Форми міжнародних економічних відносин

Уся сукупність національних економік у єдиному світовому господарстві пов’язана рухом товарів, послуг та факторів виробництва (економічних ресурсів). На цій основі між країнами виникають міжнародні економічні відносини.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це система господарських зв’язків між країнами, що виникають у процесі розвитку міжнародного господарського обігу, обміну товарами та послугами, переміщення капіталів за межі національних кордонів, міжнародної міграції робочої сили.

Кожній економічній системі відповідає властивий їй тип МЕВ. Міжнародні відносини в період рабовласництва грунтувались на діяльності відносно великих торгових центрів у древніх містах і державах Риму, Греції, Єгипту та Індії, що підтримували зв’язки з оточуючими ці міста племенами. У цей період МЕВ не були стійкими. У період феодалізму міжнародні відносини, що були представлені в основному зовнішньою торгівлею, грунтувались на реалізації лишків сільськогосподарської продукції. При мануфактурному виробництві МЕВ набувають форми відкритого грабунку колоній з метою збагачення європейських держав. Вирішальним етапом розвитку міжнародних економічних відносин стало створення світового ринку.

Міжнародні економічні відносини формуються на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, що виростає із міжнародного поділу праці МПП.

Міжнародний поділ праці – це найвищий ступінь розвитку суспільнотериторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. Країни, які зайняли вагоме місце у МПП, мають вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, Південної Кореї та ін.

Фактори, які визначають розвиток МПП: 1) природно-географічні умови; 2) науково-технічний прогрес; 3) соціально-економічні умови.

Природно-географічні умови включають такі елементи: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Протягом тривалого часу ці умови відігравали головну роль у міжнародному поділі праці. Розвиток науково-технічного прогресу привів до зменшення значення природно-географічних умов.

У розвитку МПП значну роль стали відігравати переваги науковотехнічних досягнень, рівень соціально-економічного розвитку, механізм організації національного виробництва та механізм організації зовнішньо-економічних відносин. Головним напрямом розвитку МПП стало розширення спеціалізації і кооперування виробництва, які є його формами і виражають його суть.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення у самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях. У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування: а) здійснення спеціальних програм; б) договірна спеціалізація; в) створення спільних підприємств.

Основні форми міжнародних економічних відносин, через які проявляється функціонування системи світового господарства:

1. Міжнародна торгівля товарами та послугами.

2. Міжнародний рух капіталів.

3. Міжнародна міграція робочої сили.

4. Міжнародні валютні відносини.

5. Міжнародний обмін технологіями.

6. Міжнародна економічна інтеграція.

1). Міжнародна торгівля – торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг. Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі “наука-технікавиробництво”. Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку, зростає інтернаціоналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, на Північну Америку припадає 15,5% світового товарного експорту, на Латинську Америку – 4, Західну Європу – 46, Центральну, Східну Європу і колишній СРСР – 2,5, Африку – 3, Середній Схід – 3,5, Азію – 2,5%. За даними СОТ, вересня 2007 р. Китай вперше став найбільшим світовим експортером, випередивши США і Німеччину. Тепер на Китай припадає 8 % світового експорту. Близько 46% товарів, що вивозяться Китаєм за кордон, становлять обладнання, продукція машинобудівної галузі та автомобілі.

2). Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тощо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

3). Міжнародна трудова міграція - це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

4). Міжнародні валютні відносини є невід’ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов’язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб’єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

5). Міжнародний рух технологій — це обмін науково-технічними знаннями і виробничим досвідом, який може відбуватися на некомерційних (публікації у науково-технічних виданнях) і ко­мерційних засадах.

6). Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.

Динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений: