Версальська система та її економічна суть

Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеч­чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

Версальському договору належало центральне місце у відновленні і повоєнному регулюванні системи світогосподарських зв'язків. Договір було підписано в червні 1919 року з одного боку США, Британією, Францією, Італією, Японією Бельгією та іншими державами, з іншого переможеною Німеччиною. За цим договором Німеччина, по-перше, втратила всі свої колонії, які були поділені між Великобританією, Францією, Японією та Бельгією. Німеччина змушена була визнати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. За Версальським договором Франції було повернено Ельзас і Лотарингію і передано на 15 років вугільні шахти Саарської області (під наглядом Ліги Націй). Ряд округів відійшло до Бельгії (Мальмеді, Ейтен, Морене). Деякі території відійшли до Данії, Литви, місто Гданськ було оголошено вільним містом.

Німеччина втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам; накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;

Таким чином, Версальський договір ставив Німецьку економіку на межу катастрофи. В результаті війни Німеччина втратила зовнішні ринки. В катастрофічному стані опинилися основні галузі виробництва, потерпіла крах кредитно-фінансова система, зовнішньоторговельний оборот знизився до 1/3 довоєнного рівня. В цілому Німеччина характеризувалася політичною дестабілізацією, різким падінням життєвого рівня населення і економічним крахом.

Щодо інших країн світу, США були єдиною державою, яка в роки війни і в повоєнний рівень зміцнила свої позиції в системі світогосподарських зв'язків. Виробництво промислової продукції в США збільшилося втричі і втричі зріс експорт. Протягом війни США не припиняли торгівлі з усіма учасниками війни.

Великобританія належала до країн-переможниць, але з війни вона вийшла знесиленою. Вона втратила 2/3 торговельного флоту, вдвічі зменшила експорт, і, що є найбільш важливим, Лондон перестав бути фінансовою столицею світу. Щодо відновлення Британської економіки, то в даному випадку великі надії покладалися на Німецьку воєнну контрибуцію, а також на розширені колоніальні володіння.

Франція. Її втрати були за питомою вагою значно більші за Британські. 13 найбільш економічно розвинених департаментів Франції були зруйновані, Франція втратила близько 10% працездатного населення. Досить важливим для Франції також був той факт, що вона втратила роль світового кредитора.

Японія значно зміцнила свій економічний потенціал: подвоїлося промислове виробництво. Якщо США після І світової війни піднялися на 1-ше місце в будівництві автомобілів, то Японія зайняла позиції лідера в суднобудуванні. Безпосередньо на Європейських фронтах Японія не брала участі, але вона вирішувала ряд власних проблем з Китаєм і зрештою в 1915 році Японія нав'язала Китаю так званий "мирний договір", у відповідності з яким Китай змушений був протягом тривалого часу виконувати так звані "21 вимогу". Це були вимоги, пов'язані з поставкою Японії виробів сільського господарства, промисловості тощо.

Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

На початку і в середині 20-х років Версальський договір перестав спрацьовувати. Одною із причин було те, що Німеччина повільними темпами відновлювала свій економічний потенціал. Оскільки слабка Німеччина як партнер для країн Європи була невигідна, тому йшов пошук шляхів відновлення німецької економіки. Ці пошуки призвели до виникнення "плану Дауеса", розробленою спеціальною комісією в 1924 році. Суть його була в послабленні економічного тиску на Німеччину через перегляд Версальського договору. План було підписано на Лондонській конференції країн-переможниць в І світовій війні (24 вересня 1924 року). За планом Дауеса передбачався такий механізм активізації відновлення німецької економіки:

- країни-переможниці надають Німеччині позики і кредити. Левова доля таких позик і кредитів надавалася США;

- Німеччина відбудовує економіку і фінансову систему;

- на цій основі виникає можливість послідовно сплачувати репарації Великобританії та Франції;

- за рахунок німецьких репараційних платежів Великобританія і Франція повертають воєнні борги США.

Ще одна цікава деталь: згідно з планом Дауеса основна маса експорту німецької промислової продукції спрямовувалася в Радянський Союз. За цією вимогою західні країни оберігали міжнародні ринки, які були традиційними для Великобританії і Франції, від проникнення на них німецьких товарів.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину.

До того ж внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

В червні 1929 року план Дауеса був замінений на план Юнга, але депресія 1929-1933 років не дала можливості його реалізувати.

План Юнга.

Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О.Юнга, американського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв'язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.