Підстави припинення провадження у справі про банкрутство

1. Боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності

2. Подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи

3. У провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника

4. У встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією

5. Затверджено мирову угоду

6. У встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора

7. Боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами

8. Кредитори не висунули вимоги до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство

87 Відповідно до ст. 1 Закону учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Виходячи з цієї норми, слід констатувати, що учасниками про-вадження у справі про банкрутство є:

1) сторони у справі про банкрутство — кредитор (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут);

2) основні учасники — арбітражний керуючий (розпорядник майна, санатор, ліквідатор) та суд;

3) допоміжні учасники — власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, керівник боржника, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник сфгану місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженого чи додатковою відповідальністю.

Кредитором у справі про банкрутство може бути будь-яка особа. Закон не встановив тут яких-небудь обмежень. Ними можуть бути як будь-які резиденти, так і нерезиденти, що мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги за грошовими зобов’язаннями до боржника, з виплати заборгованості по заробітній платі боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, які здійснюють контроль за правильним і своєчасним зарахуванням податків і зборів (обов’язкових платежів). На іноземних кредиторів розповсюджується національний режим, відповідно до якого як іноземні, так і національні кредитори мають рівні права та обов’язки у зазначених правовідносинах.

Закон класифікує кредиторів на конкурсних та поточних.

Конкурсні кредитори — це кредитори, грошові вимоги яких виникли до порушення справи про банкрутство або визнані кон-курсними відповідно до Закону й зобов’язання яких не забезпечені заставою майна боржника. Конкурсні кредитори;, вимоги яких виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, протягом ЗО днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до суду письмову заяву з вимогами до божника, а також документи, які належним чином підтверджують заявлені вимоги. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва та платежу за векселем на підставі ст.ст. 43 та 70 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запрова-дженого Женевською конвенцією 1930 р. В іншому разі, на підставі абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону вимоги конкурсних кредиторів, заявлених після закінчення строку, встановленого для їх надання, або не заявлені взагалі, господарським судом не розглядаються та вважаються погашеними.

Поточні кредитори мають місце у зобов’язаннях, які виникли після порушення процесу в справі про банкрутство, і відповідно, щодо них боржник не зупиняє виконання своїх зобов’язань у зв’язку із існуванням мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій на задоволення вимог поточних кредиторів поширюється винятково в частині припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів). Отже, поточними кредиторами слід уважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.

Разом із легальною класифікацією, яка регламентована в ст. 1 Закону, на науковому рівні визначають також такі види кредито рів: ініціюючі, змушені, закладні, поточної заборгованості, пріоритетні (привілейовані), реєстрові. Так конкурсні кредитори поділяються на ініціюючих, змушених, привілейованих. Неконкурсні кредитори поділяються на поточних, заставних, речових та інших.

Ініціюючий кредитор — це кредитор (кредитори), за ініціа-тивою якого порушується справа про банкрутство, при наявності безспірних вимог до боржника на суму не менше ніж триста мі-німальних розмірів заробітної плати, які незадоволені. протягом трьох місяців після встановленого строку їх погашення. Після по-рушення справи про банкрутство інші кредитори, що мають право ініціювати процедуру банкрутства, уже не можуть реалізувати його. Справа про банкрутство порушується тільки один раз. Якщо ініціюючі кредитори не мають необхідної суми вимоги, то вони мо-жуть поєднувати свої вимоги до боржника й звернутися до суду з однією заявою ч. 2 ст. 8 Закону є помилковим. Заява про приєднання до справи про банкрутство не підлягає розгляду в господарських судах України (п. 1 ст. 62 ГПК), і в разі порушення провадження у справі за такою заявою вона підлягає припиненню за п. 1 ст. 80 ГПК України.

Не можуть бути ініціюючими кредиторами: особи, перед якими боржник відповідає за заподіяння шкоди життю й здоров’ю, з виплати авторської винагороди; засновники (учасники) боржника — юридичної особи за зобов’язаннями, що випливають із такої участі, а також ті, чиї вимоги забезпечені заставою, і кредитори, вимоги яких складаються з неустойки (штрафу, пені).

Змушені кредитори — це кредитори, які звертаються до суду після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури. Після публікації в процедурі розпорядження майном оголошення про порушення справи про банкрутство до суду звертаються кредитори, заборго-ваність у яких виникла до порушення справи про банкрутство не-залежно від забезпеченості вимог. Якщо публікація стосується визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, то до суду звертаються кредитори, вимоги яких виникли в процедурі розпорядження майном і/або санації незалежно від настання строку виконання зобов’язань.

Кредитори, вимоги якого забезпечені заставою, є самостій-ним учасником провадження у справі про банкрутство і стороною у справі з конкретними правами та обов’язками. Зазначене випливає з дефініцій кредитора і конкурсного кредитора, що містяться в Законі. Вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, підлягають обов’язковому внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо, як і вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, ав-торської винагороди, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю громадян (згідно із заявами кредиторів, а за їх відсутності — з даними обліку боржника). Вимоги всіх названих кредиторів становлять єдиний реєстр, що формується розпорядником майна, а тому кожен із них має право бути учасником зборів кредиторів із правом вирішального голосу. Будь-яких винятків із положень щодо кредиторів, чиї вимоги забезпечені заставою майна боржника, Закон та інші правові акти не містять, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Закон передбачає право кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою. Такий кредитор має також право заявити вимоги на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави.

