Стаття 127. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів

Суди України виконують доручення іноземних судів щодо надання правової допомоги - вручення викликів до суду чи інших документів, допит сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, передані їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - дипломатичними каналами.

Судове доручення не приймається до виконання, якщо воно:

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3) суперечить закону або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Виконання судового доручення здійснюється відповідно до цього Кодексу. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який його виконує, вирішує питання про надання згоди на таку участь.

Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими в ході виконання доручення, які засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

У разі неможливості виконання судового доручення суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами, повертає це доручення іноземного суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

83.Особливості розгляду й вирішення господарськими судами справ про банкрутство

Розгляд усіх справ, підвідомчих господарським судам, прово-диться відповідно до встановленого процесуальним законом порядку. У науковій літературі такий порядок називається процєсу- альною формою, яка є інструментом досягнення законності в пра- возастосовчій діяльності господарських судів.

У зв’язку зі внесенням у травні 1997 р. змін до ст. 4-1 Арбітражного процесуального кодексу України форма судового процесу була доповнена провадженням у справах про банкрутство.

Виокремлення цієї форми господарського процесу пов’язане передусім із прийняттям Закону України «Про відновлення пла-тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі в цьому розділі — Закон «Про відновлення платоспроможності...», або Закон) та низки законодавчих актів, за допомогою яких регла-ментується провадження у справах про банкрутство як окремої форми судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди роз-глядають справи про банкрутство в порядку провадження, перед-баченому ГТІК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про відновлення платоспроможності...» Це означає, що положення цього спеціального Закону є пріоритетними перед загальними положеннями ГПК.

Специфіка провадження у справах про банкрутства полягає в застосуванні специфічних способів захисту, особливості процедури, учасників, стадій та інших елементів, відрізняючи це провадження від позовного.

Для порушення господарським судом провадження у справах про банкрутство боржник або його кредитори мають звернутися до суду із заявою про визнання боржника банкрутом. Зазначена заява не є позовом, однак є способом захисту суб’єктивного права кредитора. Г.Ф. Шершеневич зазначав, що заява з конкурсними вимогами має значну схожість з поданням позову.

При цьому слід розмежовувати заяву в процедурі банкрутства та позовну заяву.

У разі звернення кредитором із заявою про визнання боржника банкрутом, матеріально-правова вимога кредитора має значення тільки для підтвердження права на подачу заяви кредитором. Установлення вимог у справах про банкрутство спрямоване на ви-знання заявників цих вимог кредиторами боржника, що впливає на визначення кількості голосів при голосуванні на зборах та в комітеті кредиторів.

Різниця відповідних двох форм судового процесу полягає у за-вданні, які має кожна з них: у позовному проваджені — це задо-волення чи відхилення вимог шляхом вирішення спору по суті, а у процедурі банкрутства — це відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

На відміну від позовного провадження у проваджені у справах про банкрутство наявність спору не є умовою для визнання права вимог кредиторів. Б.М. Поляков вважає, що в процедурі банкрутства вимоги кредиторів мають бути безспірними або відносно спірними, тобто вимоги, які підтверджуються письмовими доказами та оскаржуються боржником тільки в частині їх розміру. При розгляді таких вимог суд не застосовує додаткових джерел доказів, не залучає до участі у справі інших відповідачів і третіх осіб.

Спеціальною передумовою права на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є безспір- ність вимог кредитора. Закон визначає, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо вимоги кредитора (кредиторів) є безспірними (ст. 6 Закону). Проте вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені від-повідними документами, зокрема виконавчими.

Однак у справах про банкрутство можливі окремі спори про право. Зокрема, спори про право можуть виникнути між боржником і кожним окремим кредитором на стадії визнання вимог кредиторів, спір також може виникнути не лише між боржником і окремими кредиторами, а й між самими кредиторами щодо застосування тієї чи іншої судової процедури та легітимності прийнятого комітетом кредиторів рішення. Однак це не дає змоги віднести справи про банкрутство до позовного провадження. Адже, як правильно зазначав С.І. Федоров, судовий процес із розгляду вимоги окремого кредитора відбувається виключно у процесі розгляду справи про банкрутство і зумовлений останнім. У цьому разі має місце процес у процесі. Причому, таких процесів в одній справі може бути кілька.

Отже, об’єктом процесуальних правовідносин у справах про банкрутство є не матеріально-правовий спір, а охоронюваний за-коном інтерес як кредиторів, так і боржника.

