Основні принципи філологічного сприймання твору: опис, аналіз, інтерпретація. Співставлення різних підходів

Філологічний аналіз художнього тексту припускає взаємодія літературознавчого й лінгвістичного підходів до нього. Художній текст в цьому плані розглядається і як эстетический феномен, що володіє цілісністю, образністю й фикциональностью, і як форма звертання до миру, тобто як комунікативна одиниця, у якій, у свою чергу, моделюється певна комунікативна ситуація; і як приватна динамічна система язикових засобів. Такий підхід може сприяти виявленню «перетворення мертвих слідів змісту в живий зміст»3. Він дозволяє перебороти суб'єктивізм і импрессионистичность висновків і спостережень, що не опираються на розгляд «першоелемента» літератури - мови, і об'єктивувати положення, що базуються на розгляді образного ладу добутку.

Інтерпретація — дослідницька діяльність, пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом інтерпретації можуть бути:

1. будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, мотиви, персонажі, алегорії, символи, тропи і навіть окремі речення та слова), співвіднесені з відповідним контекстом твору або позатекстовою ситуацією;
2. літературний твір як цілість, коли у творі й поза ним відшуковується те завуальоване, приховане, що з'єднує усі компоненти в одне ціле й робить твір неповторним;
3. літературна цілість вищого порядку, ніж літературний твір, наприклад, творчість письменника, літературна школа, літературний напрям, літературний період.

Аналіз літературного твору — логічна процедура, сутність якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв'язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. Аналіз літературного твору опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям.

Мета, предметна спрямованість свідомості аналітика, застосовані при цьому методи визначають види аналізу літературного твору (естетичний, психологічний, соціологічний тощо), які можуть здійснюватися різними шляхами (проблемно-тематичний, пообразний, цілісний, «за актором» (повільне читання)).

Аналіз та інтерпретація

Аналіз літературного твору обстоюється і традиційно здійснюється прихильниками описової поетики, яка бере спій початок з «Поетики» Арістотеля. Літературознавчі школи, які продовжують традиції, започатковані Платоном, розробляють засади і методику рецептивної поетики, замість аналізу літературного твору здійснюють його інтерпретацію.

Аналіз літературного твору та його інтерпретація дуже близькі, тому прихильники прагматичної поетики тепер вживають спарений термін «аналіз-інтерпретація», який передає поняття про сукупність аналітико-синтезованих процедур, методів, прийомів, що використовуються в складному процесі осягнення своєрідності завершеного літературного твору, зафіксованого в тексті.

Аналіз літературного твору, його інтерпретація є складовими методології літературознавства, вивчення художньої літератури, дослідження її історії. У «новій критиці» США та Англії Аналіз літературного твору означає вирізнення елементів структури твору, пояснення їх значень у синтезованих символах, метафорах, синтаксичних структурах