Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності

v Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поділений на окрему кількість акцій, рівну номінальній вартості, і несе відповідальність за зобов'язанням тільки майном товариства. Акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями в межах акцій, що їм належать. Статутний фонд АТ повинен бути не меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальних зарплат. Акціонере товариство може бути відкритим і закритим, яке може буте реорганізоване в відкрите шляхом реєстрації його акцій у встановленому порядку.

v Товариство з обмеженою відповідальністю товариство з статутним фондом сумою не менше 625 мінімальних зарплат, розділеним на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах своїх внесків.

v Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки, що належать учасникам, які відповідають за боргами товариства відповідно до своїх внесків у статутний фонд, а при нестачі цих сум - додатково майном, що належить їм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх внесків. Граничний розмір відповідальності передбачається в засновницьких документах. В іншому його діяльність аналогічна товариству з обмеженою відповідальністю.

v Повне товариство - це товариство, де всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Член повного товариства не може вступати в ніякі інші товариства, крім акціонерних, він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли вони до чи після його вступу в товариство.

v Командитне товариство - включає поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також: одного або декількох учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується сумою внеску в майні товариства. Перші несуть відповідальність за боргами товариства і здійснюють управління справами командитного товариства. Сукупний розмір внесків других в майні товариства не повинен перевищувати 50 % і в разі ліквідації командитного товариства вкладниками їх внески повертаються в першу чергу.

ü Держава та її інститути. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк (зміна облікової ставки, норми резервів, проведення операцій на відкритому ринку), Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).

Відповідно до світового досвіду існують такі методи державного стимулювання інвестиційної діяльності (табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Методи державного стимулювання інвестиційної діяльності

ü Фінансові установи. Дійовим суб'єктом інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою є фінансово-кредитна система.

До її складу входять такі елементи:

– Банківська система, до якої входять Центральний банк і комерційні банки, в тому числі спеціалізовані (інвестиційні, інноваційні, біржові іпотечні, позичково-ощадні), універсальні;

– Небанківська (парабанківська) система, до якої входять інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, лізингові фірми тощо.

Банки в інвестиційному процесі поряд з традиційними функціями кредитно-разрахункового і касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження операцій з цінними паперами, інвестиційного кредитування, проектного фінансування, довірчих операцій. За ринкових умов банківська діяльність часто поєднується з діяльністю страхових компаній. Банки можуть надавати послуги своїм клієнтам щодо страхування і перестрахування інвестицій. Значно розширюється зовнішньоекономічна діяльність банків, яві за ліцензією НБУ можуть здійснювати операції в іноземній валюті і обслуговувати таким чином міжнародну торгівлю і інвестиційну діяльність.

Останнім часом банки почали виконувати функції депозитаріїв та незалежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств.

Страхові компанії відіграють значну роль в забезпечуючи підприємцям захист від інвестиційних ризиків. Страхові угоди необхідні для фінансового забезпечення інвестиційних проектів і залучення коштів для інвестування. Страхова компанія може здійснювати операції по страхуванню, перестрахуванню, а також сумісному страхуванню; може укладати угоди перестрахування з іншими компаніями, або спільно з ними угоду співстрахування з метою розподілення за інвестиційні ризики.

Кредитні спілки почали створюватися в Україні на початку 1993 року. Функціонує кредитна спілка відповідно до статуту. Вона віддає позички своїм членам, в тому числі під заставу майна, за рахунок пайового фонду, створеного учасниками спілки, доручає своїм членам виконання зобов'язань спілки перед третіми особами, видає позички іншим кредитним спілкам та розподіляє серед своїх членів доходи за внесками. Спілки видають своїм членам позички підприємств невисокий процент, які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання. Лізингова компанія купує у виробника (власника) майно (обладнання, транспортні засоби, будівлі і споруди) (як правило з використанням кредиту банку) і надає його інвестору в довгострокову оренду також: на умовах кредиту. За умовами лізингової угоди орендатор може викупити це майно за залишковою вартістю.

В фінансово-кредитній системі можуть створюватись різноманітні угруповання - консорціуми і синдикати, як вітчизняні, так і міжнародні, з метою акумулювання великих капіталів і інвестування їх в крупні проекти.

ü Індивідуальні інвестори. Згідно із законодавством України індивідуальними суб’єк­тами інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи — як резиденти, так і нерезиденти (тобто ті, які проживають за межами України).

ü Інституційні інвестори. Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:

v Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств — холдинги, фінансові групи та фінансові компанії.

Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої фінансової імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі становище своєї фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись при цьому навіть від значних прибутків.

Фінансова група — це об’єднання підприємств, пов’язаних в єдине ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні.

Фінансова компанія — це корпорація, що фінансує обране за певним критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну від холдингової) не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що нею фінансуються.

Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, «вуличний» (позабіржовий) ринок та інших фінансових посередників.

v Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об’єктів інвестування. Водночас їх портфель інвестицій широкий і відносно стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків остаточних інвесторів (насамперед, дрібних (при­ватних осіб) і середніх), вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити певний рівень доходу на капітал.

У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні інвестиційна компанія — це компанія, що формує свій капітал за рахунок внесків дрібних інвесторів на загальних підставах і не займається страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для неї — єдиний вид діяльності.

Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то вона являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів — відкритий і закритий.

Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції, скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою ціною. Згідно з умовами організації такого фонду всі інвестори можуть продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акцій відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його активів, що припадають на одну акцію.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

v Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами. Ці інституції прагнуть отримати при­буток шляхом спекулятивної гри на біржі. До них належать торгові компанії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пули і т. д. За своїми функціями вони значно ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.

ü Функціональні учасники інвестиційного процесу