Сторонами у справі про банкрутство, відповідно до ст. 1 Закону є боржник та кредитор (кредитори), однак їх інтереси у справі необов’язково є протилежними, а в окремих випадках можуть збігатися. При цьому інтереси кредиторів взаємно не виключають один одного, тому що вимоги кредиторів до боржника випливають ±з самостійних і не пов’язаних між собою правовідносин.

Однією з особливостей провадження у справі про банкрутство є те, що воно порушується за ініціативою окремого кредитора, а можуть продовжуватися незалежно від його волі. Ініціюючий кредитор не має перед іншими кредиторами переваг ні матеріального, ні процесуального характеру.

У випадках, передбачених Законом, заяву про порушення справи про банкрутство може подати й сам боржник, що виключається в позовному провадженні взагалі. Обов’язок боржника подати заяву про своє банкрутство спрямований у першу чергу на захист вимог кредиторів, і тому боржник не має права відмовитися від такої заяви.

Порівняно з позовним провадженням, сторони у справі про бан-крутство позбавлені окремих процесуальних прав. Наприклад, вони не можуть передавати вирішення справи на розгляд третейського суду, кредитор у заяві про порушення справи про банкрутство не може об’єднувати свої майнові вимоги до боржника з не- майновими, боржник не наділений правом пред’явлення зустрічної вимоги до кредитора (незважаючи на те, що Закон не містить прямої заборони щодо погашення вимог кредиторів шляхом проведення зарахування зустрічних вимог).

У справах про банкрутство коло учасників є більш широким. Окрім сторін — боржника й кредиторів, до учасників справ про банкрутство належать арбітражний керуючий, власник майна боржника, державний орган із питань банкрутства, органи місцевого самоврядування й інші особи, зазначені в Законі.

Механізм провадження у справах про банкрутство, передбачений Законом, побудовано на основі внутрішньосистемного принципу, який називається «єдиний вхід». Це означає, що за загальним правилом одразу після порушення справи про банкрутство перебіг провадження вступає виключно у так звану підготовчу стадію, якою є розпорядження майном боржника.

Відрізняються також процесуальні строки існуючих форм гос-подарського процесу. Чинне законодавство про банкрутство загалом не встановлює строків розгляду справи про банкрутство, але існують строки окремих судових процедур (розпорядження майном, санація, ліквідація). Так, ч. 7 ст. 13 Закону встановлює строк, на який може бути призначений розпорядник майна боржника, а саме: на строк не більше шести місяців. Крім того, Закон містить ще й припис про продовження або скорочення його судом у певних випадках, але не обговорює строк провадження справ про банкрутство, яке є в позовному проваджені, безпосередньо у ст. 69 ГПК України. Інколи ототожнюються строки призначення розпорядника майна зі строком дії судової процедури, хоча це все ж таки різні процесуальні строки. 

Максимальна тривалість провадження справи про банкрутство за загальною процедурою, з урахуванням проведення процедур санації та ліквідаційної процедури, може становити три роки і шість місяців, що суттєво відрізняється від строків розгляду справ у позовному провадженні.

Таким чином, провадження, у справах про банкрутство є системою взаємопов’язаних процесуальних дій, що здійснюються господарським судом та учасниками провадження за імперативно визначеними правилами щодо неплатоспроможного боржника, із застосуванням відповідних судових процедур і після послідовного виконання яких досягається врегулювання проблеми його забор-гованості та здійснюється захист вимог кредиторів.

Підстави провадження у справі про банкрутство

Базовою концепцією для визначення підстави порушення справи про банкрутство за заявою кредитора у чинному Законі «Про відновлення платоспроможності...» обрана доктрина практичної або касової неплатоспроможності. За цією концепцією справу про неспроможність можна порушувати в разі такого майнового стану боржника, коли він неспроможний розрахуватися з кредиторами через нестачу ліквідних майнових активів, хоча за даними балан-сової звітності загальна вартість усіх його майнових активів може перевищувати суму його зобов’язань у грошовому вимірі. Водночас, підставу для порушення справи про неспроможність за заявою кредитора має визначати сукупність суттєвих ознак неплатоспро-можності боржника, достатніх для того, щоб визнати необхідним і доцільним запуск такого складного і дорогого за вартістю процедурного механізму врегулювання проблеми його заборгованості, як провадження у дій справі.

