Кодифікація радянського сімейного права у 20-х роках

Кодекс законів про сім'ю, опіку, і акти громадянського стану УСРР 1926 року — кодифікований акт укр. рад. законодавства в галузі сімейного права. Прийнятий 31.05.1926 на 3-й сесії ВУЦВК 9-го скликання. Вступив у дію з 1. 09. 1926.

Кодекс включав 5 відділів: І. Про сім'ю [розділи «Основні положення», «Особисті права та обов'язки дітей і батьків», «Майнові права та обов'язки дітей і батьків», «Стягання утримання (аліментів) з членів сільського господарства (двору)», «Усиновлення (удочерения)»]; II. Про опіку та піклування (розділи «Основні положення», «Призначення і скасування опіки і піклування», «Призначення та звільнення опікунів», «Опікунські та піклувальницькі права й обов'язки»); III. Про шлюб (розділи «Основні положення», «Умови шлюбу», «Недійсність шлюбу», «Припинення шлюбу», «Права й обов'язки подружжя»); IV. Про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; V. Визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Така структура Кодексу пояснювалася прогнозованим «безболісним відмиранням» відділу про шлюб, який у кодексах ін. союзних республік стояв на першому місці.

Принциповими засадами кодексу була рівність прав і обов'язків дітей незалежно від того, чи були їх батьки в шлюбі в період зачаття або народження дитини, чи ні; право дітей на прізвище і громадянство; можливість встановлення батьківства у суд. порядку; принцип роздільності майна батьків та дітей; право батьків вимагати в позов, порядку дітей від осіб, які незаконно їх утримують; рівність прав та обов'язків батька й матері; рівність і незалежність подружжя; свобода розлучення; право подружжя на спільне і роздільне майно та на самост. укладення майнових угод; взаємні аліментні права та обов'язки подружжя, батьків і дітей; обов'язки батьків по вихованню та навчанню дітей; позбавлення батьк. прав у разі їх неналеж. здійснення або невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей.

Уперше запроваджувалися у зак-во інститути усиновлення (удочеріння) і спільного (нажитого спільною працею) майна подружжя. Новелою було встановлення солідар. відповідальності щодо аліментів на утримання дитини всіх осіб, які мали інтимні стосунки з її матір'ю у період зачаття, хоча батьком визнавався лише один з них. (Ця стаття була скасована 1937). Кодекс допускав одностор. реєстрацію шлюбу за заявою однієї з осіб, що «перебували у близьких стосунках без реєстрації». Такий шлюб реєструвався, якщо ін. сторона не оскаржила цю заяву у суді протягом місяця з дня отримання повідомлення від органу ЗАГС. Значні зміни було внесено в кодекс на підставі постанови ЦВК і РНК СРСР «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги роженицям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів та про деякі зміни в законодавстві про розлучення» від 27.VI 1936 і указу Президії ВР СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" та заснування ордена "Материнська слава" і медалі "Медаль материнства"».Кодекс втратив чинність у зв'язку з прийняттям 1969 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

63. Кодифікація радянського земельного права в 20-ті рр.
Земельне право. Земельне питання було одним з головних у політиці більшовицької партії. Мабуть тому його нормативному забезпеченню приділялась така увага. Стосовно нової економічної політики постанова ВУЦВК "Основний закон про трудове землекористування" від 27 травня 1922 року регулювала широке коло питань трудового землекористування як одного з основних інститутів радянського земельного права. Ця постанова стала складовою частиною Земельного кодексу УСРР, який було прийнято 29 листопада 1922 року. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин: "Про трудове землекористування", "Про міські землі", "Про державне земельне майно", "Про землеустрій і переселення" (Земельний кодекс РСФРР складався з трьох частин, оскільки об'єднував другу і третю частини). Кодекс назавжди скасовував право приватної власності на землю, надра, води і ліси в межах УСРР (ст. 1—2). Всі землі сільськогосподарського призначення складали єдиний земельний фонд (ст. 3). Право безпосереднього користування землею надавалося трудовим землеробам і їх об'єднанням, міським поселенням, державним установам і підприємствам (ст. 4). Право користування землею визначалося як безстрокове і могло бути припинене тільки у відповідності з законом (ст. 11). Купівля, продаж, заповіт, дарування і застава землі заборонялися, а порушники цього притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися (ст. 26). Земельний кодекс регламентував порядок і організацію роботи органів управління земельним товариством (сільських сходів), правове становище селянського дворища. Ст. 66 визначала дворище як "родинно-трудове об'єднання осіб, що спільно ведуть сільське господарство". Кодекс допускав оренду землі, але з умовою, що ніхто не може отримати за договором оренди в своє користування землі більше тієї кількості, яку він в змозі додатково до власного наділу обробити силами свого господарства". Використання найманої праці допускалося лише за умови дотримання законів про охорону і нормування праці, а також при умові неможливості господарства самому виконати необхідну роботу. Кодекс передбачав види землекористування: общинне, дільничне, колективне. Перевага віддавалася колективному землекористуванню, яке передбачало такі колективні форми господарства, як товариство з громадською обробкою землі, артіль і сільськогосподарську комуну (ст. 91). Колективні господарства мали право вимагати у сільської громади виділу їм землі. Ці пільги нагадували пільги, що були введені столипінською аграрною реформою 1906—1911 років. Але якщо тоді вони встановлювалися для одноосібних господарств, то тепер — для колективних. Розвиток промисловості, транспорту, колгоспне будівництво потребували певного спрощення процесу землеустрою і землекористування. Виникла необхідність внесення змін до Земельного кодексу 1922 року. 27 червня 1927 року ВУЦВКі РНКУСРР прийняли постанову про зміни і доповнення до Земельного кодексу УСРР. Фактично, це було прийняття Кодексу в новій редакції. Зміни і доповнення торкались розширення прав сільських Рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов'язків земельних товариств і нагляду за їх діяльністю, порядку проведення справ про землеустрій. Важливе значення для розвитку колгоспного будівництва мала загальносоюзна постанова ЦВК і РНК СРСР "Про колективні господарства" від 16 березня 1927 року. Після проголошення курсу на колективізацію 15 грудня 1928 року ЦВК і РНК СРСР приймають "Загальні начала землекористування і землеустрою", які регламентували правовий режим земель всіх категорій. В них визначалась компетенція Союзу PCP і союзних республік по розпорядженню земельним фондом, регулюванню землекористування і землеустрою. Тісно пов'язаними із Земельним кодексом були Закон про ліси УСРР, прийнятий 3 листопада 1923 року, і Ветеринарний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК 13 березня 1925 року. Закон про ліси розвивав і конкретизував правила використання лісів, як всенародного добра, як об'єкта державної власності. Він складався з п'яти частин: 1) фсновні засади; 2) Про збереження та охорону лісів; 3) Про державні ліси, споруди і майно; 4) Про ліси, що передаються в користування установ, товариств і організацій; 5) Про порядок надходження доходів і провадження видатків на лісове господарство. Ветеринарний кодекс мав чотири частини, кожна з котрих поділялась на розділи, а розділи — на статті. Перша частина містила основні положення, присвячені організації та завданням державної ветеринарії. Друга визначала заходи і порядок запобігання та припинення заразних і пошесних хвороб усіх видів домашньої худоби і птиці. Третя встановлювала, що ветеринарно-санітарний нагляд за переміщенням тварин і зберіганням сирих тваринницьких продуктів здійснюється тільки ветеринарним персоналом земельних органів. Четверта частина закріплювала систему ветеринарних органів управління. Потрібно підкреслити, що Ветеринарний кодекс УСРР сприяв розвитку сільського господарства в цілому і тваринництва зокрема.

