Стаття 62. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників.
1. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Пояснення сторін і третіх осіб та їх представників є одним із засобів доказування. Ці пояснення мають статус доказів за умов, що сторони, треті особи та їх представники допитані як свідки та давалися за їх згодою.
Доказове значення мають лише ті пояснення сторін і третіх осіб та їх представників, в яких містяться відомості про факти, що мають значення для справи.
Поряд із поясненнями по суті справи сторони і треті особи та їх представники мають право представляти свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового розгляду, брати участь у допиті свідків і експертів, висловлювати свою думку з приводу змісту і достовірності письмових і речових доказів тощо. Подібні пояснення поряд із заявами розпорядчого характеру (визнання позову, відмова від позову тощо) не є доказами у справі.
Таким чином, пояснення сторін і третіх осіб та їх представників мають не однакове значення, а доказами в цивільній справі можуть бути тільки ті пояснення, які містять відомості про факти, що належать до предмета доказування.
У поясненнях сторін виділяють:
1) повідомлення, відомості про факти — тобто докази;
2) волевиявлення;
3) судження про юридичну кваліфікацію правовідносин;
4) мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сторона висвітлює фактичні обставини у вигідному для себе аспекті;
5) прояв емоцій, настрою.
Такий підхід можна застосовувати і до пояснень третіх осіб та представників сторін (третіх осіб).
Пояснення сторін і третіх осіб та їх представників як засіб доказування в цивільному процесі мають істотне значення, виходячи з того, що тягар доказування несуть сторони по справі. Визнаючи за сторонами і третіми особами та їх представниками право давати пояснення, закон передбачає скасування рішення, якщо справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (ст. 314 ЦПК).
Відсутність усних або письмових пояснень сторін або третіх осіб, їх представників, які не з’явилися в судове засідання, може призвести до постановлення судом необґрунтованого рішення, оскільки утруднюється з’ясування взаємовідносин сторін. Тому навіть у випадках неявки без поважних причин у судове засідання особи, яка бере участь у справі, питання про можливість розгляду справи за її відсутності повинно вирішуватися судом з урахуванням необхідності її пояснення для з’ясування взаємовідносин сторін і достатності доказів.
Особливе значення пояснень сторін та третіх осіб визначається тим, що: вони є учасниками спірних правовідносин і можуть дати повні відомості щодо фактів, які мають значення для справи. З цим пов’язані і функції їх представників.
Специфікою пояснень сторін та третіх осіб як засобів доказування є те, що: сторони (треті особи) юридично заінтересовані в результатах справи і дача пояснень — їх право, а не обов’язок. Разом з тим їх пасивність у доказовій діяльності призводить до ухвалення рішення ні на користь пасивної сторони.
Зазначена специфічна риса пояснень сторін (третіх осіб) особливо виявляється в судовому засіданні. Суд визначає порядок допиту свідків, експертів і дослідження усіх інших доказів лише після заслуховування пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Це дає можливість суду обрати найбільш доцільний і швидкий шлях дослідження і перевірки всього доказового матеріалу, в ході якого мають бути підтверджені або спростовані твердження сторін (третіх осіб). Така регламентація ходу судового засідання з цивільної справи орієнтує суд на критичне ставлення до тих пояснень, які надані сторонами (третьою особою) з метою обґрунтування і захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд не може будувати висновки лише на заявах сторін (третіх осіб), і повинен запропонувати сторонам (третім особам) обґрунтовувати свої твердження. Не тільки твердження сторін (третіх осіб), а й визнання фактів, якими вони обґрунтовують свою позицію, для суду не є обов’язковими і приймаються тільки тоді, коли немає сумніву, що визнання відповідає обставинам справи. Тому наявність одного лише посилання сторони (третьої особи) на те, що її твердження про факти, які мають значення для справи, не спростовано, не може розглядатися як достатній доказ. Цим визначається і значення пояснень представників сторін (третіх осіб).
Види пояснення сторін (третіх осіб):
1)Твердження.
2)Визнання
Сутність тверджень полягає в тому, що в них містяться відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати сторона як суб’єкт доказування.
Визнання сторони — це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати інша сторона.
Визнання стороною (третьою особою) факту звільняє іншу сторону (третю особу) від доказування його, якщо суд визнає даний факт встановленим. Про прийняття судом визнання стороною факту має бути винесена ухвала.
Судове визнання стороною (третьою особою) факту може бути:
1)Усним
2)Письмовим.
Визнання факту, зроблене не в судовому засіданні, не є доказом. Будучи доказовим фактом, воно само потребує доказування, тобто обґрунтування іншими доказами.
Так, факт позасудового визнання відповідачем батьківства у справі про встановлення батьківства суд встановлює на підставі доказів, які з достовірністю його підтверджують.
Особливе процесуальне значення має визнання стороною (третьою особою) факту, для підтвердження якого допустимі лише певні засоби доказування — письмові докази або нотаріальна форма угоди.
Недотримання передбаченої законом форми угоди позбавляє сторону (третю особу) права у випадку спору посилатися для підтвердження її дійсності на показання свідків.
Процесуальне значення визнання стороною (третьою особою) факту укладання угоди без дотримання юридичної форми полягає у тому, що визнання факту робить можливим підтвердження угоди будь-якими засобами доказування, у тому числі й показаннями свідків.
На відміну від пояснень сторін (третіх осіб) про факти, які відповідають їх процесуальній заінтересованості, а тому потребують обґрунтування іншими засобами доказування, визнання фактів, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, які суперечать її процесуальній заінтересованості, може стати достатнім, і, отже, єдиним доказом наявності відповідного факту, якщо, на думку суду, визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози або помилки.
У зв’язку з цим виникає питання щодо суб’єктів такого роду визнання.
studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования(0.007 с)...