Передумови порушення провадження справи про банкрутство в науковій літературі класифікують на загальні та спеціальні. До-слідники процесуального права виходять із того, що в господар-ському суді справа може бути порушена, якщо заявник має право на звернення до господарського суду з позовною заявою і ним додержано встановлений законом порядок подачі заяви.

Відповідно, справа про банкрутство може бути порушена за умови, якщо заявник має право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство та додержується порядку подачі заяви про порушення справи про банкрутство.

Більшість дослідників цивільного та господарського процесів при вивченні питання про право на звернення до суду у своїх працях спираються на теорію про право на позов, вперше запропоновану російським ученим М. А. Гурвичем, який пов’язував виникнення права на подачу позову з наявністю чи відсутністю певних передумов. Зокрема, він розрізняв загальні та спеціальні передумови виникнення права на подачу позову.

Загальними передумовами права на звернення до господар-ського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є:

1) процесуальна правоздатність особи, яка подає відповідну заяву, а також боржника;

2) підвідомчість справи господарському суду;

3) відсутність у провадженні іншої справи про банкрутство цього боржника.

Вимоги щодо процесуальної правоздатності стосуються однако-вою мірою і кожного з кредиторів, і боржника в конкретній справі. Право на звернення із заявою про порушення справи про банкрутство не може виникнути, якщо належну правоздатність не будуть мати як ініціюючий кредитор (кредитори), так і боржник. Зокрема, справа про банкрутство не може бути порушена щодо боржника, не включеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Адже державна реєстрація суб’єктів господарювання як юридичний факт є господарсько- правовим.актом і породжує насамперед господарсько-правовий статус і господарсько-правову здатність юридичних осіб (як і фізичних осіб — підприємців). Окрім того, справа не може бути порушена щодо ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи.

Справи про банкрутство належать до виключної підвідомчості господарських судів, що визначено ст. 12 ГПК України.

У США, Канаді, Австралії справи про банкрутство розглядають спеціальні суди, в Німеччині, Молдові — суди загальної юрисдикції.

Однією з загальних передумов таких справ є відсутність у про-вадженні іншої справи про банкрутство цього боржника в момент звернення заявника до господарського суду. Це передбачає, що в разі наявності на момент звернення у провадженні господарського суду справи про банкрутство цього ж боржника інші кредитори втрачають можливість реалізувати право стосовно ініціювання справи про банкрутство, але не втрачають право стати конкурсними кредиторами в разі дотримання строку на звернення до суду з відповідною заявою.

Спеціальні передумови права на звернення до господарського СУДУ регламентовані безпосередньо Законом та мають певні групи:

1) залежно від категорій осіб, які звертаються до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство;

2) залежно від категорій осіб, відносно яких порушується про-вадження справи про банкрутство.

Слід зазначити, що спеціальні передумови для осіб, які зверта-ються до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, у свою чергу поділяються на передумови, які характерні для кредиторів та передумови, які характерні для боржників.

Слід уважати, що залежно від категорій осіб, відносно яких по-рушується провадження справи про банкрутство, а саме окремих категорій боржників, діють спеціальні передумови, необхідні для звернення до суду про порушення справи щодо: відсутнього борж-ника; комерційного банку; гірничих підприємств; підприємств комунальної власності; громадянина-підприємця; фермерського господарства.

Для порушення справи про банкрутство за заявою кредитора необхідною є наявність такої сукупності матеріальних ознак стану неплатоспроможності боржника:

— безспірність вимог ініціюючого справу кредитора (кредиторів), оскільки спір вирішений у судовому або досудовому порядку;

— мінімальний розмір заборгованості (в тому числі — об’єднаної стосовно низки ініціюючих кредиторів), що має сукупно складати не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;

— мінімальний строк прострочення боржником виконання гро-шових зобов’язань або сплати обов’язкових платежів, що має становити не менше трьох місяців.

Завдання кредитора на першому етапі ініціювання процедури банкрутства полягає в доказуванні факту неплатоспроможності боржника.

Однак у Німеччині ініціювати конкурсне провадження один кредитор не може, і підставою для відкриття конкурсного прова-дження є припинення внесення боржником платежів незалежно

від розміру. Факт припинення платежів із боку боржника доводять кредитори. Завдання суду полягає в установленні факту перевищення пасиву над активом і відмежуванні від тимчасової не-платоспроможності.

Відповідно до національного законодавства, вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема рішенням юрисдикційного органу або визнання боржником претензій, що дає спробу кредитору отримати таку заборгованість через банк або державну виконавчу службу. Безспірність грошових вимог може підтверджуватися, зокрема, постановою про відкриття виконавчого провадження чи опротестованим векселем, що є виконавчим документом.

