Основні тенденції розвитку відносин власності в Україні за сучасних умов. РОздержавлення і приватизація

Найважливішою умовою становлення в Україні ринкових відносин є ліквідація монополії державної власності та перехід до різноманітних форм власності. Тобто мова йде про створення економічної основи функціонування ринкової економіки. Правові засади здійснення цього процесу визначені низкою законодавчих актів, серед яких центральне місце займає Закон України “Про власність”. У ньому визначено, що власність в нашій країні існує у різних формах (приватної, колективної, державної) і Україна створює рівні умови для розвитку та захисту кожної з них.

Становлення в українській державі різних форм власності в значній мірі забезпечується здійсненням процесів роздержавлення та приватизації. Роздержавлення по своїй суті спрямоване на подолання тотального одержавлення всіх аспектів економічного життя, яке існувало в адміністративно-командній системі. Воно передбачає реалізацію заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки та ін.

Важливою складовою роздержавлення є приватизація. Приватизація– це передання державної власності за плату або безоплатно в приватну власність.

Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.Сутність економічних потреб. Потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її; категорія, що відбиває ставлення людей і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.Потреби можна за суб’єктами і об’єктами. За суб’єктами потреби поділяють на:!індивідуальні, колективні та суспільні;!домогосподарств, підприємств і держави;!суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об’єктами потреби класифікуються так:! породжені існуванням людини як біологічної істоти;!матеріальні і духовні;!першочергові і непершочергові.Основу піраміди Маслоу потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об’єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об’єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту. Взаємозв'язок характеризується впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб. Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість вироб-ництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різнома-нітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських ціннос-тей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому і кожної окремої людини.З одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відпові-дальній, змістовній діяльності З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробни-цтва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробни-цтва. Потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, про-дуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Закон зростання потреб. Джерелом розвитку економіки є реалізація закону зростання потреб, сутність якого полягає в суперечності між розвитком продуктивних сил, розширенням обміну, що сприяє появі нових потреб, і обсягом та структурою споживання, які не відповідають новій системі потреб. Подолання Цієї суперечності відбувається завдяки зростанню потреб. На практиці цей процес виявляється в змінах ступеня задоволення економічних потреб, зростанні вимог до кількості та якості засобів виробництва, що зумовлює появу досконаліших видів машин, верстатів, устаткування, предметів праці. Знання тенденцій та перспектив розвитку індивідуальних, сімейних, колективних потреб, їхніх структурних змін має важливе значення. Формування потреб, зокрема економічних, характеризується певною спрямованістю. Суспільство має дбати про те, щоб скоротити кількість чинників, що зумовлюють формування потреб, які деформують психологію людей, завдають шкоди їхньому здоров'ю, загрожують існуванню життя на Землі. Потрібно свідомо і цілеспрямовано, використовуючи органи державного самоврядування, вартісні, правові важелі, а також виховні заходи, впливати на об'єктивні умови життя людей, розвивати виробничу й соціальну інфраструктуру.

