Циклічність розвитку економіки

Цикл ділової активності – це період часу між двома сусідніми вищими або нижчими точками економічної кон’юнктури.

Економічна кон’юнктура – це тимчасова ситуація на ринку.

Для характеристики економічної кон’юнктури застосовують ряд показників: валовий внутрішній продукт, рівень безробіття, інфляція, рівень особистих доходів, коливання національного доходу.

Всі показники можна розподілити на три групи:

1) проциклічні – це ті показники, які під час зростання економіки зростають, а під час спаду знижуються: ВВП, НД, інвестиційна активність;

2) контрциклічні – це показники, які під час спаду економіки зростають, а під час зростання спадають: інфляція, безробіття, кількість банкрутів;

3) ациклічні – це ті показники, на динаміку яких загальна економічна кон’юнктура не впливає: експорт.

Вперше циклічність розвитку економіки досліджувала марксистська школа.

За Марксом, існує 4 фази циклу:

1) криза – головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зрос танням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі тощо і продовжується до встановлення відносної ринкової рівноваги;

2) депресія – застій у розвитку народно го господарства, в межах якого відбуваються поступове відновлен ня перерваних кризою зв’язків, переливання капіталу у перспек тивніші галузі, починається масове оновлення основного капіталу;

3) пожвавлення – зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою. Починає зростати попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється еко номічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на краще.

4) піднесення – швидке зростання виробництва, яке супрово джується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін., внаслідок чого економіка виходить на рівень, який переви щує попередні рівні.

Види циклів:

1) малі (цикли Кітчина) – тривають 2–4 роки. Ці цикли, як правило, відбуваються під час оновлення кон’юнктури товарів і базуються на зміні величини запасів;

2) середні (цикли Жуглара) – тривають 7–12 років і основною причиною їх виникнення є активність інвестиційного процесу, тобто поліпшення чи погіршення інвестиційного процесу призводить до зростання чи спаду основних макроекономічних показників;

3) будівництва (цикли Кузнєца) – тривалість їх становить 20 років.

Теорія цих циклів ґрунтується на тому, що збільшення капітальних вкладень у приватне житлове будівництво призводить до збільшення ВВП;

4) довгі (цикли Кондратьєва) – тривають 40–60 років. Матеріальною основою є зміна базових технологій. Під час таких циклів порушуються три основні рівноваги:

а) ринкова рівновага між попитом і пропозицією, коливання – тривалістю 3–5 років;

б) рівновага, в яку приходить макроекономічна система під час міжгалузевого переливу капіталу, коливання – тривалістю 7–12 років;

в) рівновага запасів основного капіталу.

Антициклічне регулювання економіки – це свідомі і цілеспрямовані дії держави, а частково – могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення циклічних криз, стабілізації господарської кон’юнктури і темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому регулюванні відіграє держава.

В основі антициклічного регулювання лежить антикризове регулювання, яке включає такі методи:

- проведення жорсткої грошово-кредитної політики, що полягає у зниженні відсоткової ставки за кредитами (під час депресії і кризи держава знижує ставку відсотків і здешевлює кредит. Це зумовлюється тим, що встановлена центральним банком норма відсотка впливає на розмір відсотків, за якими банки надають позики своїм клієнтам).

Перевага – дуже оперативне застосування, але важливо точно визначити час підвищення чи зниження відсоткової ставки;

- розширення інвестиційної діяльності – держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування прибутків та зарплати, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень, насамперед у галузях економічної і соціальної інфраструктури. У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих вкладень, що послаблює суперечність між виробником і споживачем, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Антициклічне регулювання здійснюється економічними і адміністративними методами.

До адміністративних методів відносять: зміну законодавства, амортизаційних правил, прийняття нових законів про податки або поправок до діючих директивних документів центрального уряду.

Окрім цього, держава проводить уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну та іншу форму політики, що є важливим фактором антициклічного регулювання.