отримання відділенням зв'язку виписки банку з його поточного рахунка про надходження грошових коштів на рахунок відділення зв'язку

Видавання відділенням зв'язку грошових коштів одержувачам.

Рис. 2.4. Схема документообігу при розрахунках гарантованими дорученнями

Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий доку­мент, який містить вимогу одержувача безпосередньо до платника спла­тити суму грошей і доручення платника банку, який його обслуговує, здійснити переведення встановленої платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача (рис. 2.5).

1 - передача постачальником покупцю документів на відвантаження або передачу товарів, актів виконаних робіт або наданих послуг, а також платіжні вимоги-доручення, відправлені ним особисто покупцю або через банк;

2 - дооформлення покупцем платіжної вимоги-доручення і передача її в банк (банк платника);

3 - банк платника здійснює платіж з врученням виписки з поточного раху-нка про списання грошових коштів з його рахунка й надсилає документи в банк постачальника;

4 - банк постачальника здійснює зарахування грошових коштів на поточ-ний рахунок постачальника з врученням йому виписки з його поточного рахун-ка про отримання грошових коштів

Рис. 2.5. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями

До здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень найчастіше вдаються у тих випадках, коли є реальний ризик помилки у відправленні вантажу. Це може бути ситуація, коли постачальник часто змінює замовників або їх кількість дуже велика.

Чек – це документ установленої форми, що містить безумов­не розпорядження чекодавця кредитної установи про виплату власникові чека зазначеної в ньому суми і може бути використаний для одержання за ним грошей у банку, а також для сплати куплених товарів або послуг. Термін дії чекової книжки – 1 рік, розрахункового чека фізичного лиця – 3 місяці. Чек із чекової книжки до оплати подається протягом 10 календарних днів (рис. 2.6).

1 - постачальник передає товар покупцеві; 2 - покупець передає чек постачальнику; 3 - постачальник передає чек у свій банк; 4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Рис. 2.6. Розрахунок чеком.

Проте чекова форма розрахунків має і певні недоліки:

- не завжди повна гарантія оплати чека, якщо у чекодавця на рахунку не буде грошей на момент пред’явлення чека;

- неможливість розрахунків чеками на великі суми;

- можливість підробки чека.

Акредитив – грошовий документ, за яким одна кредитна установа згідно з заявою клієнта доручає іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитиву певну суму грошей. При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами:

- заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

- банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

- бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);
- виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Згідно з чинним законодавством банк-емітент може відкривати:

1) покритий акредитив (депонований), для оплати якого заздалегідь бронюються кошти платника повною сумою на окремому рахунку в банку-емітенті або в банку, що повинен виконати платіж;

2) непокритий – такий, що за браком коштів у платника гарантовано оплачується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Крім того акредитив буває відкличний, який може бути зміненим або анульованим банком-емітентом, і безвідкличний, зміну чи анулювання якого можна здійснити лише за згоди бенефіціара, тобто сторони, що має право на отримання коштів.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками.

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 2.7.

1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 - банк покупця відкриває акредитив; 3 - банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 - банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 - відвантаження товару; 7 - покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 - банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Рис. 2.7. Розрахунок з використанням акредитива

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній - бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Перші векселі виникли ще у XII ст. В епоху середньовіччя в Європі в обігу перебувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначити. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці вже у XIV ст. придумали простий спосіб: зберігати реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони здавалися за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. Нині вексель придатний для:

а) оплати товарів та послуг;

б) надання короткострокових кредитів, повернення раніше отриманих позичок;

в) оформлення боргових відносин між банками.

Вексель має специфічні ознаки:

- законодавчо визначена форма, яка робить його універсальним і доступним всім суб’єктам грошово-розрахункових відносин;

- абстрактність. В ньому не вказується причина виникнення боргу, зазначається лише сума грошового платежу;

- безумовність і незаперечність, що вказує на те, що боржник не має ніякого права відмовитись від сплати боргу;

- конкретність строку платежу. Вексель можна виписати на строк до одного року, але переважно до 90 днів. В обігу перебувають прості й переказні векселя.

Розрахунки за допомогою векселів різноманітні і припускають широку участь у цьому процесі банків (рис. 2.8).

1 - видача векселя

2 - пред'явлення векселя до оплати

3 - погашення векселя (оплата)

4 - вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу

Рис. 2.8. Схема обігу простого векселя

Дещо складнішим є схема руху документів за умови розрахунку переказним векселем (рис. 2.9).