Економічні інтереси, їх сутність і структура. Потреба, як усвідомлене й сформоване відносно рівня культури індивіда бажання або почуття нестачі, реалізується через інтерес. Інтерес - це форма вираження потреби. Проте інтерес не є тотожним потребі. Він відрізняється від потреби таким:по-перше, інтерес виступає як оптимальний засіб реалізації потреби, що включає конкретні цілі і дії;по-друге, інтерес - це потреба, яка на шляху своєї реалізації проходить складний процес соціального визрівання. Останнє означає, що інтерес формується з урахуванням і під впливом усієї сукупності виробничих відносин суспільства. Ця залежність відображається в тому, що людина вибирає не просто будь-який спосіб задоволення своєї потреби, а саме такий, який дозволяє їй закріпити або посилити своє місце в системі виробничих відносин і в суспільстві в цілому.Інтереси, як і потреби, існують у певній системі. Виступаючи формою реалізації потреб, система інтересів, проте, не є повторенням самої системи потреб. Це обумовлено тим, що, з одного боку, інтерес є способом здійснення потреби, а отже містить різні завдання, мету, ідеали. А з іншого боку, інтерес формується через систему виробничих відносин, тому система інтересів має певні особливості порівняно із системою потреб. У загальній сукупності інтересів вирізняють такі їх елементи.Інтерес окремої особи. Він пов'язаний з потребами конкретної людини й охоплює все багатограння його бажань, які формуються як його життям і розвитком як біосоціальної істоти, так і його участю в самій системі суспільного виробництва. Другим елементом системи інтересів виступає інтерес певного угруповання людей. Його часто визначають як колективний інтерес Це інтерес, що може бути поданий як інтерес якогось угруповання, яке формується в процесі господарської діяльності, наприклад, інтерес колективу підприємства або інтерес акціонерів. Цей інтерес може знаходити відображення в різних способах реалізації таких колективних потреб.Третій елемент у системі інтересів - це суспільний інтерес. Він часто асоціюється з державним інтересом, оскільки держава уособлює основи організації життя суспільства. Цей інтерес пов'язаний із задоволенням потреб усього суспільства і знаходить відображення.Кожен із наведених елементів, залежно від своєї структурної побудови, у свою чергу, може мати особливі ланки інтересів, які будуть складатись у межах одного й того самого елемента, але мати власні специфічні особливості.Їх взаємозв'язок і взаємодія характеризуються, перш за все, певною тотожністю. Те, що потрібно чи вигідно людині, потрібно й вигідно і колективу, і державі. Іншими словами, ми можемо сказати, що загалом інтереси особистості й інтереси суспільства значною мірою збігаються. Але це ще не означає повну відсутність будь-яких розбіжностей, а в певних випадках і протилежності. Ця взаємодія може бути досить суперечливою і конфліктною. Як правило, така ситуації пов'язана з тими трансформаціями, що відбуваються з інтересом у процесі його формування.Економічний інтерес, у свою чергу, трансформується в зацікавленість, у певний стимул. Стимул відрізняється від інтересу тим, що він суб'єктивний і виступає як усвідомлена форма інтересу. Серед економічних інтересів, які представлені певною системою, часто виділяють основний інтерес суспільства.Для ринкової економіки таким провідним головним інтересом є інтерес споживача. Саме навколо нього і задля нього функціонує ринкова економіка. А оскільки цей інтерес постійно змінюється в напрямі зростання вимоги до тих матеріальних благ і послуг, які його задовольняють, то це спонукає виробника до постійного оновлення своєї продукції, посилення її якості. Отже, інтерес споживача в процесі його задоволення стимулює розвиток виробництва, застосування в ньому досягнень науки і техніки й загалом сприяє прогресу суспільства. Економічні інтереси як рушійна сила соціально-економічного розвитку. Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічні інтереси не тотожні потребам, оскільки, по-перше, знаходять своє вираження у поставлених цілях і діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічні інтереси завжди виражають відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Економічні інтереси об'єктивні, бо об'єктивними є самі економічні відносини. Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами їх вираження, тобто за суб'єктами економічних відносин. Суб'єкти економічних відносин - це сторони (фізичні та юридичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання(сім'я, колектив, клас, суспільство). Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного економічного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяються особисті і. колективні і суспільні.. Колективний інтерес - це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Суспільний інтерес - це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. Економічні інтереси можна класифікувати за ознакою важливості виділяють інтереси головні і другорядні, за часовою ознакою - поточні та перспективні. За об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, вільного часу, умов праці. За ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові. У системі економічних інтересів виділяють економічний інтерес, який віддзеркалює суть економічної системи і є рушійною силою економічного розвитку суспільства. Основний економічний інтерес залежить від пануючого типу власності. В умовах капіталізму основний економічний інтерес є інтерес капіталіста, власника засобів виробництва в одержанні прибутку'. Отже, особистий інтерес підприємця є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці. Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва, які водночас є і працівниками. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як панування суспільної власності на засоби виробництва і співробітництво. У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. Він, по-перше, відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу; по-друге виступає відображенням реальних інтересів особи, колективу і суспільства; по-третє, трансформується у відповідну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем даного етапу економічного розвитку.

