Сектори грошового обігу

Грошовий обіг	Фінансовий сектор	Кредитний сектор
Характеризується екві­ва­лентним, але безпово­рот­­ним рухом грошей від спо­живача до виробника. При цьому гроші відда­ляються від вихідного пункту	Охоплює фінансові від­носини, що обумовлюють безповоротний і не екві­валентний характер ство­рення і використання кош­тів	Відповідає економічним від­­но­синам, у яких пере­роз­по­діл грошей між гос­по­дар­ськими суб¢єктами здій­сню­ється не на екві­валентній, а на зворотній платній основі

Рис. 2.1. Сектори грошового обігу

2.2. Модель грошового обігу. Грошові потоки та їх балансування

Грошовий обіг здійснюється між певними суб’єктами ринку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік – це рух грошей, який має певний напрямок, пов’язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями. Для з’ясування закономірностей і особливостей руху грошей в процесі суспільного відтворення економістами Заходу розроблено умовну модель грошового обороту (рис. 2.2) [1,2,8].

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення побудови моделі, відомої як кругооборот доходів і продуктів зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України. Найістотнішими з них є:

Рис. 2.2. Модель сукупного грошового обороту

1) в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;

2) фірми перебувають у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді дивідендів як плата за ресурси;

3) уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств;

4) уряд має можливість усі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку;

5) фірми всі свої інвестиційні потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;

6) у грошових потоках сімейних господарств ураховані чисті заощадження та кредити;

7) у потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, відображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт [2,8,9].

У наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Пояснення до моделі [1,2,8,9]:

1) Першим (під номером 1) визначено сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних з купівлею виробничих ресурсів, насамперед робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено тонкою зустрічною лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Тому припустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші й успішно оплатили всі закупівлі виробничих ресурсів.

2) Грошовий потік №2 відображає сукупний обсяг виробництва й реалізації національного доходу. У подальшому національний дохід розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік.

3) Грошовий потік №3 відображає більшу частину національного доходу, що йде на споживання сімейних господарств й реалізується на ринку продуктів.

4) Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків (потік №4).

5) Грошовий потік №10 означає рух грошей для придбання споживацьких товарів на світовому ринку, тобто забезпечує імпорт товарів.

6) Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і створюють потік 5.

7) Грошовий потік №6 утворюють грошові кошти, що означають звернення фірми до грошового ринку з метою розширення капіталу за допомогою фінансових посередників. Він охоплює рух кредитних ресурсів і доходи від емісії паперів.

8) Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.

9) Грошовий потік №8 складає звернення уряду до фінансових посередників для покриття власних видатків шляхом розміщення облігацій, бон, казначейських векселів, тощо.

10) Грошовий потік №9 забезпечує державні закупівлі коштами мобілізованих грошових ресурсів потоку 8.

11) Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.

12) 12 потік утворюють платежі, що надходять фірмам за продані товари на ринку продуктів.

13) 13 потік становлять додаткові іноземні інвестиції, що мобілізуються на світовому ринку та спрямовуються у цінні папери і фінансові активи у внутрішньому грошовому ринку.

14) 14 потік відображає експортні грошові кошти, які спрямовуються фінансовими посередниками у інвестиції на світовому ринку та характеризує процес відпливу грошового капіталу за кордон.

15) Потіки 15 і 16 відображають операції центрального банку для поповнення грошового обороту додатковою масою грошей шляхом кредитування комерційних банків (15) або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення обсягів кредитування (16).

Хоча при побудові наведеної моделі зроблено цілу низку умовних припущень, в цілому вона досить ґрунтовно розкриває рух грошей у процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та інші характерні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.

Грошовий обіг тісно пов’язаний з кругообігом товарі та послуг, звідси виникає проблема підтримки постійної рівноваги між суспільним виробництвом і грошовою сферою. Її вирішення передусім пов’язане з балансуванням грошових потоків у цій сфері. За великої відкритості економіки досить часто порушення балансу у грошовій сфері пов’язується з перевищенням імпорту над експортом. Досягнення необхідного балансу в такому разі можливе, по-перше, за рахунок додаткової кредитної емісії грошей, тобто за рахунок мобілізації грошей на фінансовому ринку. По-друге, досягнення балансу можливе за рахунок зовнішніх запозичень як у вигляді отримання прямої позики в іноземних банках, так і у вигляді розміщення на світовому фінансовому ринку своїх цінних паперів.

У цілому, балансування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу повинно віддзеркалювати стратегічні цілі, що стоять перед державою.

Структура грошового обігу включає: безготівковий і готівково-гро­шо­вий обіг.

Безготівковий обіг – сума платежів за певний період часу, які здійснюються без використання готівки шляхом переведення готівко­вих коштів на рахунках клієнтів у кредитних організаціях або у взаємних роз­рахунках. Він здійснюється двома засобами: переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший у кредитних закладах та проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

Основними принципами організації безготівкових розрахунків є:

обов¢язковість зберігання грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках банків;

підприємства свої грошові платежі і розрахунки здійснюють через банки шляхом самостійного вибору форми рахунків, що закріплюється у договорах і угодах із банками;

платежі покупців за товарно-матеріальні цінності й послуги здійснюються через банки лише за наявності достатніх коштів на рахунках платників;

кошти з рахунку підприємства списуються за розпорядженням власника;

момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до терміну відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

зарахування коштів на рахунок утримувача, як правило, проводиться після списання відповідних сум з рахунку платника;

підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків [2,8].

Грошові кошти у безготівкових розрахунках, не маючи речового виразу, існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках і реалізуються шляхом виписування таких розрахункових документів:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- чеків;

- акредитивів;

- векселів;

- платіжних вимог;

- інкасових доручень (розпоряджень).

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, який міс­тить доручення платника банку або іншій установі – члену платіжної системи, що "обслуговує її", – здійснити переведення зазначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача. За допомогою цього документу здійснюються розрахунки за фактично відвантажену продукцію, для переказування сум (рис. 2.3).

Така форма організації безготівкових розрахунків належить до найбільш поширених. Дана форма характеризується простим і швидким документообігом і сприяє прискоренню руху коштів. Певним недоліком є неповна гарантія здійснення платежу на користь постачальника продукції. Але існує і різновид платіжного доручення – розрахунки за допомогою гарантованого доручення (рис. 2.4).

1 - передача платником в банк платіжного доручення на право списання суми платежу на користь одержувача грошових коштів;

2 - отримання платником виписки банку з його поточного рахунка про списання грошових коштів на користь одержувача;

3 - передача платіжного доручення (повідомлення) про зарахування платежу на поточний рахунок одержувача (передача платіжного доручення може здійснюватися через національну систему електронних платежів (НСЕП); через внутрішньобанківську платіжну систему (ВБПС) - якщо установи входять в систему одного банку; просто в банк одержувача при прямих відносинах між банками (ПВІМБ);