Ідилічне, сентиментальне романтичне

Ідилічне, сентиментальність та романтика – це типи авторської емоціональності. Незважаючи на те, що авторська емоціональність індивідуальна, можна виокремлити певні закономірності.

Ідилічне – це форма життєствердження; радісна розчуленність мирним, стійким та гармонійним складом життя, де знаходять місце спокійний сімейний побут та щасливе кохання, єднімть людини з природою. Ідилічне у літературі проявляється з 2 боків: 1 – як здісненні ідилії; 2 – як спрямованість до ідилістичних цінностей. Перше більш вузька сфера, друге – ширша. Ідилістичні цінності та бажання їх втілити втілені в російській літературі 19 ст.(Пришвин, Пастернак).

Сентиментальність – це чуттєвість, яка народжується з симпатії та співчуття до різного рода «принижених та ображених», перш за все – до низчих прошарків суспільства. Цей вид емоціональності був поширений у другій половині 18 ст та породив такийлітературний напрям як сентименталізм.

Романтика – умонастрій, що пов’язаний з підйомом почуття особистості, вірою людини у власні безмежні можливості, з радісним передчуттям здійснення найвищіх, таємних бажань. Романтика різнонародна. Вона може мати релігіозне забарвлення, наближуючись до розчулення (поезія Жуковського), може мати містичний (ранній Блок) або соціально-громадянський характер.

1. Автор і читач у творі. Рецептивна естетика про присутність читача в творі.

Читач може бути присутній в творі напряму, будучи конкретизованим та локалізованим у тексті. Автори подекуди ведуть роздуми про своїх читачів, бесіди, де відтворює їх думки та слова. Інша форма – це «концепція адресата». Читач-адресант може бути конкретною особою, сучасною для автора публікою, або «далеким» читачем.

Рецептивна естетика (лат. receptio — сприйняття) — різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському літературознавстві ще в 20-ті. Вихідна теза Р.е. полягає в тому, що художній твір — не замкнута іманентна структура, а вся його багаторівнева структура зумовлена орієнтацією на реципієнта. У системі "автор—твір—читач" прихильники Р.е. зміщують акценти: від естетики самовираження автора з її біографічним методом та естетики структуралізму з її методом повільного, замкнутого читання вони перейшли до вивчення читацьких реакцій, оцінок. В. Ізер висловив плідну ідею про те, що в тексті твору від самого початку закладено функції послання, у ньому міститься "імпліцитний читач", а У. Еко обґрунтував положення про відкритий характер художнього твору. Увагу було привернуто до розбіжностей між текстом і твором, до адекватності читацького Сприймання та проблем інтерпретації тексту художнього твору, смислу художніх висловлювань. Проблематику адресата художнього слова, структури літературних творів по-своєму розробляв М. Бахтін, ідеї Р. є. застосовували у своїх дослідженнях російські вчені Ю. Борев, М. Гей. В Україні проблему читача в середині 60-х, спираючись на праці О. Потебні, І. Франка, О. Білецького. Рецептивна естетика надає читачеві всі можливості для творення власного тексту з даного. Адже літературний твір — це лише подразнювач, що збуджує, викликає до життя ціле море думок, емоцій, уявлень читача, пов'язаних з його власним, а не письменницьким, досвідом. В уяві читача з'являються ідеї, поняття, які первісно не були закладені автором, і, навпаки, чимало з того, що хотів би вкласти автор у свідомість читача, лишається поза увагою. Двох схожих думок про твір, згідно з теорією рецептивної естетики, бути не може, адже саме читання вносить суб'єктивний момент.