Суспільне виробництво: суть, структура, фактори і результати. Поняття потреба надзвичайно широке. Більшість економістів сходяться на тому, що в найширшому розумінні воно означає об'єктивну необхідність в у мовах і засобах існування людини. Потреби проявляються в усіх сферах людської діяльності. І залежно від сфери прояву розрізняють економічні, політичні, інтелектуальні, соціальні та інші потреби. До економічних потреб відносять ті, які породжуються виробництвом чи іншими об'єктивними умовами і задовольняються продуктами людської праці. Економічні потреби включають матеріальні та нематеріальні потреби, які задовольняються споживанням певних матеріальних благ. Вони можуть бути матеріальними, фізичними, інтелектуальними, соціальними.Потреби поділяють також на виробничі та невиробничі або особисті. Виробничі потреби — це потреби в засобах виробництва — сировині, енергії, матеріалах, технологіях виробництва, робочій силі, інформації тощо. Невиробничі потреби — це потреби в предметах споживання та послугах.Економічні потреби об'єктивно обумовлені рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Первинною матеріальною основою зародження, формування та руху потреб населення є економічні умови суспільного буття, тобто природні умови і соціальний лад суспільства. Кожний з названих факторів породжує певні види потреб, і між ними встановлюється складна ієрархія.Розрізняють також абсолютні і дійсні потреби. Абсолютні потреби виражають абсолютну споживну спроможність людини або іншого суб'єкта (суспільства, колективу) і виступають як бажання мати товар або одержати послугу. Вони виражають об'єктивно зумовлені запити людей і перевищують можливості їх задоволення на певному етапі. їх задоволення можливе в перспективі. Абсолютні потреби становлять верхню межу споживання. Вони виражають економічні умови, необхідні для всебічного розвитку здібностей людини.Дійсні потреби — це та частина абсолютних потреб, яка реально існує в даний період і може бути задоволена, виходячи з доходів населення. Однак частина цих потреб може не задовольнятися через відсутність необхідних товарів та послуг. Дійсні потреби набувають форми платоспроможного попиту.Життєві потреби поділяються також на фізичні, духовні (інтелектуальні) та соціальні.Потреба — це стан незадоволеності, необхідності в чомусь. Вона виступає як внутрішній спонукальний мотив людської діяльності. Виходячи з потреби, людина вдається до певної діяльності, щоб задовольнити потребу, забезпечити умови життя — вгамувати голод, спрагу, одягнутись і так далі. Це дає підставу стверджувати, що всяка діяльність людини зумовлена потребами.За суб'єктами потреби можна поділити на індивідуальні, колективні та суспільні. Людина усвідомлює свої потреби, прагне максимально задовольнити їх. Проте задовольнити всі потреби одразу неможливо. Тому кожен суб'єкт завжди повинен вирішувати, яку потребу він може задовольнити в даний час, а яку відкласти на майбутнє.Засоби задоволення людських потреб навиваються благами. Розрізняють економічні та неекономічні блага. Неекономічні — це природні блага — повітря, вода, сонячне тепло та інші. Економічні блага — це продукти трудової діяльності. Крива виробничих можливостей. Найефективніше комбінування ресурсів (їх найраціональніше використання) можливе також за умови їх повної зайнятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (максимально можливих обсягів виробництва за даного рівня розвитку техніки і технології, а також при повній зайнятості ресурсів за умови їх використання на виробничі цілі). Якщо ресурси використовуються для будівництва лікарень, шкіл, то їх вартісна (грошова) оцінка складається із витрат на матеріали, робочу силу, оренду або купівлю землі. Альтернативними витратами щодо них є витрати на будівництво готелів, офісів, які можуть бути збудовані за рахунок тих самих ресурсів. Уряд може спрямувати всі ресурси на будівництво лікарень або частку цих коштів — на будівництво готелів. Це означає, що обсяги будівництва названих різних об'єктів є не лише альтернативними, а й взаємодоповнюваними.Графік.Якщо нанести цифри на графік, отримаємо точки, які показують варіанти вибору ресурсів. З'єднавши їх, одержимо криву виробничих можливостей. Рухаючись по кривій, маємо можливість спостерігати різні варіанти у комбінації ресурсів. Так, у точці В ресурси поділяються так, що на них можна побудувати 55 лікарень, шкіл і 10 готелів. Якщо ресурси розподілити так, що виробництво здійснюється у межах виробничих можливостей (точки А, В, С, Д, Е, /), то досягаються найвища ефективність економіки і правильність вибору. У цьому разі точка К свідчить про недостатньо ефективне використання виробничих можливостей, а точка N знаходиться поза межею таких можливостей, отже є нереальною за даного рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва тощо. Тому зміщення кривої виробничих можливостей вліво свідчить про їх зростаюче невикористання. Свого максимуму воно досягає під час економічних криз.