Це заперечує існування підстав для порушення справи про банкрутство'.

Судова практика щодо безспірності вимог кредитора не є одно-значною. Верховним Судом України в Постанові Пленуму «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 р. № 15 роз’яснено, якими документами можуть підтверджувати без-спірність вимог кредитора:

1) виконавчими документами, виключний перелік яких перед-бачено у ст. З Закону України «Про виконавче провадження» (за грошовими зобов’язаннями та щодо виплати заборгованості із за-робітної плати);

2) платіжними вимогами, за якими здійснюється списання коштів із рахунків боржника; 

3) вимогами про стягнення податкового боргу (недоїмки) (у разі подання органами державної податкової служби заяв про порушення справи про банкрутство);

4) документами про узгодження суми податкового зобов’язання (щодо вимог про стягнення недоїмок зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)).

Слід звернути увагу, що цей перелік не включає такий документ, як платіжна вимога — доручення. Разом із тим, господарські суди, включаючи ВГСУ, вважають надання цього документу підтвердженням безспірності вимог кредитору.

Наступна матеріальна ознака — це наявність грошових вимог у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. До грошових зобов’язань (вимог) належать розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначені на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

До складу грошових зобов’язань боржника не зараховується, зокрема, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі; недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду; зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян; зобов’язання з виплати авторської винагороди. При порушенні справи про банкрутство громадянина-підприємця до розміру вимог кредиторів не включаються: зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю або здоров’ю громадян; вимоги зі стягнення аліментів та інші вимоги особистого характеру (ч. 2 ст. 4 Закону). Слід зазначити, що якщо ініціюючий кредитор не має необхідної суми вимог, достатньої для порушення провадження у справі, він може об’єднати свої вимоги з іншими кредиторами та подати до суду спільну заяву про порушення справи.

Прострочення боржника, тобто непогашення ним вимог кре-диторів протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку є останньою кваліфікуючою ознакою неплатоспроможності. Б.М. ГІоляков зазначив, що саме неможливість отримання оплати грошових зобов’язань через виконавче провадження є критерієм неплатоспроможності господарюючого суб’єкта та підставою для ініціювання провадження у справі про банкрутство.

Наприклад, господарським судом Донецької області була порушена справа про банкрутство ТОВ «К», проведено підготовче засідання суду, ухвала за результатами якого залишена без змін апеляційною інстанцією.

Касаційна інстанція, у свою чергу, скасувала винесені судові акти, мотивуючи своє рішення тим, що порушення справи про банкрутство можливе тільки після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою, у зв'язку з чим тримісячний строк, установлений ст. 6 Закону, починає збігати після пред’явлення виконавчих документів до виконання у державну виконавчу службу і відкриття виконавчого провадження.

Неподання доказів, що підтверджують ознаки неплатоспро-можності боржника на день порушення провадження у справі або на день підготовчого засідання суду, має наслідком припинення провадження у справі.

Поєднання вказаних ознак стану неплатоспроможності боржника у їх сукупності становить матеріально-правовий склад підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора (кредиторів). Відсутність ознак неплатоспроможності боржника виключає обґрунтованість самого провадження у справі про банкрутство.

Слід зазначити, що в разі спрощеної процедури банкрутства (ст. 52 Закону — особливості банкрутства відсутнього боржника) розмір вимог, їх безспірність та строк виконання зобов’язань не є обов’язковими підставами для порушення провадження у справі про банкрутство. Однією з підстав, з якою ст.52 Закону пов’язує можливість порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника, є відсутність громадянина-підприємця або керівних органів боржника юридичної особи за її місцезнаходженням. Численні справи про банкрутство відсутнього боржника порушуються господарськими судами за ініціативою органів дер-жавної влади, причому відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в обґрун-тування заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника кредитором можуть надаватися не тільки докази від-сутності громадянина підприємця чи керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням, а й докази ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також наявності інших ознак, які свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Підстави відкриття процедури банкрутства з боку борж-ника істотно відрізняються від таких умов для кредитора. Закон «Про відновлення платоспроможності...» передбачає три підстави: неплатоспроможність (ст. 6 ч. З Закону), загроза неплатоспроможності (ст. 7 ч. 5 Закону), неоплатність (ст. 51 Закону).