1 - видача векселя

2 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація)

3 - підтвердження акцепту

4 - пред'явлення векселя до оплати

5 - погашення векселя (оплата)

6 - вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу

Рис. 2.9. Схема обігу переказного векселя (тратти)

В Україні вексель застосовується не як «чистий» цінний папір, а як засіб проведення господарських операцій (рис. 2.10). Навіть якщо підприємство знаходиться «на картотеці». Особливо актуальним вексельний обіг став після заборони договорів уступки вимоги i переводу боргу.

Інкасо (інкасові доручення) застосовуються у випадках, коли банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів і зараховує ці кошти на його рахунки у банку (рис. 2.11).

Учасники операцій:

А — постачальник комплектуючих для заводу

Б — завод-виробник ліквідної продукції (на картотеці)

В — покупець (можливо, дочірня фірма від «Б»)

Г — фiрма-продавець послуг (маркетингових, інформаційних, брокерських)

1 — «А» постачає «Б» комплектуючі на 100 одиниць

2 — «Б» не розраховується з «А» (відсутні кошти)

3 — «Б» продає «В» ліквідну продукцію на 150 одиниць

4 — «В» винний «Б» суму у 150 одиниць

5 — «Б» видає «А» переказний вексель на 100 одиниць (платник — «В»)

6 — «А» пред`являє «В» вексель до оплати

7 — «В» проводить оплату векселя у повному обсязі (100 одиниць)

8 — «Г» проводить для «Б» продаж послуг на суму 50 одиниць

9 — «Б» видає «Г» переказний вексель на 50 одиниць (платник — «В»)

10 —«Г» пред`являє «В» вексель до оплати

11 —«В» проводить оплату векселя у повному обсязі (50 одиниць)

12 —«Г» засвідчує подяку «Б» за здійснену операцію

Рис. 2.10. Приклад застосування векселів в Україні

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар (1а).

2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який представляє (чи банку імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку)

6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера.

Рис. 2.11. Схема розрахунків по документарному інкасо.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

1) доручитель – клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

2) банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

3) інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

4) банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

5) імпортер-платник.

Переваги:

· для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

· для експортер — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

· ризик, пов’язаний з відмовою від платежу;

· значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, який містить вимоги позивача або за договірного опису – одержувача; банк, що обслу­говує платника, може здійснити без згоди платника переведення певної суми грошей з рахунка платника на рахунок одержувача;

Платіжна картка – грошовий документ, що засвідчує наявність відповідної суми грошей на банківському рахунку її власника в кредитній установі.

Система "клієнт – банк" є складовою програмою автоматизації банківської діяльності і джерелом надходження розрахункових документів через системи автоматизації банка у систему електронних платежів Національного банку або внутрішню платіжну систему.

Готівково-грошовий обіг – частина грошового обігу, що дорів­нює сумі всіх платежів, здійснених у готівковій формі за певний період часу. У готівковому грошовому обігу застосовуються казначейські квитки, банкноти, металеві монети, дебетні і кредитні картки, чеки й інші грошові знаки. Обсяг наявного обігу залежить від масштабу емісії готівки, швид­ко­сті їх обігу, розмірів товарообігу, рівня доходів населення, темпів інфля­ції і подібне.

На відміну від безготівкового, він характеризується низкою негативних особливостей:

- йому притаманні високі затрати щодо організації обігу;

- складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом;

- розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків.

Зазначені недоліки змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. З метою обмеження готівкового обігу, здійснюваного підприємст­ва­ми, Центральний банк установлює ліміти залишку готівки в касах підпри­ємств. Наявний обіг лімітується і для комерційних банків. Уся готівка понад установлені ліміти підлягає здачі на рахунки в комерційні банки або Центральний банк, який установлює порядок ведення касових опера­цій підприємства, регламентує емісійно-касову роботу своїх установ. У той же час не можна вважати, що управління наявним оборотом здій­снюється лише на адміністративній основі. Тут велику роль відіграють економічні методи, що забезпечують збалансованість наявного обігу і попиту домашніх господарств, підприємств, держави на товари, роботи, послуги, активи.

Грошові потоки доцільно розглядати як один з можливих інстру­ментів регулювання грошового обігу. На основі аналізу грошових потоків можна створити інструментарій, що дозволяє виробляти і приймати рішення з питань грошово-кредитного регулювання.