Поняття та зміст права на створення юридичної особи

Юридичні особи – суб’єкти, які створюються внаслідок волевиявлення інших суб’єктів. Особа, яка прийняла рішення про створення юридичної особи є її засновником.

Право на створення юридичної особи може бути реалізовано як спільно з іншими особами, так і одноосібно. Право на заснування юридичної особи може реалізовуватися поза об’єднанням. Наприклад, юридична особа може бути створена у формі приватного підприємства (єдиним засновником якого є фізична особа), господарського товариства (на підставі об’єднання декількох осіб). Законодавство багатьох країн допускає можливість створення корпорацій однією особою. Засновником юридичної особи можуть бути також іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи та держава в особі уповноважених органів.

Суб’єктом права на створення (заснування) організації, що є юридичною особою є особи, які мають повну цивільну дієздатність. Не мають права на заснування фізичні особи, які не досягли повноліття, особи, обмежені у дієздатності, визнані недієздатними, крім винятків, передбачених законом. Зокрема, створення дитячих та молодіжних об‘єднань громадян можливе особами віком 15 років. Заснування юридичної особи через законних представників також неможливе, оскільки останні можуть реалізувати лише ті права, які недієздатний має.

Законодавством більшості країн не заборонено юридичним особам засновувати або брати участь у заснуванні інших юридичних осіб. Засновником юридичної особи може бути держава. Відповідно до ст. 32 Закону України “Про власність ” від імені держави як власника діє Верховна Рада України. Остання не приймає рішення, пов’язані із заснуванням юридичних осіб. Ця функція належить органам державної виконавчої влади, компетенція яких на прийняття таких рішень визначена законом. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів. Як правило, органи виконавчої влади галузевої компетенцї вправі приймати рішення про заснування підприємств, мета діяльності яких відповідає галузевій компетенції цих органів.

В окремих випадках законодавець встановлює додаткові вимоги, яким повинні відповідати засновники або обмеження певних осіб у праві на створення організації. Такі вимоги та заборони, як правило, зумовлені сферою діяльності та видом створюваної юридичної особи. Вони можуть бути класифіковані на наступні:

1) вимоги, пов’язані з громадянством (державною належністю). Відповідно до ст.11 Закону України “Про об’єднання громадян” не можуть бути засновниками політичних партій іноземні громадяни та особи без громадянства. Відповідно до ст.9 Закону України “Про інформаційні агенства” від 28.02.1995р. право на заснування інформаційного агентства в Україні належить громадянам та юридичним особам України.

2) вимоги, пов’язанні з створенням окремих видів юридичних осіб. Найбільш великою групою з цієї категорії є обмеження на створення юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Так, відповідно до ст.2 Закону України “Про підприємництво” визначено обмеження у підприємництві для окремих категорій громадян. До першої групи відносяться громадяни, які перебувають на державній службі, зокрема: а) військовослужбовці, б) службові особи органів прокуратури, в) суду, г) державної безпеки, д) внутрішніх справ, ж) державного арбітражу, з) державного нотаріату, а також е) органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

3) обмеження максимальної участі у створюваній юридичній особі. Прикладом ціього виду обмеження може бути ст.22 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої частка будь-кого із засновників, акціонерів (учасників) комерційного банку не повинна перевищувати 35 процентів статутного фонду.

4) обмеження стосовно мети створюваної юридичної особи. В окремих випадках закон дозволяє створювати певний вид юридичної особи лише для досягнення певних цілей засновника. Так, відповідно до ст. 22 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” від 23 квітня 1991 року релігійні організації користуються правом заснування підприємств виключно для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення. Підприємства з іншою метою засновуватися релігійними організаціями не можуть.

Традиційно у цивільному праві розрізняли три способи створення юридичної особи: розпорядчий, нормативно-явочний та дозвільний. Зазвичай зазначається, що розпорядчий порядок створення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється шляхом розпорядження (виявлення волі) власника майна або його представника. Такий порядок є характерним для створення державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадку, коли юридична особа створена згідно з умовами, закріпленими в законі, державний орган не може відмовити їй у легалізації (державній реєстрації). Змістом дозвільного порядку є вимога отримання дозволу відповідного державного органа, підприємства і т.п. на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов’язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров’я, навчанням тощо. Слід зазначити, що законодавчими актами не встановлені спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи, але за загальноприйнятими вимогами таке рішення може бути оформлено розпорядженням суб’єкта публічного права, актом управління, що був виданий власником майна (уповноваженим ним органом) згідно з його компетенцією, що є визначеною чинним законодавством.