Джерела права. Місце і роль судової практики в правовому регулюванні суспільнх відносин

Під джерелами права правознавці-науковці розуміють різні явища:

- по-перше, це визначення звідки походить право, що є правотворчою силою, породжуючою право. Якщо розглядати "джерело права" з цієї позиції, то слід звернути увагу на те, що саме матеріальне існування суспільства, постійне виникнення різноманітних суспільних відносин, потребуючих певного регулювання є джерелом виникнення права. З метою такого регулювання відносин правотворчі органи будь-якої держави встановлюють і санкціонують правові норми;

- по-друге, під "джерелом права" розуміють самі форми права, тобто способи його вираження і закріплення.

Джерела права різноманітні і мають свої відмінності у різних країнах, це пов'язано з різними поглядами на право, його джерела та різними моделями правових систем, існуючих в країнах світу.

Розрізняють:

1) правовий звичай - це правило поведінки, що виникло історично, стало обов'язковим в результаті багаторазового повторення і отримало офіційне затвердження державою в нормативному акті.

Норми звичаєвого права є змістом "Руської Правди", вони за змістом, способом викладення підтверджують це, зберігаючи право кровно-родинної помсти за вбивство, дії постраждалих осіб у разі нанесення тілесних ушкоджень, образи, посягання на власність. Так, ст. 1 "Руської Правди" визначала "Якщо уб'є муж мужа, то мстити братові за брата, або батькові, або синові, або дітям брата, якщо ніхто не буде мстити, то треба заплатити 80 гривень, якщо це буде князівський муж або князівський туїн; коли ж це буде русин, або мечник, або ізгой, або славенін, то заплатити за нього 40 гривень"1. При цьому ми бачимо, що крім помсти за вбивство, тобто звичаю, що існував лише в усній формі, норма доповнена штрафними санкціями, з правом феодального привілею (за посягання на князівського мужа штраф вдвічі більший). Значна частина норм звичаєвого права мала місце в законнику Хаммурапі, висіченому на діоритовій стелі (Древній Вавілон), Законах Ману (Древня Індія), законах XII таблиць (Стародавній Рим) та в інших джерелах минулого

2) адміністративний чи судовий прецедент - це певний випадок, що мав місце в минулому і який слугував прикладом для всіх наступних випадків подібного роду, тобто з точки зору "джерела права" - це рішення будь-якого уповноваженого державного органу чи суду, прийняте по конкретній справі, що є обов'язковим при вирішенні аналогічних справ у майбутньому, так як йому надана нормативна сила. Це джерело права є своєрідним підсумком практичної діяльності адміністративних і судових органів, воно є характерним для англосаксонської системи права і займає в ній важливе місце серед інших джерел. Так, у праві Великобританії королівські збірники норм загального права складаються із сотні томів прецедентів, що враховуються при вирішенні справ. Судці цієї держави і в теперішній час виносять свої власні рішення, якщо відсутні аналогічні законодавчі приписи, тим самим створюють нові прецеденти. Це джерело права має місце а Австралії, Канаді, Новій Зеландії, США та інших країнах. В Україні правовий прецедент не є джерелом права, але діяльність таких судових органів як Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Господарський та Вищий Адміністративний Суди України, пов'язана з офіційним легальним тлумаченням права створює елементи прецеденту. Вказані органи не є правотворчими, але вони здійснюють своє тлумачення норм права, визначають однозначний варіант обов'язкової поведінки суб'єктів, що можна розцінювати як прецедент;

3) нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ держави, прийнятий чи санкціонований правотворчим органом держави у спеціально визначеному процесуальному порядку, змістом якого є норми права. Це "джерело права" є головним в країнах континентальної Європи (Австрії, Італії, Іспанії, Німеччині, Україні та інших).

Зміст законодавчих актів є результатом правотворчого процесу спеціально уповноважених органів (посадових осіб). Так, в Україні нормативно-правові акти видають:

- Верховна Рада України - закони, постанови та інші акти (ст. 91 Конституції України);

- Президент України - укази (ст. 106 Конституції України);

- Кабінет Міністрів України - постанови (ст. 117 Конституції України)

- інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

4) нормативний договір - це домовленість, правочин (угода) двох або більше суб'єктів права, яка оформлена в належній юридичній формі, змістом якої є обов'язкові для цих суб'єктів правила поведінки/ тобто взаємні зобов'язання. Як правило, нормативний договір є основним джерелом в міждержавних відносинах, що відіграє велику роль у правовій регламентації міжнародного співробітництва. Тільки за період з 1947 по 2000 р. Секретаріат ООН зареєстрував та опублікував майже 30 тис. міжнародних договорів, укладених між державами з політичних, економічних, правових та науково-технічних питань".

Відповідно до ст. 9 Конституції України "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України".

Найбільш розповсюдженим нормативним договором, що має місце в Україні є колективний договір. Він укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи між роботодавцем і трудовим колективом, від імені якого виступає первинна профспілкова організація. Змістом договору є взаємні зобов'язання щодо регулювання виробничих трудових та соціально-економічних відносин.

Під судовою практикою розуміють ті положення (рішення) судів, які виробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки тощо).

Рішення суду в конкретній справі мають обов'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, вони не є джерелом права. Джерелом права не можуть вважатися й узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії у цивільних справах Верховного Суду України.

Водночас судова практика тісно пов'язана із джерелами права і має важливе значення у цивільному законодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге" саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці у нормативному порядку врегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК 1963 р. не містив положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Проте на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Як наслідок цього, у ЦК України 2003 р. з'явилася окрема глава: "Ведення чужих справ без доручення".

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є діюча норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закладені у ній, усунути їх і саме цим удосконалити норму права.

Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надане Конституційному Суду України.

Повноваження Верховного Суду України визначене у Законі України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України", де передбачено, що саме Верховний Суд України вивчає й узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства, що виникають під час розгляду судових справ. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України е обов'язковими для судів, тобто постанови Пленуму, власне виступають як джерела права. Саме таким чином досягається єдність судової практики при розгляді справ певної категорії (про захист прав споживачів, про відшкодування моральної шкоди, про захист права приватної власності, про встановлення фактів, що мають юридичне значення та ін.).

Постанови Пленуму Верховного Суду України публікуються в окремих збірниках та періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Юридичний вісник" та ін.).

Постанови Пленуму Вищого господарчого суду України та роз'яснення Президії Вищого господарчого суду України публікуються у спеціальному виданні "Вісник Вищого господарчого суду України", а також у наведених вище виданнях.