Поняття правотворчості. Стадії та суб’єкти правотворчого процесу

Правотворчість - це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

- є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;

- мас організаційну спрямованість;

- полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;

- чітко регламентується нормами права. Правотворчість здійснюється на основі принципів:

Загальні принципи:

- законності - в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в життя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону;

- гуманізму - це означає, що нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя;

- демократизму - сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь в розробці і прийнятті нормативно-правових актів;

- науковості - ефективному використанні досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права;

- професіоналізм - даний принцип безпосередньо пов'язаний з якістю правотворчості. До даного роду діяльності повинні залучатися лише компетентні фахівці - юристи, соціологи, політологи тощо.

Спеціальні принципи:

1) оперативність - полягає у швидкій підготовці та прийнятті нормативно-правових актів;

2) використання правового досвіду - необхідність спиратися на досвід інших держав;

3) зв'язок з практикою - норма повинна враховувати об'єктивний розвиток правовідносин.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації:

1. За способами правотворчості розрізняють:

- затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;

- прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;

- створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім'ї;

- укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб'єктами, зокрема, трудовими колективами);

- офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.

2. Залежно від форм створюваного права розрізняють:

- законотворчість;

- підзаконну правотворчість;

- прецедентну правотворчість;

- договірну правотворчість.

3. Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

- безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;

- делегована правотворчість - це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:

o правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб'єкта федерації. У більшості країн світу парламент має "монополію" на законотворчу діяльність;

o правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністрації тощо).

o правотворчість глави держави;

o судову правотворчість (характерно для країн англо-американської правової сім'ї);

o правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);

o локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

4. Залежно від юридичної сили актів:

- законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони;

- підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Розглядаючи процес правотворчості з більш широких, загальносоціальних позицій, можна говорити про існування більшої кількості його стадій, а саме:

- аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх правовій регламентації;

- визначення суб'єкта правотворчості, юридичної сили і виду нормативно-правового акта;

- прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта у разі необхідності;

- розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утворювати зміст нормативно-правового акта;

- підготовка змісту проекту нормативно-правового акта (розробником, робочою групою, правотворчим органом);

- попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;

- громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (провадиться в разі потреби);

- офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб'єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;

- прийняття нормативно-правового акта;

- опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;

- набуття нормативно-правовим актом чинності.