Еволюціонізм - один із провідних напрямків досліджень суспільних процесів, роль якого значно зросла в Європі після оприлюднення вчення Ч. Дарвіна про антропосоціогенез.Ідея суспільного прогресу як поступового розвитку була базовою у творчості англійського мислителя ГербертаСпенсера (1820-1903 pp.), який, на сім років раніше за Ч. Дарвіна висунув ідею еволюції. Найбільш значні твори Cпенсера: "Основні начала", "Основи біології", "Основи психології", "Основи соціології", "Основи етики". Він - визнаний у світі теоретик органіцзму й еволюціонізму як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ. Як засновник органіцизму, вчений вдався до аналогій між біологічним організмом і суспільством, підкреслюючи, що суспільство, як і біологічний організм, із часом кількісно збільшується в об'ємі, ускладнюється його структура, посилюється залежність його складових частин між собою. Водночас суспільство, втрачаючи деякі свої одиниці, продовжує існувати як цілісність, постійно самовідтворюючись. За таких умов роль комунікаційної системи відіграє мова, що внутрішньо пов'язує окремі складові суспільства в єдине ціле та виконує такі ж функції, як і шкіра в біологічному організмі. Оскільки шлях науки йде в напрямку від відомого до невідомого, то можна пояснити появу органі стичної концепції.Так, саме в біології на той час було досягнуто значних успіхів, а суспільство розглядалося тільки як потенційний предмет для вивчення й тому дослідники при поясненні складних суспільних явищ вдавалися до аналогії з організмом. Як теоретик еволюціонізму, Г. Спенсер обстоює принцип вільного розвитку суспільства від втручання урядів і реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний добір і боротьбу за існування. За Г. Спенсером, виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство через природній добір здатне відкинути нездорових, нерозумних, повільних, нерішучих. Втручання ж держави, на думку вченого, тільки посилить деструктивні процеси, сприятиме виживанню непристосованих, що врешті-решт призведе до занепаду суспільства.Г. Спенсер - ідеологічний ворог соціалізму, оскільки соціалізм, на його думку, передбачає невіддільність від рабства. Його політико-ідеологічні погляди можна розцінити як ліберальні, що відповідало англійській національній традиції.Обстоюючи принцип структурно-функціонального аналізу, Г. Спенсер створив власне вчення про державу. Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. У дусі ліберальних поглядів він вважав, що держава як соціальна інституція повинна слугувати індивідам, а не навпаки.
8. Сучасні соціологічні теорії Серед різних шкіл соціології XX ст. найчастіше виділяють чотири напрямки, чотири наукові парадигми:
емпіричну соціологію, функціоналістську соціологію,конфліктологічні теорії та символічний інтеракціонізм (взаємодію). Емпірична соціологія. Самостійним напрямком соціологічних дослідженьемпірична соціологія стає у США. Сприйнявши деякі ідеїГ. Спенсера,американські соціологи під впливом основоположників прагматизму, якіінтенсивно розробляли психологічну науку, намагалися провести аналогіюне між біологічними й соціальними, а між психічними й соціальнимиявищами і процесами.
Функціопалістська соціологія. Виступаючи багато в чому послідовниками Г.Спенсера, сучасні соціологи-функціоналісти і, перш за все, американський соціолог Роберт Мертон, поділяють точку зору, згідноз якою суспільство в цілому і його окремі частини мають найтіснішийвзаємозв'язок, котрий підкріплюється їх функціями. Інакше кажучи, усуспільстві все зв'язано одне з одним. Паралельно із функціоналізмомрозвивалася інша велика соціологічна школа, очолювана американським соціологом Талкоттом Парсонсом (1902 — 1979), яка отримала назву
«структурний функціоналізм». Вихідною точкою у формуванні структурного функціоналізму став принцип системної побудови суспільства. Парсонс визначив, що для всіх соціальних систем характерний набір із чотирьох основних функцій: адаптація —будь-яка соціальна система пристосовується або адаптується як до внутрішньої ситуації, так і до змін зовнішнього середовища; ціледосягнення — система визначає й досягає поставлених цілей;інтеграція — система зв'язує й ув'язує всі свої компоненти, а також усі інші свої функції;збереження зразка — будь-яка соціальна система створює, вдосконалює, зберігає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їхньої поведінки, культурні принципи.
Конфліктологічні теорії. У найбільш далекій перспективі витоки подібного підходу можна знайти в соціальній філософії англійського мислителяXVIIст. Т. Гоббса, який вважав «війну всіх проти всіх» природним станом людства, яке не досягло громадянського стану розвитку. Але більш значущі корені конфліктологічного підходу виявились в соціологічній спадщині Карла Маркса. Марксистська теорія висунула тезу про економічну детермінованість соціальних відносин, про класові антагонізми та класову боротьбу в суспільстві, про суперництво різних форм власності, про класову зумовленість суспільної свідомості тощо. Р.Дарендорф зазначав, що в кожному суспільстві існують осьові лінії соціальних конфліктів. Конфлікт, надумку Р. Д, народжується з того що одна група або один класс протистоять «тиску» або пануванню протилежної їм соціальної сили.
Символічний інтеракціонізм (взаємодія). Термін «символічний» означає, що ця соціологічнашкола робить акценти на «сутності», яку викладають діючі особи(«актори»), коли вступають у взаємодію, тобто «інтеракцію». Засновник символічного інтеракціонізму відомий американський соціолог Джордж Герберт Мід вважав, що суспільство можна пояснити тільки шляхом розгляду принципівповедінки людей. Усі ці прояви поведінки, мають своїмивитоками загальні соціальні символи. Так, відмова брати участь у військових діях для однієї людини означає (символізує) особисте боягузство, для іншої той самий акт може означати свідомий пацифізм, тобто вже інший символ.
