достоїнствами держави Цицерон вважав її міцність і правову рівність громадян. В основу права, на його думку, повинна бути закладена вимога не шкодити іншим і не зазіхати на чужу власність.

У подальшому юридичне трактування політики було продовжено в Нідерландах Б.Спінозою (1632-1667), англійськими філософами Т.Гоббсом (1588-1679), Дж.Локком (1632-1704), французом Ш.Монтеск’є (1689-1755) та класиком німецької філософії Г.Гегелем (1770-1831). Завдяки їх діяльності були сформовані основні принципи природного права і теорія суспільного договору. Наприклад, Т.Гоббс у трактаті «Левіафан», виходячи з положення про рівність всіх людей обґрунтовує їх права на все, які породжують між ними протиріччя. Страх перед можливою «війною всіх проти всіх» змушує людей домовлятися. Результатом такого договору стала держава, а людська маса перетворилася в організоване суспільство. Звідси, воля держави, завдяки згоді більшості людей, стає їх волею. Тому, держава яка розпоряджається силами і здібностями всіх людей в інтересах миру і злагоди «називається сувереном, тобто володарем верховної влади, а інші люди – підданими».

Інший представник юридичного напряму в політології Дж.Локк висловив ідею розподілу влади, яка отримала розвиток в роботі Ш.Монтеск’є «Про дух законів». Тут сформульована мета розподілу влади гарантування безпеки громадян від зловживань влади та забезпечення їх прав і свободи. Це стає можливим лише за умови відносно незалежного існування законодавчої, виконавчої та судової влади.

Значний вклад у розвиток політичної науки зробили німецькі філософи І.Кант та Г.Гегель, які обґрунтували концепцію правової держави.