10.Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва

Економічна ефективність. Кожне виробництво – це цілеспрямована витрата ресурсів з метою отримання певних результатів. За цих виникає необхідність вимірювання співвідношень результатів та витрат. Економічно ефективним вважається виробництво (на будь-якому його рівні), в якому максимум результату забезпечується мінімумом витрат.

Ефективність суспільного виробництва показує відношення величини створених товарів та послуг до сукупних витрат суспільної праці (живої та уречевленої).

Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах використовують показники суспільного виробництва на душу населення. Вони розраховуються діленням ВВП, ЧВП, ВНД, ЧНД, ОД, БД на середньорічну кількість населення.

Окремі сторони ефективності суспільного виробництва вимірюють за допомогою конкретних показників. Велике значення мають показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо). Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а, значить, сприяє пошуку резервів покращання результатів виробництва.

Для оцінки рівня продуктивності праці також використовують систему показників, серед них важливу роль відіграють узагальнюючі показники, які характеризують середньорічне (середньоднівне, середньогодинне) вироблення продукції одним робітником. Щоб отримати такий показник, необхідно вироблений продукт у грошовому виразі поділити на кількість зайнятих у його виробництві. Оберненим показником продуктивності праці є показник трудомісткості. Він показує, скільки праці витрачається на одиницю продукції.

Показник фондовіддачі показує скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю основних виробничих фондів. Обернений показник – фондомісткість.

Показник матеріаловіддачі показує скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю матеріальних витрат. Обернений показник – матеріаломісткість.

Перелічені показники, і це треба добре розуміти, тільки у самому загальному вигляді характеризують підходи до аналізу діяльності суб’єктів ринкового господарювання. Сучасний економічний аналіз передбачає розрахунки великої кількості показників, системне використання яких дозволяє отримувати якісні, достовірні дані щодо економічної ефективності функціонування ланок суспільного виробництва.

Соціальна ефективність. При відповіді на це питання необхідно аналізувати відповідність кількості та видів вироблених благ основним соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини. Виходячи з цього вчені-економісти вважають інтегруючим показником соціальної ефективності виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період (переважно рік).

Порівняльний аналіз частки товарів народного споживання (ТНС) в загальному обсязі виробництва в Україні та розвинутих країн світу показує певні “перекоси” у структурі нашого виробництва. Так, якщо частка ТНС в загальному обсязі виробництва в українській економіці наприкінці XX ст. становила приблизно 23% (а на початку 90-х років це було 30%), то в ринкових країнах вона становить майже 70%. Чим обумовлено зниження частки ТНС в Україні в 90-ті роки минулого століття? Серед основних причин такого становища є застаріла структура виробництва (переважання металургійної промисловості, важкого машинобудування, занепад легкої, харчової промисловості), велика частка у структурі суспільного виробництва ВПК, низький технічний рівень виробництва, де виробляються предмети споживання, високі витрати матеріалів на одиницю продукції тощо.

Необхідно зазначити, що в останній період дослідники, які аналізують проблему соціальної ефективності суспільного виробництва, велику увагу приділяють визначенню так званих соціальних витрат. Мова йде про побічні результати господарської діяльності – забруднення навколишнього середовища, рівень захворюваності, рівень злиденності та ін.

Велике значення також для оцінки соціальної ефективності має аналіз обсягу та якості так званих соціальних благ, які надають населенню країни. Результатом користування ними населенням є рівень освіти, здоров’я, життєвий рівень тощо.