64. Кодифікація радянського трудового права в 20-ті рр.
Трудове право. Після закінчення громадянської війни головною формою залучення громадян до праці залишилась обов'язкова трудова повинність. З введенням непу відчувався поступовий перехід до договірних начал в трудових відносинах. Приймається цілий ряд законодавчих актів, які ставили за мету врегулювання трудових відносин у нових умовах, організацію праці, її оплату і охорону. Виникла гостра необхідність у розробці і прийнятті нового кодексу законів про працю. Проект Кодексу законів про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексом законів про працю РСФРР в повній відповідності з ним. Ці кодекси навіть в дію були введені в один день — 15 листопада 1922 року. Кодекс законів про працю УСРР складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Перший розділ містив загальні положення, другий визначав порядок найму і надання робочої сили, третій встановлював порядок залучення громадян УСРР до трудової повинності, четвертий присвячувався колективним договорам, п'ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрішнього трудового розпорядку, сьомий — нормуванню праці, восьмий — винагороді за працю, дев'ятий — гарантіям і компенсаціям. Десятий і одинадцятий розділи регулювали робочий час і час відпочинку, дванадцятий і тринадцятий містили норми про учнівство, працю жінок і неповнолітніх. У чотирнадцятому розділі мова йшла про охорону праці, в п'ятнадцятому — про профспілки і їх органи на підприємствах, в установах і господарствах. Шістнадцятий розділ встановлював систему органів по вирішенню конфліктів і розгляду справ про порушення законів про працю. Питання соціального страхування регулювалося останнім, сімнадцятим розділом. В ст. 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом і є обов'язковими для всіх підприємств, установ і господарств як державних і громадських, так і приватних, а також для всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду. Проголошувалися недійсними договори і угоди про працю, які погіршували умови праці в порівнянні з нормами кодексу (ст. 4). Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника (ст. 5). За Кодексом колективний і трудовий договори були основними правовими формами залучення до праці. Розмір винагороди за працю не міг бути меншим обов'язкового мінімуму оплати, встановленою для даної категорії праці державою. Тривалість нормативного робочого дня за Кодексом становила 8 годин. Пільги були встановленні для неповнолітніх, для тих, хто працював на підземних роботах, і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався шестигодинний робочий день. Надурочна робота, як правило, не допускалася. Кодекс визначав права і обов'язки профспілок і їх органів на підприємствах, в установах і в господарствах, а також обов'язки адміністрацій в справі сприяння роботі профспілок (ст. 151—167). Справи про порушення законів про працю і всі трудові спори вирішувалися або в примусовому порядку (в особливих сесіях народних судів), або в примирному порядку (примирних камерах, третейських судах тощо) (ст. 168—169). За Кодексом соціальне страхування поширювалося на всіх осіб найманої праці, не залежно від
того на підприємствах якої форми власності вони працюють (ст. 175). Чітко визначався зміст соціального страхування (ст. 176). Кодекс законів про працю УСРР досить ефективно регулював трудові відносини на початковому етапі непу. Але вже з 1924 року на Україну починають поширюватися загальносоюзні акти. Строга централізація державного управління вимагала підвищення рівня трудової дисципліни. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни спрямовуються прийняті РНК СРСР постанови "Про заходи щодо зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах" від 6 березня 1929 року і "Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах" від 5 липня 1929 року. В 1929 році був введений скорочений календарно-робочий тиждень: на безперервно діючих підприємствах і установах — п'ятиденний, на всіх інших — шестиденний. У 1926—1929 роках значного розвитку набула промислова кооперація. 16 травня 1928 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення про промислову кооперацію. Положення регулювало трудові відносини членів промислової артілі, зокрема: питання виникнення і припинення трудових відносин, випробувального терміну, техніки безпеки, охорони праці тощо.