Пріоритетні (привілейовані) кредитори — це кредитори, вимоги яких не потребують визнання господарським судом і по-гашаються протягом усієї процедури банкрутства. Такі кредитори можуть звертатися до суду з вимогами про визнання їх кредиторами. У цьому випадку вони користуються правами реєстрових кредиторів, тобто кредиторів, чиї вимоги включені до реєстру. Якщо ці кредитори не звертаються до суду про визнання їх такими, то вимоги їх, на відміну від інших кредиторів, не вважаються погашеними. Іншими словами, погашення вимог привілейованих кредиторів здійснюється незалежно від визнання їх такими судом. З іншого боку, на вимоги привілейованих (пріоритетних) кредиторів не поширюється дія мораторію, і такі вимоги погашаються протягом процедури банкрутства. Привілейованими кредиторами є, зокрема, громадяни, інтереси яких пов’язані з виплатами заробітної плати й відшкодуванням завданої шкоди життю й здоров’ю.

Реєстрові кредитори — це кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, визнані господарським судом та затверджені ухвалою суду. Тільки такі кредитори мають право участі в процедурі банкрутства безпосередньо або опосередковано, через представницький орган — комітет кредиторів. Вимоги таких кредиторів становлять основу процедури банкрутства. Закон надає право вирішального голосу на зборах кредиторів усім кредиторам боржника (банкрута), вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, а право дорадчого — тільки тим учасникам провадження у справі про банкрутство, які можуть брати участь у зборах кредиторів.

Речові кредитори — це ті кредитори, основою вимоги яких є річ, яка належить їм на праві власності або на титулі (прикладом є оренда, підряд, спільна діяльність і т.д.). Такі кредитори є не- конкурсними, але з певних обставин їх вимоги можуть трансфор-муватися у конкурсні, наприклад, у разі знищення, втрати речі. Свої права, як правило, речовий кредитор захищає у позовному провадженні, однак Закон надає йому право оскаржувати дії лік-відатора в процедурі банкрутства.

Кредиторами можуть бути органи державної податкової служби, митні органи, органи Пенсійного фонду України, органи фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що діють у спеціальному порядку.

Отже, необхідно пам’ятати про особливості статусу тієї чи іншої категорії кредиторів.

Черговість задоволення вимог кредиторів, установлена в За-коні, дає підстави науковцям визначити не тільки пріоритети за-конодавця відносно задоволення вимог різних кредиторів, а й кла-сифікувати кредиторів за їхньою значущістю для економіки.

Зокрема, в першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника

Процесуальні права кредиторів на відміну від процесуальних прав позивача мають низку відмінностей, які полягають у такому. Так, ініціюючий кредитор не може бути обмежений у здійсненні його процесуальних прав, зокрема щодо збільшення розміру заявлених вимог. Між тим, кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі про банкрутство, має право заявляти додаткові майнові вимоги до боржника в межах строку, встановленого ст. 14 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до борж-ника, а також документи, що їх підтверджують. Подані протягом ЗО днів заяви конкурсних кредиторів фактично розглядаються судом після закінчення зазначеного строку. Отже, якщо кредитор у засіданні господарського суду заявить про збільшення розміру своїх вимог, ці вимоги будуть заявлені вже після закінчення встановленого Законом строку, який, нагадуємо, є присічним.

Кредитор у справі про банкрутство не позбавлений права змен-шити розмір своїх вимог до боржника у процесі розгляду госпо-дарським судом заяви про визнання його вимог. Таке зменшення вимог є можливим і після включення визнаних вимог у реєстр, на-приклад у разі списання органами державної податкової інспекції, відповідно до вимог чинного законодавства, частини суми заборго-ваності.

В ініціюючого кредитора існує право відкликання заяви про по-рушення провадження справи про банкрутство, однак це можливе до опублікування в офіційному друкованому органі відповідного оголошення, або якщо протягом строку, встановленого ст. 14 Закону до суду не надійшло заяв інших кредиторів до боржника.

Відмова кредитора від вимог має принципову різницю від відмови від позову. Відмовляючись від позову, позивач відмовляється від матеріально-правових вимог до відповідача, обґрунтованість і правомірність яких мав перевірити суд у процесі розгляду справи. У справі про банкрутство кредитор відмовляється від вимоги, вста-новленої судом та включеної до реєстру вимог кредиторів.

На практиці відмова кредитора від заявлених вимог, як правило, зумовлена наявністю домовленості боржника та кредитора щодо надання відстрочки (розстрочки) платежів, новації зобов’язань чи заліку зустрічних вимог. Однак після виявлення судом інших кредиторів боржника такі домовленості між боржником і окремим кредитором є неприпустимими.

Боржником, виходячи з приписів ч. З ст. 209 ГК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності...», може бути лише суб’єкт підприємництва, крім випадків, установлених законом.

Окрім суб’єктів підприємницької діяльності право банкрутства розповсюджується на юридичні особи у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності...», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р., ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 p.).