Для порушення справи про банкрутство за заявою боржника необхідною є наявність:

— рішення власника майна (органу уповноваженого управляти майном боржника) про звернення до господарського суду про по-рушення провадження справи про банкрутство;

— наявність майна, достатнього для покриття судових витрат, поняття та склад яких передбачено у ст. 44 ГПК України.

Крім цього, відповідно до ст. 51 Закону «Про відновлення плато-спроможності...» в разі якщо вартості майна боржника — юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку провадження справ про банкрутство. Обов’язок боржника звернутися у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону, якщо при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, також передбачений ч. 5 ст. 7 Закону. Факт недостатності вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія встановлює на підставі аналізу балансу та/або в процесі інвентаризації майна боржника.

Тільки виконавче провадження може підтвердити реальну (фактичну) неплатоспроможність господарюючого суб’єкта. Якщо боржник протягом трьох місяців не погасив грошові зобов’язання через виконавче провадження, це свідчить про стійку (абсолютну) неплатоспроможність. І тоді на зміну виконавчому провадженню приходить процедура банкрутства.

У разі банкрутства відсутнього боржника заяву про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може подати кредитор незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань. У ч. 1 ст. 52 Закону не вказано, що вимоги повинні бути безспірними, а зазначено лише слово — «вимоги». Отже, дещо відрізняються від загального порядку умови відкриття процедури банкрутства відсутнього боржника, яка здійснюється на підставі ст. 52 Закону. Відповідно, кредитору вже не потрібно доказувати розмір несплати боргу та строк його невиконання, а лише надати докази відсутності юридичної особи за її місцем знаходження.

У разі банкрутства селянського господарства підставою для порушення провадження служить неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями, а також наявність письмової згоди всіх членів се-лянського (фермерського)господарства.

Особливий порядок для порушення справи про визнання бан-крутом комерційного банку визначено у ст.ст. 1 та 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Ліквідація банку здійснюється з ініціативи НБУ. Відповідно до ст. 88 цього Закону законодавство України про банкрутство при розгляді справ про банкрутство банків застосовується в частині, що не суперечить Закону України «Про банки і банківську діяльність». Основною умовою проведення процедури банкрутства банків є висновок НБУ про їх неспроможність. Отже, фактично існує окремий інститут неплатоспроможності банків, який має свою специфіку.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону справи про банкрутство гірничих під-приємств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).

84.Стадії провадження по справах про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство можна поділити на кілька стадій:

1. Подання заяви до господарського суду та порушення провадження у справі про банкрутство: Ініціатором порушення провадження у справі про банкрутство може бути боржник або його кредитори (кредитор). Вимоги до заяви та комплекту документів, що додаються до заяви, визначаються ст. 7 Закону. Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство разі виникнення таких обставин: 1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; 2) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство; 3) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; 4) в інших випадках, передбачених Законом. У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.

Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна боржника, якщо це можливо та даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, у тому числі вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня з дня прийняття заяви пре порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів і пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:

а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство;

б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про

банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію).

Крім того, ухвалою визначаються:

розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;

дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду);

дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше 6 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).

У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.

Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь в санації боржника, відбувається протягом 1 місяця після опублікування н офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.

Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5. Визнання боржника банкрутом. Якщо внаслідок проведення спеціальних судових процедур у справі про банкрутство не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної постанови господарського суду:

завершується підприємницька діяльність банкрута;

вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута;

припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в порядку ліквідаційної процедури;

припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше;

в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.

6. Проведення ліквідаційної процедури (див. далі).

На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припинення провадження у справі про банкрутство, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

у встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією;

затверджено мирову угоду;

у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;

боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

1. Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження _ відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтер­есованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства)

2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обгрунтованості вимог кредиторів і заперечені, боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів та пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:

а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство; — б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію), в) визначаються: розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство; дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду); дата попереднього засідання суду; дата скли­кання перших загальних зборів кредиторів; дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство

3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається про­тягом 1 місяця після опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство

4. Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних су­дом вимог кредиторів

5. Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (якщо попри проведення спеціальних судових процедур банкрутства не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах). Наслідки: завершується підприємницька діяльність банкрута; вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута; припиняється нарахування неустойки (нені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається ліпне в порядку ліквідаційної процедури; припиняються повноваження органів управління та власни­ка (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше; в офіційних друкованих видан­нях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здій­снення ліквідаційної процедури

6. Проведення ліквідаційної процедури (див. далі)